Краснова О.І.

Кіровоградський національний технічний університет, Україна

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА ЯК МОДЕРНІЗОВАНА ФОРМА НАВЧАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

 

Розвиток нових технологій передачі інформації впливає на систему освіти, викликаючи значні зміни в методах навчання. Стрімкий розвиток комп'ютерних телекомунікаційних і інформаційних систем, засобів мультимедіа привів до появи нових форм викладання, однією з яких є дистанційне навчання.

Сучасні інформаційні технології та комп'ютерні мережі створили принципово нові можливості доступу будь-якої соціальної, економічної, політичної та педагогічної інформації. У поєднанні з різними формами навчання створюються нові передумови для вдосконалення освіти протягом усього життя і в будь-якій географічній точці, і це стає можливим завдяки дистанційному навчанню.

Аналіз результатів останніх вітчизняних та зарубіжних досліджень вказує на необхідність розмежовувати сутність понять „дистанційна освіта” і „дистанційне навчання”, хоч вони й тісно взаємопов’язані.

Термін „дистанційна освіта” з’явився в нашій країні порівняно недавно й означає можливість реалізації навчального процесу в умовах, коли ті, хто навчається, віддалені від навчальних закладів і використовують для взаємодії сучасні інформаційні технології та телекомунікаційні мережі. Це модернізована форма навчання, в якій реалізується процес дистанційного навчання, відбувається досягнення та підтвердження освітнього рівня того, хто навчається.

Поняття „ дистанційне навчання” визначають як нову форму навчання, що передбачає використання своєрідних, засобів, методів, способів взаємодії викладача і того, хто навчається.

У науковій літературі, крім технічної бази і технологічних компонентів, виділяється ряд соціальних передумов функціонування дистанційної освіти, а саме:

- зростання потреби у безперервній і без відриву від основної діяльності освіті (перекваліфікація);

- зростання кількості студентів як проблема глобальної освіти;

- пошук способів навчання за більш дешевою ціною;

- збільшення кількості навчальних закладів (коледжів, віртуальних університетів).

До найпотужніших у світі закладів ДО слід віднести Національний центр дистанційної освіти у Франції ( Centre National d ’ Enseinement a Distanse CNED ); відкритий університет Великої Британії ( The Open University , UK ); Голандський відкритий університет ( Open University of the Netherlands ); Каліфорнійський віртуальний університет ( California Virtual University ); Агентство з відкритого навчання у Австралії ( The Open Learning Agency of Australia ) та ін.

Що стосується системи дистанційної освіти в Україні, то вона почала активно розвиватись і популяризуватись протягом останніх років, хоча процес розвитку дистанційної освіти проходив за кількома етапами. Проте, аналіз вітчизняних досліджень переконує, що з появою в освіті інформаційно-комп'ютерних технологій в Україні склалися передумови появи і розвитку нового напряму в освіті дистанційного навчання.

Розвиток дистанційного навчання в Україні почав прискорюватися з прийняттям Законів України „ Про національну програму інформатизації” (1998) та „ Про вищу освіту” (2002), який офіційно поставив дистанційну форму навчання на один рівень із заочною формою. У 2000 р. Також була затверджена „Концепція дистанційної освіти в Україні”, згідно з якою дистанційним навчанням в Україні вважається навчання, що проводиться за допомогою мережі Інтернет. Міністерством освіти і науки України було видано наказ №802 від 04.12.2003 р. „Про затвердження заходів щодо реалізації Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки”, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2003 №1494.

Основною ідеєю цих нормативних документів є необхідність розвитку дистанційної освіти, телекомунікацій та інформаційних мереж на національному рівні і входження української системи освіти в єдиний інформаційний простір.

Сьогодні в Україні вже функціонують декілька центрів дистанційної освіти, а в багатьох вищих навчальних закладах проводиться розробка та впровадження дистанційного навчання.

Основу освітнього процесу при ДО складає цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота того, хто навчається, який може вчитися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і узгоджену можливість контакту з викладачем по телефону, електронній і звичайній пошті, а також очно. ДО є цілеспрямованим інтерактивним, асинхронним процесом взаємодії суб'єктів і об'єктів навчання між собою і із засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їх просторового розташування. Освітній процес проходить в специфічній педагогічній системі, елементами якої є підсистеми : цілей навчання, змісту навчання, методів навчання, засобів навчання, організаційних форми навчання, навчально-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова. У системі освіти ДО відповідає принципу гуманістичності, згідно з яким ніхто не має бути позбавлений можливості вчитися унаслідок бідності, географічної або тимчасової ізольованості, соціальної незахищеності і неможливості відвідувати освітні установи через фізичні недоліки або зайнятість виробничими і особистими справами.

  Як відомо, дієвість будь-якого виду навчання на відстані залежить від чотирьох складових:

1) ефективної взаємодії викладача і того хто навчається;

2) використовуваних при цьому педагогічних технологій;

3) ефективність розроблених методичних матеріалів;

4) продуктивність зворотного зв'язку.

Іншими словами, успішність і якість дистанційного навчання великою мірою залежать від організації і методичної якості матеріалів, керівництва і майстерності педагогів, що беруть участь в цьому процесі.

І, нарешті, застосування різноманітних видів самостійної діяльності того, хто навчається (індивідуальних, парних, групових) також сприяє досягненню значніших результатів при дистанційному навчанні.

Проте, слід згадати і про ті проблеми, з якими стикаються викладачі при зверненні до різних видів і форм дистанційного навчання. Передусім, це недостатнє забезпечення новітніх інформаційних технологій та доступ в мережу Інтернет у багатьох освітніх закладах. Недолік технічної підготовки викладачів також відбивається на їх роботі. Але усе це, мабуть, тільки тимчасові труднощі. Головне - усвідомити, що усі ми знаходимося на порозі монументальних технологічних перетворень, які в недалекому майбутньому вплинуть не лише на форми і методи викладання у вищих навчальних закладах, але і на те, яким чином ті, що навчаються здобуватимуть знання з певної спеціальності.