К.і.н. Маслак В.І., Литвиненко Я.О.

Кременчуцький національний університет імені М. Остроградського, Україна

ЕКОНОМІЧНА ЗНАЧИМІСТЬ КРЕМЕНЧУКА ДЛЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В КІН. ХVІІІ – І ПОЛ. ХІХ СТ.

 

Кременчук є старовинне місто на Україні, його історія досить цікава, в процесі економічного розвитку Лівобережжя він свого часу відіграв значну роль.

Дослідження економіки Кременчука у кін. ХVІІІ – І пол. ХІХ ст. Аналіз значимості Кременчука як торгівельно-економічного центру для Російської імперії.

Займаючись дослідженням теми, ми звернули увагу на малодослідженість і значимість даної теми. В багатьох джерелах різної направленості Кременчук згадується як економічно значиме місто для Російської імперії.

В історичному нарисі «Кременчуччина з давніх часів і до XIX ст.» [3]. Л. І. Євселевський досліджує історію міста зосередивши увагу на розвитку міста як центру економічного, політичного, культурного і духовного життя. Одним із найбільш серйозних аналізів процесу розвитку Кременчука була колективна робота О.І. Осташко, В.М. Юшко і т.д.- «Нариси історії Кременчука» [6]. В даній монографії найбільш ґрунтовно розкривається розвиток міста починаючи від міста-фортеці і до одного з вагомих торгівельно-промислових центрів України. Питання про формування банківської системи в місті широко розкриваються в монографії А. К. Литвиненко, А. Н. Лушакова «Кременчук фінансовий 1571-1941» [4]. Вагоме місце Кременчуку як торгівельно-промисловому центру України визначено в історичному нарисі «Полтавщина», а також в колективно-науковій праці: О.А.Білоусько, О.Б.Супруненко, К.М.Мироненко «Історія Полтавщини» [5].

На поч. ХVІІ ст. Кременчук був сотенним містечком Миргородського полку, хоча значно перевищував полкове містечко в чисельності споруд і населення, в розвитку ремесел і особливо – торгівлі. Саме торгівля сприяла швидкому зростанню Кременчука [6]. Завдяки вигідному розміщенню на перехресті важливих водних та сухопутних шляхів, сполучаючих Південну та Центральну, Ліво- і Правобережну Україну, Кременчук перетворився на значний торгівельно- промисловий центр [4].

Поширенню торгівлі між окремими районами українських земель, та з іншими частинами Російської імперії сприяло чумацтво. Один з двох найголовніших чумацьких шляхів (Ромоданівський) проходив через Кременчук. Протягом ІІ пол. ХVIII ст. укріплюються зв’язки з Центральною Росією та Білорусією, Лівобережною Україною, південними українськими землями та Кримом, що веде до розширення торгівлі та поширення чумацтва. Саме в цей час Крюків перетворюється на центр опосередкованої соляної торгівлі в Україні, він стає збірним для чумаків та містом складування кримської солі [3]. В Кременчуці зосереджувались майже всі операції з сіллю. З кін. 1820-х до поч. 1840-х років об’єм соляної торгівлі виріс із 450 тис. пудів до 3 млн. пудів [4].

Основними предметами торгівлі в той час у Кременчуці були хліб, сіль та ліс. Крім солі чумаки із Запоріжжя доставляли рибу, коней, рогату худобу, шкури лисиць та вовків. З Кременчука до Запоріжжя везли жито, пшеницю, пшоно, сукно, нитки та інші товари [4].

Ліс потрапляв до міста з Мінської та Гомельської губерній, тобто районів, розташованих на ріках Сож, Десна, Прип’ять. Хліб постачається по воді та суші з південних уз’їздів Київської та північних Катеринославської та Херсонської губерній. Чумаки відправляли в Білорусію жито, а також в Новоросію водним шляхом [4].

Значення Кременчука як важливого торгівельного міста збільшувалось, ще і тим, що він розташовувався на кордоні вільної та порогової частини Дніпра і, як наслідок, був місцем вивантаження тих товарів, які не могли витримати переправу через пороги. Протягом І пол. ХІХ ст. Кременчук за об’ємами водної торгівлі займав ІІ місце після Києва серед наддніпровських населених пунктів. В 1848-1857рр. на кременчуцьких гаванях вантажили товарів на 1805575руб. І вивантажували на 901230руб. [4].

Кременчук з давніх пір славився ярмарками, в дні яких сюди з’їжджалося чимало торгового люду. В різний час кількість ярмарок у місті змінювалась. Здебільшого їх було три(Трьохсвятительська тривала 6 днів з 29 січня, Іванівська – на 8 днів, починаючи з 20 червня та Семенівська з 26серпня на 8 днів, а також Христовідродженська – з 14 вересня на 6 днів у Крюкові [6].

На кременчуцькі ярмарки приїжджали купці з Москви, Петербурга, Харкова, Тули, Курська, Варшави, країн Сходу.

По торгівельним обертам кременчуцьким ярмаркам належало одне з перших на Полтавщині місць. 3 кременчуцькі ярмарки давали 1 млн. руб. оберту. Тільки Роменсько-Ільїнська ярмарка перебільшувала оберти кременчуцької ярмаркової торгівлі (1–2 млн. руб.) [4].

В Кременчуці здійснювались головні операції в торгівлі салом, призначеним для Варшави. Тут зосереджувалась майже вся торгівля спиртом, виготовленим на заводах західної частини Харківської губернії, з Катеринославської та Таврійської губерній. Все це дало повне право професору Ю. Янсону оцінити торгівельне положення Кременчука так: «По всьому Дніпру між порогами та гирлом Прип’яті нема місця більш важливішого в торгівельному відношенні, ніж Кременчук» [4].

