К.е.н. ТокарВ.В.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

МЕХАНІЗМ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ В КОНТЕКСТІ МОБІЛІЗАЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Прояви сучасної фінансової кризи у вигляді валютних колапсів, банкрутств фінансових установ, зростання цін та рівня безробіття на тлі панічних настроїв реального сектору економіки позначились на функціонуванні практично всіх без виключення держав світу, проте особливо небезпечні наслідки в середньостроковій і довгостроковій перспективі прогнозуються в країнах периферії та напівпериферії (до яких належить Україна), які використовують неефективні соціально-економічні моделі спів-розвитку в глобальному конкурентному середовищі.

Існують серйозні проблеми із інноваційною орієнтацію (мова йде про елементарні стандартні вимоги) загальноосвітніх навчальних закладів: забезпеченість комп’ютерною технікою у середньому по Україні становить 43%; комп’ютерна освіченість вчителів складає 22%; на 100 учнів припадає 1,3 комп’ютери (Японія – 82; США – 76; Німеччина – 52; Франція ?38; Польща ? 14,6; Росія ? 10,4) [ 2 , С. 22 ]. У комплексі ситуацію характеризують такі негативні тенденції [ 1 , С. 26]: 1) деградація системи освіти; 2) інтелектуальна деградація суспільства; 3) «відплив інтелекту» з України; 4) внутрішній «відплив інтелекту» зі сфери освіти та науки; 5) відсутність сформованої системи освіти протягом усього життя. Таким чином, на порядок денний постає актуальне завдання запровадження національної посткризової мобілізаційно-інноваційної моделі розвитку України, яка у своїй основі поєднує інноваційну спрямованість і здатність забезпечити ефективний результат у стислі строки за несприятливих зовнішніх і внутрішніх умов функціонування.

Прикладами успішного застосування мобілізаційних моделей є «Новий курс» Т.Рузвельта (США); мобілізаційна модель економічної модернізації Ш.деГолля (Франція); німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Л.Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; китайська мобілізаційна модель індустріального прориву.

За даними експертних оцінок, отриманих в рамках виконання Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, вітчизняна наука зберегла конкурентоспроможність у наступних напрямах: 1) розробка новітніх розділів математики та теоретичної фізики; 2) розробка нанотехнологій; 3) радіофізика міліметрового та субміліметрового діапазону; 4) імунобіотехнології, біосенсорика та молекулярна діагностика; 5) біотехнологія рослин та біофізика; біодеградація; 6) кріобіологія та кріомедицина; 7) нейронаука, зокрема нейрофізіологія; 8) інформатика; 9) мікро- та оптоелектроніка; 10) аерокосмічні технології [ 3 , С. 158].

Ефективна реалізація інноваційних перетворень на регіональному і загальнонаціональному рівнях залежить від функціонування інституційних блоків, які доцільно розробити з урахуванням національної соціально-економічної специфіки України. Першочерговим завданням є перехід від складання щорічних бюджетів розвитку до стратегічного науково-технічного прогнозування та середньострокового індикативного планування з пріоритетністю інноваційних сегментів економіки.

В українських реаліях перехід до 5-тирічного індикативного планування пояснюється багатьма причинами: 1) строк повноважень виконавчої та законодавчої влади; 2) строк окупності більшості інвестиційних проектів (у тому числі інноваційного характеру) [ 4 , С. 55]; 3) строк будівництва промислових об’єктів, освоєння родовищ тощо; 4) строк завершення циклу підготовки фахівців. Цілком логічним є вибір пріоритетних інноваційних розробок (які були перераховані вище) на поточний бюджетно-плановий період і реалізацію проектів у межах п’ятирічного періоду на основі середньострокового бюджету розвитку. Бюджет розвитку означає пріоритетність інноваційних галузей і проектів, решта видатків повинна фінансуватися за залишковим принципом.

Розподіл бюджетних коштів повинен спиратися на проведення тендерів та конкурсів у чітко визначених напрямах інноваційного сегменту економіки (наприклад, вирішення завдань забезпечення альтернативними джерелами енергії окремого регіону, населеного пункту, виробничої території). Приватний сектор також може приймати участь у фінансуванні інноваційних проектів на комерційній основі.

На основі проведення окремих інноваційних проектів цілком логічним є створення Бази даних з вільним доступом до неї з боку приватного сектора, основними функціями якої є моніторинг, аналіз і відбір найбільш комерційно привабливих результатів для подальшого продажу на вільному ринку та розробка схеми поширення позитивного ефекту на наступний рівень і врешті решт запровадження у якості загальнонаціональної практики.

Список використаних джерел:

1. АрхієреєвС.І. Інноваційний потенціал України: прогнозно-аналітичні оцінки / С.І.Архієреєв. – Х.: Золоті сторінки, 2008. – 112с.

2. МаксименкоГ. Інформаційна складова «інноваційної економіки» / Г.Максименко // Зб. наук. праць. Вип. 50. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2006. – С. 20?24.

3. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів / [ авт.-упоряд.: Г.О.Андрощук, І.Б.Жиляєв, Б.Г.Чижевський, М.М.Шевченок ] . – К.: Парламентське вид-во, 2009. – 632с.

4. ЧернеткоВ. Домінанти створення та розвитку інноваційної інфраструктури в Україні / В.Чернетко // Зб. наук. праць. Вип. 50. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2006. – С 52?63.