Жукова С.М.

Львівська Академія сухопутних військ ім. П. Сагайдачного, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ВИКЛАДАЧА НА ЗАНЯТТІ З ІНОЗЕМОЇ МОВИ

Мовний хист - спроможність чітко і ясно висловлювати думки і почуття за допомогою промови, а також міміки і пантоміміки, що є одною з найважливіших якостей професії викладача, бо подання навчального матеріалу носить в основному словесний характер. Тут мається на увазі як внутрішні (змістові) особливості виступу, так і його зовнішні особливості. Сповіщальне подання будується так, щоб максимально активізувати думку і увагу студента. Викладач уникає довгих фраз, складних словесних конструкцій, важких термінів і формулювань. Поряд з цим він враховує, що надто лаконічний, стислий виступ часто буває мало зрозумілим студентам. Дуже пожвавлює розповідь і добре сприймається студентами доречний гумор, жарт, легка доброзичлива іронія.

В останні роки вчені і методисти все більш пропонують нові сучасні методики викладання іноземної мови. Однією з таких методик є комунікативний підхід, який спрямований на формування іншомовної комунікативної компетенції: спроможності зрозуміти та породжувати іншомовні висловлювання у зв’язку з комунікативними намірами та конкретною ситуацією. Викладач-це саме та особистість, котра може як підвищити мотивацію, бажання до вивчення іноземних мов . так і зруйнувати її вщент. А.А. Алзашвілі, аналізуючи у докторській дисертації психологічні основи і загальні закономірності навчання усної іноземної мови, рекомендує викладачеві не надавати своїй особистості надмірного нашарування академізму, а намагатися встановити деяку рівновагу соціальної позиції “студент-викладач” [1].

Організаторські здібності – спроможність організовувати колектив, а також правильно організувати свою власну роботу, планувати і самому контролювати її [2]. Комунікативні здібності – спроможність до спілкування зі студентами, уміння знайти правильний підхід до них, встановити доцільні, з педагогічної точки зору, відношення між ними, наявність педагогічного такту [2]. Педагогічна уява - це спеціальна спроможність, що виражається в передбаченні наслідків своїх дій, у виховній проективності особистості студентів, зв'язаної з передбаченням того, що вийде із студентами внаслідок уміння прогнозувати розвиток тих або інших подій. поєднання зазначених якостей зумовлює ефективно-продуктивний навчальний процес, однак деколи викладач допускає на перший погляд незначні похибки у власній поведінці, котрі начеб і спрямовані позитивно, але можуть спровокувати небажану ситуацію спантеличення у засвоєнні навчального матеріалу. Цій проблемі присвятив розділ How to prevent learning-some popular techniques Джим Скрівенер у своїй книзі Learning English, настільній книзі викладача. Згадані наступні методи:

1. Запитання "Вам все зрозуміло?"

Кожного разу, коли викладач хоче переконатись у розумінні навчальних питань слухачами звучить запитання "Вам все зрозуміло?", таке питання передбачає стверджувальну відповідь "Так", котра не може гарантувати оцінки реальної ситуації знань слухачів, але може задовольнити викладача. Бажано уникати таких механічних питань, роблячи концепцію перевірки конкретними практичними доказами студентів.

2. Час мовлення викладача (Teacher talking time ТТТ).

Чим більше говорить викладач тим менше у студента можливостей практики усного мовлення іноземною мовою, тому необхідність враховувати цей факт при плануванні занять виступає першочерговим. Тільки практика , а саме збільшення часу для мовлення слухачів (Student talking time STT) сприяє засвоєнню навчального матеріалу.

3. Повторення слів студентів

Викладач часто повторює слова студентів підсвідомо, незвертаючи уваги на це і деколи не усвідомлюючи вплив цього факту на співпрацю між студентами, з часом слухачі звикнуть слухати тільки викладача, а не один одного

4. Неясні і складні інструкції до завдань.

Неясні і складні інструкції до завдання це справжнє стихійне лихо для слухача, котрий не може уявити, що від нього вимагається, тому кожна інструкція до завдання повинна бути чітко продумана та спланована Варто продемонструвати завдання, або попросити одного зі студентів розкрити його зміст рідною мовою.

