Сундирєв О.В.
Кременчуцький університет економіки інформаційних технологій і управління, Україна
Формування амортизаційних процесів за допомогою
виробничих функцій
Сучасний розвиток економіки підприємств неможливий без використання в виробничий діяльності основних засобів: земельних ділянок, будівель, станків, машин та ін.
Тому підприємствам необхідно вивчати інформацію про нові види основних засобів та характеристиках процесів, що ними здійснюються, впливаючи, таким чином, на розвиток нових технологій.
Крім цього, ефективне та раціональне використання основних засобів на кожному робочому місці дозволяє оптимізувати розмір економічного ефекту, досягаючи максимізації прибутку.
Основні фонди, виступаючи основним капіталом підприємства поступово переносять свою вартість на собівартість продукції, що виробляється, через амортизаційні відрахування. Тому управління амортизаційними процесами на підприємстві дозволяє зробити використання, поповнення та удосконалення основних фондів оптимальнішим.
Управління будь-якими процесами на підприємствах неможливе без детального дослідження різних моделей прийняття рішень, що оптимізують результати діяльності. Амортизаційні відрахування тем більше потребують управління у рамках підприємства, тобто находять своє відображення на всіх етапах формування виробництва як особливий вид ресурсів, що володіють певним потенціалом.
Варіативність амортизаційних відрахувань має бути підпорядкована загальній стратегії розвитку підприємства, що досягається постійним накопиченням інформації про стан, розмір основних фондів та їх зносу.
Управління амортизаційними процесами має бути направлено на побудову стратегії фінансового маневрування, яка буде визначати амортизаційну політику на кожному з етапів підприємницької діяльності: а саме при інвестуванні, при використанні ресурсів та при випуску продукції.
Вплив амортизації основного капіталу на кожний з етапів необхідно враховувати за допомогою побудови та аналізу моделей прийняття рішень.
В економіці підприємства виробничі ресурси, що містять певний потенціал по використанню їх у доступному майбутньому мають назву потенційних факторів.
Яка ж типологія по відношенню до виробничого процесу саме потенційних факторів?
Рис. 1. Типологія потенційних факторів та характер їх використання
На рис.1 наведено, як потенційні фактори виробництва можуть бути первісними або похідними: перші отримуються , а другі виробляються на місці.
Розглянуті фактори виробництва трансформуються у витрати тільки при наявності планування, управління та контролю за виробництвом, які здійснюються управлінськими структурами підприємства. Втім, на першому плані стоїть задача надання управлінським ланкам базової інформації, необхідної для планування, управління та контролю.
Облік витрачених на виготовлення продукції потенційних факторів пов’язаний з деякими труднощами. По-перше, витрати вимірюються кількістю використаних факторів за період часу. Але це має відношення тільки до тих потенційних факторів, внесок яких в виробництво продукції впливає на рівень витрат постійно: наприклад, земельні ділянки, патенти, ліцензії, орендоване устаткування. По-друге, витрати потенційних факторів можуть бути виміряними за допомогою часу використання. У цьому випадку затрати на використання визначаються виходячи з прямої залежності від часу роботи таких факторів. І по-третє, використання ресурсів вимірюється випуском, тобто окремі потенційні фактори мають загальний потенціал для виробництва продукції.
Із сучасної класифікації видатків виробництва відомо, що одним із її складових є амортизація основних фондів, яка розраховується по нормам згідно діючих національних чи міжнародних стандартів. Звідси, витрати потенційних факторів, тобто основних фондів та інших нематеріальних активів визначаються розміром нарахованого їх зносу, а саме амортизацією їх вартості.
Для прийняття рішень щодо управління амортизаційними процесами необхідно також розглянути поняття випуску продукції. Під обсягом випуску продукції треба розуміти кількість одиниць випущеної продукції за відповідний період. Випуск, як виробництво реальних матеріальних благ, містить у собі, наприклад, основні засоби виробництва, сировина та матеріали, а також спожиті товарні послуги.
Кінцева величина формування будь-якого виробництва, тобто його цільова величина – це виробничий ефект, що дорівнює різниці між результатом та видатками. Величина ефекту може змінюватися в залежності від правильного вибору виробничої функції, яка відображає кількісні відношення між ресурсами та випуском підприємством продукції. Таким чином, ефект є величиною, яка може бути виміряна у залежності від випуску. Це вимірювання передбачає знання функції виробництва чи функції витрат, а саме: виробнича функція дорівнює функції «ресурси,випуск», а функція витрат дорівнює функції «ресурси, видатки, випуск».
Можна розрізняти наступні цільові завдання для формування виробництва, орієнтованого на досягнення прибутку:
· максимізація ефекту, тобто оптимізація ефекту, як різниці між результатом та витратами;
· максимізація обігу через чітко визначений обсяг ресурсів;
· мінімізація витрат (ресурсів) через спланований обсяг результату.
Список використан их джерел :
1. Грінько А.П., Янчев В.А. Амортизаційна політика підприємств // Регіональні перспективи. – 2003. – №4-5. – С.67-70.
2. Деревянко С., Гаценко Е. М еждународный опыт и пути совершенствования амортизации основных средств // Вестник налоговой службы Украины. – 1999. – №35. – С.15-19.
3. Зябченкова Г.В. Амортизационная политика на предприятиях в условиях рыночной экономики // Фондовый рынок.–2000.–№1.–с.16 -18.
4. Лук’ яненко О. Амортизаційна політика в Україні // Ф інанси України. – 2000. – №10. – С.46-49.
5. Огійчук М., Коваленко В., Кучеренко В. Амортизаційна політика в сільському господарстві // Економіка Україні. – 2003. – №4. – С.49-52.