Луппова Н.І.

Харківський національний економічний університет, Україна

ВПЛИВ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ НА БЕЗПЕКУ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ

В останні роки у реальному секторі української економіки відмічається міжгалузевий перерозподіл у випуску товарів та послуг на користь будівництва та сектору послуг. Але такі структурні зміни не сприяють якісним зрушенням у промисловості країни, що є основою реального сектора економіки. Разом з тим саме ця галузь залишається системоутворюючою для економіки України, зберігаючи найбільшу частку в її структурі. Сьогодні однією з провідних підгалузей промисловості є машинобудування, місце і роль якої надзвичайно важлива. Недарма машинобудування називають «стратегічною системою економіки». Необхідно зазначити, що ця галузь зазнала гостру кризу внаслідок розпаду радянської економіки та політичної системи. Машинобудівний комплекс України сформувався не як повноцінна виробнича система, а як виробництво комплектуючих. Також у наслідок цих подій були втрачені збутові зв’язки з іншими учасниками Радянського Союзу, а просування продукції машинобудування на ринки інших країн стало практично не можливо у зв’язку з її не конкурентоспроможністю.

Ще одним ударом для машинобудівної галузі України з 2008 року стала світова економічна криза, що спричинила уповільнення зростання або, навіть, занепад для всіх секторів економіки. Падіння вітчизняної економіки стало закономірним наслідком попереднього «якісного» економічного зростання, що було зумовлено переважно двома факторами. По-перше, це зростання цін на експорт як результат прискорення темпів зростання світової економіки, а, по-друге, високий внутрішній попит, що стимулювався недосконалою монетарною політикою та істотним збільшенням банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Враховуючи високий ступінь вразливості економіки України, погіршення економічної ситуації закономірно призвело до розгортання системної економічної кризи. Це спричинило різке обмеження позикових коштів та дефіцит інвестиційних ресурсів, внаслідок цього зниження об’ємів промислового виробництва в експортно-орієнтованих галузях економіки, а в першу чергу в машинобудуванні. Необхідно зауважити, що різко зменшилась питома вага підприємств промисловості в загальній кількості суб’єктів ЄДРПОУ. Якщо в 2006 році цей показник становив більш ніж 1/5, то на 1 січня 2009 року тільки 1/10. Причому більше 90% промислових підприємств знаходиться в приватній власності. Найбільша концентрація промислових підприємств сформована на сході України, а саме у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях, а також у м. Києві. Промисловість як стратегічний сектор економіки є важливим структурним елементом економічної безпеки держави, а показники його діяльності є пріоритетними для визначення рівня економічного розвитку та економічної безпеки країни.

В результаті аналізу тенденцій розвитку машинобудівної галузі України визначено, що вітчизняні підприємства в процесі свого функціонування стикаються з низкою проблем, які можуть стати або вже є реальними загрозами для їх кадрової безпеки:

- негативна динаміка валового внутрішнього продукту ;

- зростання економічних показників переважно завдяки загрозливо високим темпам інфляції в країні ;

- випереджаючі темпи зростання вартості ресурсів (зокрема на метал, природній газ, паливо, транспортні послуги) порівняно з темпами росту цін на продукцію машинобудування ;

- понад 90% машинобудівних підприємств знаходяться у приватній власності, що практично виключає державне регулювання ;

- скорочення чисельності працездатного населення і як наслідок середній рівень працівників машинобудівних підприємств перевищує 55 років ;

- зменшення кількості висококваліфікованих фахівців, спеціалістів та робітників у найбільших промислових регіонах України ;

- зниження престижності роботи у виробничій сфері, а разом з цим привабливості праці в машинобудівній галузі ;

- значний розрив між рівнем заробітної плати і рівнем потреб працівника ;

- нестача обігових коштів у підприємств як наслідок дефіциту позикових коштів для суб’єктів підприємницької діяльності, що пояснюється нестабільним курсом гривні, високою обліковою ставкою НБУ та ставками кредитування комерційних банків;

- невірно зорієнтовані ринки збуту через орієнтацією виробництва на попит минулого великого замовника – державу, що сьогодні вже різко скоротився, а сучасні суб’єкти господарювання формують низький платоспроможний попит внутрішнього ринку;

- дії приватних власників спрямовані на миттєвий збут продукції та миттєву вигоду, а не на інвестиційний розвиток ;

- недостатній та нестабільний обсяг інвестицій у машинобудування, тобто низька інвестиційна привабливість галузі ;

- незначна інноваційна активність підприємств і як наслідок продукція, що випускається, у більшості випадків є морально застарілою, з низькими техніко-технологічними характеристиками;

- відсутність сформованої корпоративної культури підприємств на інноваційний розвиток та комплексу потенційних розробок продукції для запровадження у виробництво ;

- низький рівень технічного оновлення, що проявляється в значній зношуваності активної частини основних фондів машинобудівних підприємств (70% обладнання експлуатується 15 і більше років), в застарілих (ресурсноємних) технологіях виробництва та у відсутності обладнання для впровадження без значних витрат ресурсозберігаючих технологій ;

- низька конкурентоспроможність продукції машинобудування в основному досягається за рахунок низьких цін ;

- нерозвинена інфраструктура ринку машинобудування, а саме відсутність реального моніторингу, дистриб’юторської системи, системи фірмового сервісного обслуговування ;

- присутність на вітчизняному ринку великої кількості закордонних виробників, що сприяє перевищенню імпорту продукції машинобудування над експортом і значним перевищенням темпів збільшення імпорту над експортом ;

- низька ефективність просування продукції на закордонні ринки, експорт переважно в країни СНД тому, що інші зарубіжні підприємства користуються більш досконалим обладнанням ;

- при наявності Державної програми розвитку машинобудування відсутність реальної державної підтримки тощо.

Також проблемою залишається система управління промисловими підприємствами. Працюючи в ринкових умовах, керівники використовують планові методи управління. Як було уже зазначено, молоде покоління кадрів, у якого сформовано нове європейське мислення, не поспішає на виробництво. При тому вони не володіють достатнім досвідом. Тому українська промисловість потребує поєднання минулого управлінського досвіду з сучасними досягненнями у сфері менеджменту.

Основним ризиком для українського машинобудування є висока залежність від зміни кон’юнктури на зовнішніх ринках за умов нерозвиненого внутрішнього ринку. Вітчизняне машинобудування з точки зору кадрової безпеки перебуває у дуже запущеному стані. В ситуації глибокої світової економічної кризи, загострення конкурентної боротьби зі сторони держави та власників машинобудівних підприємств повинні бути прийняті негайні ефективні заходи з забезпечення на цих виробництвах кадрової безпеки.