К.е.н. Бова Т.В.

Донецький державний університет управління, Україна

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

 

Актуальність . Становлення управління інвестиціями відбувалося разом зі становленням і розвитком ринкової системи господарювання. Протягом кількох століть утворились два підходи до управління розширеним відтворенням. На перших етапах становлення капіталістичної системи господарювання активну роль організатора, який започаткував певний порядок вкладення капіталу у виробництво, відігравала держава.

Постановка проблеми: визначити принципи організації державного управління інвестиційною діяльністю.

Згідно з українським законодавством суб'єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави [2]. Інвестори є суб'єктами інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

У дослідженнях деяких авторів [3, с. 165 ; 4, с. 154] наведені такі типи інвесторів: 1) консервативні. Їх мета – безпека вкладень; 2) помірно-агресивні. Їх мета – безпека плюс прибутковість;   3) агресивні. Їх мета – прибутковість плюс зростання вкладень; 4) досвідчені. Їх мета – прибутковість плюс зростання плюс ліквідність; 5)   витончені. Їх мета максимальні доходи.

Економічною прерогативою інвесторів є володіння, користування і розпорядження об'єктами та результатами інвестицій, а також право виступати в ролі кредиторів, покупців і утримувачів цінних паперів. Як переконує сучасна практика, інвестори на свій розсуд приймають рішення про інвестування: обсяги і напрям інвестування, їх ефективність, залучення учасників для реалізації інвестиційного проекту.

Відповідно до законодавства України всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Їх обов'язки стосовно один одного регулюються договорами (контрактами).

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

– новостворені та модернізовані основні фонди й обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

– цінні папери (акції, облігації тощо);

– цільові грошові внески;

– науково-технічна продукція та інші об'єкти власності;

– майнові права і права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти включають і іноземні інвестиції, якщо вони не суперечать законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України за допомогою:

– пайової участі в підприємствах, які створені спільно з юридичними і фізичними особами України;

– створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, а також філіалів іноземних юридичних осіб;

– придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;

– придбання прав користування землею й іншими природними ресурсами;

– надання позик, кредитів, майна та інших майнових прав.

У сучасних ринкових умовах, як переконує досвід інвестиційної діяльності, обмеженість власних коштів примушує суб'єкта шукати об'єкт, властивості якого дають змогу заповнити існуючий дефіцит при мінімальних вкладеннях. Необхідність в інвестиціях виникає в тому випадку, коли потенціал знайденого об'єкта не задовольняє потрібним критеріям і потребує певної зовнішньої участі для його розвитку. При цьому можливість здійснення інвестицій виникає у тому разі, коли суб'єкт володіє ресурсами або властивостями, які діятимуть на необхідні властивості об'єкта. У такому випадку зв'язок між суб'єктом і об'єктом розглядається як інвестування з метою отримання доходу, де останній ми пропонуємо розглядати як змінені властивості об'єкта інвестицій. Розглядаючи організаційно-економічний механізм управління інвестиціями як систему, ми розділяємо точку зору російського ученого-економіста Балабанова І.Т., який пропонує розглянути інвестиційну сферу як сферу, де діють суб'єкти інвестиційної діяльності і здійснюється практична реалізація інвестицій [1, с.232]. Спираючись на результати його дослідження, ми визначили такі компоненти інвестиційної сфери:

– сфера капітального будівництва, де відбувається інвестування в основні й оборотні виробничі фонди галузей. Ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян в індивідуальному і кооперативному житловому будівництві й інших суб'єктів інвестиційної діяльності;

– інноваційна сфера, де реалізуються науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;

– сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового і фінансових зобов'язань у різних формах).

Ми вважаємо, що ці компоненти повинні враховуватися при розробці організаційно-економічного механізму, оскільки вони дають змогу оцінювати ефективність інвестиційної діяльності як для підприємства, так і для регіону в цілому.

Іншим підходом до управління інвестиціями, з нашої точки зору, є правильність вибору джерела інвестування. Згідно з чинним українським законодавством інвестиційна діяльність може фінансуватися за рахунок:

– власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

– позичених фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

– залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

– бюджетних інвестиційних асигнувань;

– безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Таким чином, розглядаючи механізми державного управління інвестиціями, здійснюваними як по всій Україні, так і в окремих її регіонах, необхідно враховувати безліч чинників, з якими стикаються і інвестор, і підприємство, й органи державного та муніципального управління при здійсненні інвестиційної діяльності. По-перше, це вартість залученого капіталу; по-друге, ризик; по-третє, свобода вибору джерел фінансування   і, по-четверте, єдиний контроль за виконанням інвестиційної діяльності в регіоні.

 

Список використаних джерел:

1. Демидович В.В. Дослідження й регулювання існуючих підходів до оцінки інвестиційних процесів / В.В. Демидович // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 2. – С. 51-55.

2. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. № 1561-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – С. 646-674.

3. Хрущ Н.А. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії та технології / Н.А. Хрущ. – Хмельницький: ХНУ, 2004. – 309 с.

4. Шляхи підвищення інвестиційної діяльності в Україні: [монографія] / [За заг. ред. В.Г.  Федоренка ]. – К., 2003. – С. 154.