Один із промислів мав виключно український привілей, і був затверджений усіма жалуваними грамотами – викурювання горілки. Гуральні та шинки належали до національних українських промислів. До ґуральництва належали заводи: горілчані, медяні, бражничі, солодовні, воскобійні. Поширеним залишалося селітроваріння, оскільки безупинні війни вимагали виробництва пороху. В лісних місцях здобували смолу та дьоготь. У 1737 р. власники селітряних підприємств об’єдналися в найбільшу на Україні Опішнянську селітряну компанію, яка могла щороку поставляти від 8,5 до 11 тисяч пудів селітри [6].

Вагоме місце в харчовій промисловості займає олійне виробництво – завод Рінкельштейна в Кременчуці з річним прибутком 115 тис. руб. Також в Кременчуці діє найбільше підприємство з обробки шкіри в малоросійській губернії – завод Оренштейна з прибутком більше 100 тис. руб. [5].

В кін. XVIII ст. спостерігається вагомий зріст промисловості. Так в 1747 р. купець Самуїл Володін відкрив канатний завод, на якому щорічно вироблялось 2500 пудів канату. Йому належали свічковий та мильний заводи [5].

На поч. ХІХ ст. припадає масове відкриття цегляних заводів. Необхідність їх відкриття диктувалась бурхливою забудовою губернських та повітових центрів та дефіцитом будівельних матеріалів. Тому пропозиція О.Б.Куракіна про заснування цегельних заводів за рахунок відсотків з коштів громадських опік була схвально прийнята міністром фінансів. В Кременчуці таких заводів було 7 [4].

У 1789 р. у Кременчуці був збудований один із перших механічних заводів на Полтавщині з цехами: ливарним, ковальним, слюсарним, складальним. З 1841 р. почала діяти «фабрика агрономічних знарядь» поміщика Потьомкіна. основною її продукцією стали віялки, молотарки, соломорізки, плуги, пожежні інструменти, навіть кінні екіпажі. У 1842 р. почали виробляти гідравлічні преси та інше устаткування для цукрових заводів. На цьому підприємстві було зайнято близько 300 робітників [5].

На поч. ХІХ ст. український уряд запросив німецьких ремісників для відкриття суконних фабрик на пільгових умовах. особливо добре йшли справи на суконній фабриці Геліцерна, яка привела до занепаду державне підприємство. Німці, що прибули до Кременчука, одержали позику у розмірі 23412 рублів. Окрім суконної фабрики вони заснували такі підприємства: шкіряний завод, ткацьку та панчішну фабрики [6]. З 1842 р. в Кременчуці діє тютюнова фабрика торгового дому С.Б.Дурунча, з річним виробництвом в 400 тис. руб. [6]. В 40-х р. ХІХ ст. в Кременчуці, працювали – 11 саловарень, 6 свічкових заводів, 3 миловарних, 3 броварні, 2 шкіряних заводи, 2 кахельних, 5 цегляних, та ін. [6].

Зростанню промисловості Кременчука в значній мірі сприяло проведення залізниці та розвиток пароплавства. Як відомо, регулярне курсування пароплавів на Дніпрі почалося в 1835 р. У 1850 р. було відкрито постійний пароплавний зв'язок між Пінськом і Кременчуком. В кін. ХІХ ст. пристань Кременчука займала 36-38 місце серед усіх пристаней, що існували на річках в Росії. Рух вантажів на кременчуцькій пристані за рік сягав іноді 20 млн. пудів. В основному це були ліс, хліб та сіль [4].

Таким чином, досліджуючи економічну значимість Кременчука для Російської імперії, можна зробити висновок: що, завдяки вигідному географічному положенню, на перехресті важливих водних і сухопутних торгівельних шляхів, сполучаючих Південну та Центральну, Ліво- і Правобережну Україну, Кременчук перетворився на значний торгівельно-промисловий центр. Вагомі зрушення в економіці краю спостерігаються вже в сер. XVIIІ ст.: оживляється торгівля, ремесло. Чумацтво сприяло поширенню торгівлі між окремими районами українських земель та іншими регіонами Російської імперії. Через Кременчук здійснюється торгівля між Російською імперією та Угорщиною, Румунією, Валахією, південно-східними регіонами Польщі, а також Запоріжжям та Кримом. В Кременчуці протягом XIX ст. спостерігається скупчення промислових підприємств різної галузевої спрямованості, у відкритті яких приймає участь не лише Російська імперія, а й іноземний капітал. Всі ці факти свідчать про те, що, вже в другій половині XVIII ст., Кременчук займає вагоме місце в економіці Російської імперії.

 

Список використаних джерел:

1. Полтавщина. Історичний нарис. – Полтава: Дивосвіт, 2005. – 592 с.

2. Карпов Б.Г. Полное географическое описание нашого края / Б.Г.Карпов. – СПб.: А.Ф. Девриена.

3. Євселевський Л.І. Кременчуччина з давніх часів до ХІХ ст. / Л.І. Євселевський. – Полтава: Криниця, 1995. – 94 с.

4. Литвиненко А.К. Кременчуг финансовый 1571-1941/А.К. Литвиненко, А.М. Лушакова. – Кременчук, 1999. – 185 с.

5. Білоусько О.А. Історія Полтавщини 9 кл. / О.А.Білоусько, О.Б.Супруненко, К.М.Мироненко. – Полтава: Оріяна, 2004.

6. Осташко О.І. Нарис історії Кременчука / О.І.Осташко, В.М.Юшко, В.О.Крот, П.А.Стегній. – Кременчук, 1995. – 179 с.