К.е.н. Іванова Т.Л.

Донецький державний університет управління, Україна

ЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА: ВЕКТОРИ ДІЇ ДЕРЖАВИ І РИНКУ ОДНОСПРЯМОВАНІ

Економіка України переживає складний процес ринкової транс--формації, що супроводжується хвилеподібними спадами і підйомами виробництва, інфляцією, структурними диспропорціями, руйнуванням старого і формуванням нового механізму координації ділової економічної активності. На наш погляд, перспективи виходу країни з економічної кризи багато в чому залежать від адекватності державного макроекономічногопланування соціально-економічним умовам України, яке вивірене з позицій методології і практики стратегічного планування економіки. Стрижнем такого планування має бути стратегічне прогнозування, яке носить попереджуючий характер і стає камертоном майбутніх можливих економічних катаклізмів. Домінування системи ринків і ринкових цін, які водночас є носієм інформації і важелемекономічного розвитку, ні в якому разі не виключає ролі держави як регулятора соціально-економічного стану національної економіки. Навпаки, її значення зростає у зв'язку з тим, що в умовах трансформації економіки у ринкову виникає необхідність становлення особливого механізму координації економічної діяльності, при якому вектор дії держави і ринку односпрямовані .

Загальновідоме тяжіння ринків до рівноваги, яке іманентно притаманне, але практично ніколи недосяжно ними. Ринки знаходяться у постійному русі до цього ідеального положення, а держава має бути їх невід’ємним сателітом у досягненні означеної мети. Концепцію макроекономічної рівноваги, на наш погляд, необхідно розглядати, по-перше, з позицій визначення пріоритету ринкового механізму, по-друге, в аспекті паралельного чуйного державного реагування на відхилення економіки від врівноваженого стану, по-третє, меж державноговтручання в ринковий механізм, по-четверте, врахування при цьому генеральної стратегії і розробки інструментів згладжування амплітуди кризових явищ в країні.

Очевидно, що виникає потреба створення науково-обґрунтованої концепціїдержавного макроекономічного регулювання, що відтворюється також в регіональному аспекті. Критичний аналіз «провалів» ринку, або нерівномірності і конфліктності ринкового механізму, став передумовою розвитку теоретико-методологічних основ універсальної концепції рівноваги, яка передбачає вивчення причин і механізмів відхилення від рівноваги, вироблення шляхів і засобів подолання небажаних відхилень від збалансованого положення і виходу на динамічний рівень рівноваги у соціально-економічній системі.

Сучасна теорія макроекономічного рівноважного аналізу має базуватися на фундаментальних ідеях видатних економістів М. Аллє, Е.Бароне, А. Вальд, Ф. Візер, Ж. Дебре, М. Кассель, В.Парето, Дж. Хікс. В них наголошується, що загальна рівновага ніколи не буває повною, постійною і ідеальною, вона відбиває лише позитивну макроекономічну динаміку від гіршого до кращого. Загальна тенденція до ринкової рівноваги проявляється як результат подолання незбалансованості окремих, але взаємозалежних ринків . Індикатором такої тенденції стають індекси росту ВВП, НД, інших загальнонаціональних показників, зокрема, інфляції і безробіття. Виявлення зворотного зв'язку між загальною (на усіх ринках) і частковою (на індивідуальних ринках) рівновагою привело до висновку, що стійка позитивна тенденція в динаміці загальної рівноваги є відображенням збалансованості на окремих ринках. І навпаки, в умовах кризового стану економіки і тривалого порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією посилюється нерівновага на окремих ринках, набуваючи хронічної хворобливої форми. Саме така ситуація була характерна, на жаль, з більшим або меншим масштабом для економіки України в останні два десятиріччя.

Під соціально-економічною рівновагою будемо розуміти такий стан національної економіки, при якому не тільки поточний сукупний попит рівняється поточній сукупній пропозиції, але економічний розвиток адекватний стратегічним соціально-економічним цілям країни, що відбиваються у високих рівнях темпів позитивної зміни макроекономічних показників. Автор вважає за доцільне аналізувати динаміку не тільки абсолютних рівнів загальнонаціональних і регіональних економічних показників, але також досліджувати індекси їх зміни протягом певного періоду і пов’язувати загальновідомі макроекономічні показники, насамперед, національних рахунків, із такими соціально-економічними індикаторами стану здоров’я соціально-економічної системи, як рівні добробуту і доходів, у тому числі із диференціацією їх по групах населення, зберігання і поліпшення екологічних умов життя, доступності культури, освіти, медичного обслуговування й ін.

Більш детальними показниками руху до макроекономічної рівноваги стають показники національного багатства, стану основних фондів у галузях матеріального і нематеріального виробництва, реального інноваційного потенціалу, чисельності економічно активного населення, виробнича і соціальна інфраструктура, які потребують вивчення ситуації як на національному, або макро-, так на регіональному, або мезорівні економіки.

У термінах макроекономіки можна визначити, що соціально-економічна рівновага досягається на межі відомої кривої виробничих можливостей. Це зовсім не означає, що система має постійно знаходитись у стані класичної жорсткої вертикалі - надалі необхідно вибрати вектор переходу на більш високі технології, тобто переходу з більш низької на більш високу криву виробничих можливостей національної економіки та складових регіонального розвитку загальної соціально-економічної системи.