5. Допомога студентам завершити їхні твердження.

Викладач це перш за все помічник, він може передбачити подальше твердження учня і допомогти завершити його, але цей тип доброти часто приводить до зворотніх негативних результатів. Кожна людина прагне донести свою думку, повністю розкрити її суть та зміст, а дане втручання в мовленнєвий процес здебільшого призводить до зниження мотивації практики саме усного мовлення, котре виступає життєво необхідним фактором у вивченні іноземних мов.

6. Уникання зворотнього зв'язку із слухачами.

Під час інтерактивних уроків зворотній зв'язок з викладачем виступає запорукою успіху продуктивного заняття та впливає на успішність наступного заняття. Зворотній зв'язок може бути представлений у різних формах, головне щоб слухачі висловлювали свої думки, побажання щодо заняття.

7. Поточні коментарі викладача.

Вчителі люблять пояснювати в той час як студенти роблять завдання вважаючи свої коментарі уточненнями та наданнями додаткової інформації. Насправді вони, коментарі, негативно впливають на навчальну атмосферу. Тому необхідно спостерігати за слухачами під час виконання завдань, надаючи їм простір для самостійної роботи.

8. Навчальна боротьба на занятті.

Легке досягнення не оцінюється. Боротьба з боку учнів засобами навчання варта результату, тому викладачеві немає необхідності все подавати на блюдечку. Нехай зустріч учнів один на один з труднощами підштовхне до результативної боротьби в освоєнні іноземної мови.

9. Швидкий темп заняття.

Викладачі діють з надзвичайною швидкістю на занятті залишаючи поза увагою слухачів, котрі не встигають за їхнім темпом. Таким чином відбувається уповільнення в опануванні мовними хитрощами зі сторони слухачів.

10. Недослуховуючи повідомлення учнів.

Викладачі більше стурбовані мовними проблемами, граматичними конструкціями та вимовою слухачів ігноруючи сам зміст повідомлення, котре студенти намагаються передати. Зупинитись, набратись терпіння і дійсно слухати – ось спосіб підтримки мотивації до вивчення іноземної мови в даній ситуації [4].

В. Ріверс пише: “Ситуація між учнями і викладачем має бути найбільш невимушеною, а між окремими учнями не повинно бути ніяких незгод” [3]. Автор зазначає, що процес комунікації передбачає певний взаємозв’язок між індивідами і не зводиться до оперування завченими напам’ять у результаті багаторазового повторення зворотами і «затренованими» структурами. Якщо ж учасники в умовах групової бесіди почуваються скутими, то настає період їхнього мовчання, що аж ніяк не пов’язане зі здатністю говорити даною мовою. В. Ріверс справедливо вказує, що “уміння вільно вести бесіду на іноземній мові легше формується, якщо ті, хто навчається, відчувають себе вільно у взаєминах із викладачем і один з одним” [3]. Кожне слово, кожна вербальна одиниця мовленнєвого процесу викладача має надзвичайний вплив на бажання, мотивацію слухачів освоювати нові знання, прагнути опанування іноземною мовою з метою самореалізації та сомовдосконалення у сучасному світі гіпершвидкого наукового прогресу, тому викладач повинен усвідомлювати свою роль у формуванні майбутнього покоління, в даному випадку факторів стосовно вивчення іноземних мов.

Список використаних джерел:

1. Алзашвили А.А. Психологические основы и общие закономерности обучения устной речи: автореф. дис… докт. психол. наук: 19.00.07/ А.А. Алзашвили. – Тбилиси: Тб. гос. ун-т, 1967. – 35 с.

2. Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя / Н.В. Кузьмина. – М., 1985.

3. Риверс В. Психолог и преподаватель иностранного языка / В. Риверс // Методика преподавания иностранного языка за рубежом. – М., 1967. – С. 215 – 220.

4. Jim Scrivener Learning Teaching - Macmillan Books for Teachers. – 2007. – P. 104 – 109.