К.держ.упр. Матійко С.А.

Мелітопольський інститут державного та муніципального управління КПУ , Україна

ІННОВАЦІЙНІСТЬ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ТА НАРОЩУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВИ

 

Актуальність . Сучасний стан самої системи державного управління, зокрема діяльністю та формуванням підприємницького середовища, перебуває не на належному рівні. За пройдений період ринкових перетворень вже потребує оновлення чи модифікації сама система управління. Ми сьогодні маємо статус країни з ринковою економікою, тому всі методи управління, розвитку мають бути оновлені та модифіковані.

Постановка проблеми: запропонувати найзагальніший поділ інновацій в національній економіці.

Інноваційність як феномен соціально-економічного життя має багато різноманіт­ них проявів і пов'язана з різними факторами, регулятивними нюансами, стимулами економічного та неекономічного порядку. У сучасних умовах зростання взаємної за­ лежності країн і загострення глобальної конкуренції інноваційність є запорукою про­гресу, а також фактором формування та нарощування конкурентної сили, забезпе­чення добробуту населення. Інновації розрізняються між собою за кількісними та якісними параметрами, і насамперед – за відповідністю власному інформаційному змісту, який взагалі можна розглядати як субстанцію інновацій, незалежно від їх зовнішньої форми. Скажімо, інноваціями мо­жуть виступати як фундаментальні прориви, здобутки прикладної науки, так і ство­рення примітивного приладу, який на певному технологічному етапі підвищує ефек­тивність виробництва.

Інновації можуть мати принципово різні економічні та конкурентні наслідки і що не кожна інновація є перспективною для певної країни за певних обставин у контексті глобальної конкурентної боротьби. Таким чином, можна говорити про різні рівні, різні "поверхи" інновацій, які оче­видно виявлятимуться в подальшому, у міру становлення суспільства інформацій­ного типу. Але вже сьогодні можна запропонувати найзагальніший поділ інновацій на два типи:

1)   базові інновації, що пов'язані з фундаментальними проривами в науково- технічній сфері та змінюють параметри конкурентної боротьби, істотно поліпшуючи якість виробничого процесу у сферах діяльності технологічних лідерів або навіть моно­ полістів;

2)   адаптивні, ситуативно-похідні інновації, що підвищують ефективність госпо­ дарювання, але вирішують локальні завдання у діяльності ринкових агентів і є типо­ вими для них як "техногенні" й такі, що сприяють конкурентній успішності на різних рівнях.

Пере­ дові технології та технологічні вироби спочатку з'являються в країні – лідері інновацій­ного процесу, після чого в міру технологічного поступу інших країн (країн "другого" ешелону) освоюються і впроваджуються ними. Цей процес продов­жується й далі, за участю країн "третього" та інших ешелонів. Такий технологічний "каскад" є ознакою нової епохи – епохи гнучкого, нестандартизованого, наукоємного виробництва, орієнтованого на пріоритети формування глобально конкурентного інформаційного суспільства [2, с. 47].

Відповідно змінюється і зміст власне державного регулювання економіки, що відбувається за рахунок істотного впливу інституціональних механізмів. Ми, природно, не ставимо завдання сформувати модель або стратегію розробки збалансованої інноваційної економіки та запропонувати найоптимальніші ме­ тоди державного регулювання української економіки, оскільки чітко розуміє­мо, що їх розробка є завданням великих наукових колективів – економістів, юристів, громадських організацій та ін. Існуючі реалії відкидають спрощене розуміння рівнів і механізмів регулю­ вання складного економічного механізму, динамічного за своєю природою. Закономірно постають запитання: хто регулює економічну діяльність підпри­ ємств, які перебувають у державній власності; де, як і за які кошти вони здобу­ вають необхідні виробничі ресурси; кому і за якою ціною вони продають ви­ роблений продукт? [1, с. 14 - 21 ].

Інноваційна інфраструктура повинна охоплювати всі ланки інноваційного процесу (освіту – наукову та науково-технічну діяльність – виробництво – споживання). Їй мають бути притаманні такі властивості:

1. Поширеність у всіх регіонах, що дасть змогу вирішувати на місцях завдання функціонально повного інноваційного циклу: від розробки інноваційної пропозиції, маркетингу і техніко-економічного обґрунтування до впровадження та комерціалізації новацій.

Універсальність та гнучкість, що сприяють реалізації інновацій у будь-якій сфері діяльності, та адаптивність до швидких змін у розвитку як науки і техніки, так і ринкового середовища.

Інформаційна, кадрова та фінансова забезпеченість усіх ланок інноваційної діяльності.

2. Конструктивність, що забезпечує досягнення оптимального кінцевого результату.

Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, роз­ глядати з позицій конкретного суб'єкта господарської діяльно­ сті, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює гос­ подарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурента­ ми, торговими і збутовими посередниками, споживачами тощо, у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія має ймовірнісний характер і не піддається однозначній оцінці.

 

Список використаних джерел:

1. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності / Ю. Каракай // Економіка України. – 2007. – № 3. – С. 14-21.

2. Новицький В. Імперативи інноваційного розвитку / В. Новицький // Економіка України. – 2007. – № 2. – С. 45-52.