Аспекти конкурентної політики та стратегічного управління підприємствами портової діяльності розглядаються у працях Буркинського Б.В., Степанова О.Н., Чекаловця В.Г. та інших [1 – 4].

Стратегія розвитку європейських портів передбачає високий рівень конкуренції портових послуг в країнах ЄС. Найбільші морські європейські порти, в тому числі контейнерні термінали, розташовані в безпосередній близькості один від одного, але, не зважаючи на це, у всіх висока частка перевалки контейнерів. В портах Роттердам, Амстердам, Антверпен, Гамбург, Гавр частка транзиту становить більше 50%. Така ситуація повинна стати правилом і для України. Але поки що, не дивлячись на вигідне географічне положення, ситуація з транзитом в Україні виглядає не оптимістично. Частка перевалки транзитних контейнерів в у країнських портах не може забезпечити прогнозований у найближчому майбутньому об’єм транзитних контейнерних перевезень через територію України з Далекого Сходу в Європу і СНД і, відповідно, необхідний європейський рівень сервісу. Причинами такої тенденції є дефіцит потужностей для обробки контейнерів, відсутність необхідної площі для їх обробки та зберігання на терміналах, невідповідність митних процедур європейським стандартам.

Причальний фронт усіх українських морських портів включає 235 причалів загальною довжиною більше 38 км; сумарна пропускна здатність — близько 110 млн. т/р. Завантаження морських портів України на сьогоднішній день складають близько 60% від їхньої пропускної здатності.

  Про технічні проблеми українських портів йдеться в проекті „Транспортні стратегії України до 2020 року” [ 7 ]. У ньому говориться про те, що порти за якісними і технічними характеристиками, такими як глибина, способи перевантаження та зберігання, технічний стан причалів і устаткування, рівень автоматизації та комп’ютеризації, знаходяться на рівні 80-90-х років минулого століття.

  Основними проблемами, які стримують забезпечення попиту на портові послуги, є наступні:

-    недостатня відповідність технологічного рівня основних фондів портів сучасним вимогам;

-    недостатня номенклатура портових послуг;

-    перевалочні комплекси універсального призначення не в повній мірі відповідають параметрам сучасної вантажопереробки;

-    низький рівень міжгалузевої координації, недосконалість тарифної політики, повільний розвиток інфраструктури портів, що призводить до роз’єднання єдиної транспортної системи, нераціональному використанню ресурсів;

-    низький рівень інформатизації транспортного процесу; недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності морських портів, повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства у відповідності з міжнародним правом.

Основною проблемою, яка потребує вирішення для підвищення ефективності функціонування портів, є неефективна інвестиційна система морських торговельних портів України.

Розвиток портів можливий тільки за рахунок капіталовкладень. Для того, щоб інвестувати, необхідні, перш за все, фінансові ресурси. У країни на розвиток існуючої, а тим більше створення нової портової інфраструктури кошт і в не вистачає. Держава не тільки не інвестує в діяльність портового господарства, але й заважає роботі інвесторів. Будь-який інвестор, маючи намір інвестувати у розвиток порту, змушений буде зануритися у світ складних відносин із Мінтрансом, Фондом держмайна, Морським портом, міською радою, Міськадміністрацією, користувачем причалу, орендарями або користувачами земельних ділянок прибережної території.

Виходом із цієї ситуації могла б стати приватизація комерційних функцій в морських портах, ціллю якої є підвищення якості послуг, що надаються портами. Це дасть змогу розширити номенклатуру послуг, які пропонуються вантажовласникам, судновласникам, збільшити вантажообіг, збільшити об’єми фінансування будівництва портових споруд, підвищити ефективність управлінської діяльності.

Із матеріалів [ 6 ] стає очевидно, що приватизація портів була б радикальним рішенням проблеми недостатності інвестування морських портів. Для вирішення проблеми пропонується концепція державно-приватного партнерства, яка є альтернативою приватизації об’єктів державної власності.

Список використаних джерел:

1. Чекаловец В.И. Совершенствование управления морскими торговыми портами: учеб . п особие /В.И. Чекаловец , А.Л. Колодин , Г.П. Столяров, Е.В. Меркт , Н.Г. Гребенник, И.М. Олефир , Е.Г. Пустовит , Н.В. Яровая. – О.: ОНМУ, 2002. – 142 с.

2. Примачев Н.Т. Морские торговые порты в системе интермодальных транспортных сообщений / Н.Т.Примачев , С.И.Примачева . – О.: Інститут проблем рынка и экономико-экологических исследований, 2001. – 214 с .

3. Степанов О.Н. Стратегическое управление развитием морского порта: монография / О.Н.Степанов. – О.: Астропринт , 2005. – 328 с.

4. Буркинський Б.В.   Амортизація як джерело інвестування у морський транспорт / Б.В.Буркинський , М.І.Котлубай . – О.: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, 2001. – 121 с .

5. Радыгин А.Д. Корпоративное управление и права собственности: актуальные направления реформ / А.Д. Радыгин . – М.: Институт экономики переходного периода, 2001. – 85 с.

6. Сайт міжнародної юридичної служби України ( Іnterlegal ) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://www.interlegal.com.ua