Акимов О.В.

Академія муніципального управління, Україна

ЗАГАЛЬНОСИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

 

Актуальність . До теперішнього часу не завершено формування опорної мережі державних автомобільних доріг, що зв'язує всі області України. Нормативним вимогам відповідає лише близько 38 відсотків автомобільних доріг державного значення. Рішення задачі приведення протяжності і стану дорожньої мережі у відповідність з потребами економіки і населення істотно ускладнюється впливом випереджаючого зростання ринкових цін на будівельні матеріали.

Постановка проблеми : визначити основні загальносистемні проблеми державного регулювання розвитку транспортної галузі України.

Державні автомобільні дороги вичерпали свою пропускну спроможність. З перевищенням нормативного завантаження експлуатується   13 тис. км. доріг, особливо на підходах до найбільших міст, що складає майже 29 відсотків протяжності мережі. Місцева дорожня мережа розвинена недостатньо, тому значна частка локальних перевезень проводиться по національним дорогах. Прискорення автомобілізації країни поки не привело до відповідного зростання об'ємів будівництва і реконструкції дорожньої мережі, а ремонт автомобільних доріг останніми роками навіть дещо скоротився.

Скорочення об'ємів реконструкції і будівництва інфраструктурних об'єктів, а також темпів поповнення і оновлення парків рухливих засобів транспорту, іншої транспортної техніки привело останніми роками до  суттєвого погіршення їх технічного стану (вікова структура, збільшення зносу і так далі) і працездатності.

Різке відставання інфраструктури і устаткування аеропортів від рівня розвитку міжнародної цивільної авіації, відставання в впровадженні рекомендованих Міжнародною організацією цивільної авіації сучасних засобів і технологій у сфері організації повітряного руху, систем автоматичної посадки і інших радіотехнічних систем.

Динамічно розвивається не лише ринок міжнародних перевезень, але і ринок внутрішніх перевезень. Це пов'язано із збільшенням реальних доходів населення, підвищенням конкурентоспроможності повітряного транспорту в порівнянні з залізничним на ринку дальніх пасажирських перевезень, а також розвитком процесів консолідації і інтеграції авіаперевізників.

В той же час за роки економічних реформ кількість українських аеропортів, що діють, і аеродромів цивільної авіації скоротилася в 2,5 рази (переважно за рахунок об'єктів обласного рівня). Багато в чому в результаті цього склалася конфігурація мережі пасажирських авіаліній, в рамках якої найбільший об'єм пасажирських перевезень (до 80 відсотків) доводиться на авіазв'язок м. Київ. Розвиток українських портів і суміжної транспортної інфраструктури відбувається нерівномірно. Накопичилися значні відмінності по рівнях технологічності і капіталізації портових вузлів. Це є наслідком нерівномірності і нестабільності вантажної бази, недостатнього розвитку суміжної залізничної, автомобільної і трубопровідної інфраструктури, а також термінальної і складської інфраструктури. Наявний дефіцит портових потужностей, орієнтованих на перевалювання імпортних вантажів (контейнери), який викликаний випереджаючим розвитком протягом останніх років портових потужностей, направлених на перевалювання експортних вантажів [1, c . 15] .

Найважливішою проблемою державного регулювання є технічне і технологічне відставання транспортної системи України в порівнянні з розвиненими країнами. Вона не готова до повсюдного вживання сучасних технологій, насамперед – контейнерних. Зростаючий попит на вантажні перевезення стримується нерозвиненістю транспортно-логістичній системи країни. На низькому рівні залишається транспортно-експедиційне обслуговування населення і економіки. У країні відсутнє високошвидкісне залізничне сполучення.

Залишається на низькому рівні інноваційна складова в розвитку парків рухливого складу і технічних засобів транспорту, особливо при здійсненні внутрішніх перевезень. Істотне відставання і по екологічних параметрах роботи транспорту. Не отримує належного розвитку міський громадський транспорт, у тому числі його сучасні швидкісні види, які могли б істотно знизити гостроту проблеми транспортного розвитку мегаполісів [2, c . 88] .

Майже у всіх галузях транспортного комплексу зберігаються тенденції старіння основних фондів і їх неефективного використання. Знос основних виробничих фондів по окремих групах основних засобів досяг 55 - 70 відсотків і продовжує наростати. Стан багатьох технічних засобів транспорту підійшов до критичного рівня. Значна частка їх експлуатується за межами нормативного терміну служби, інша – наближається до цього терміну. Як наслідок, істотно погіршуються показники безпеки і економічної ефективності роботи транспорту.

Одній з найбільш значущих проблем державного регулювання є незбалансованість розвитку єдиної транспортної системи України. Вона включає 3 найбільш важливих складових. Перша – це диспропорції в темпах і масштабах розвитку різних видів транспорту. Найбільш яскравий приклад – значне відставання розвитку внутрішнього водного транспорту і високі темпи зростання автомобілізації. Друга – це недостатній розвиток існуючої транспортної інфраструктури, що найгостріше виявляється в невідповідності рівня розвитку автомобільних доріг

рівню автомобілізації і попиту на автомобільні перевезення, в різкому скороченні числа обласних аеропортів, а також в наявності численних "вузьких місць" на стиках окремих видів транспорту. Третя – це територіальна нерівномірність розвитку транспортної інфраструктури.

Не у повному обсязі задовольняється платоспроможний попит населення на перевезення. Не забезпечуються перевезення пасажирів на соціально значимих маршрутах, у тому числі із-за цінової недоступності.

 

Список використаних джерел:

1. Гурнак В.М. Транспортно-дорожній комплекс України на сучасному етапі. (Стан. Проблеми. Перспективи.) / В.М. Гурнак, О. Ананченко, М.В. Гурнак // Залізн. трансп. України. – 2006. – № 4. – С. 14-16.

2. Ковзель Н.О. Оценка влияния инвестиций на развитие экспорта транспортных услуг Украины / Н.О. Ковзель // Залізн. трансп. України. – 2007. – № 3. – С. 88-89.