К.е.н . Господінова О.І.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

ВИБІР ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ЯК ПОКАЗНИК ПРІОРИТЕТУ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

 

Сучасний розвиток світового господарства характеризується розгортанням процесів глобалізації. Трансформуються напрями і визначаються тенденції розвитку національних економік. Подальше поглиблення економічних реформ в Україні передбачає вироблення і здійснення нової стратегії розвитку міжнародних взаємовідносин, налагодження економічних зв’язків, участь в інтеграційних процесах. На шляху до дійсної, а не декларованої інтеграції постають серйозні труднощі і перепони, які пов'язані: з успадкованим від колишнього СРСР і досі не демонто­ваним адміністративним господарським механізмом; із за­тяжною економічною кризою; з різ­ними темпами ринкових перетворень; з різними системами та рівнями цін; з відмінністю у валютних курсах. Зміна структури цін взаємної торгівлі, наближення їх пропорцій до світових призводить до суттєвої трансформації колишніх міжреспубліканських господарських зв'язків, роблячи їх невигідними в сучасних умовах.

З остаточним розпадом СРСР, що було закріплено Бєловєзькою угодою 8 грудня 1991 року, розпочався новий історичний етап розвитку ко­лишніх республік як нових незалежних держав. Серед найсуттєвіших проблем, що постали перед ними, були й питання їх взаємної еконо­мічної взаємодії, розвитку господарських зв'язків, які встановились між ними в колишньому єдиному народногосподарському комплексі.

Країни зіткнулись з доволі супереч­ливими процесами і тенденціями, які спонукали їх до прийняття рішень, які не завжди відзначались достатньою логічністю і обґрунтованістю. З одного боку, в усіх країнах було і залишається величезне бажання і стремління збудувати власні суверенні держави, незалежні від Росії. З іншого боку, переважна більшість з них залишається економічно прив'яза­ними до Росії як джерела найважливіших ресурсів та ринку збуту своїх товарів. Останнє детермінувало необхідність пошуку шляхів розвитку переважно двосторонніх економічних відносин з Росією.

Слід враховувати надзвичайно великі відмінності між країнами ЄС та СНД у рівнях розвитку, структурі і технології виробництва, в уп­равлінні і регулюванні господарської діяльності, зрештою, у політич­ній волі до об'єднання та внутрішньої готовності поступитись части­ною так важко завойованого національного суверенітету.

  Європейське Співтовариство розпочало своє офіційне існування на початку 1958 року. Головною характеристикою ЄС стало створення, відповідно до плану, митного союзу як для промислових, так і сільськогосподарських товарів. Другою метою було заснування спільного ринку з вільним рухом праці, капіталу та інших факторів виробництва, так само як і продукції. Третім завданням виступав повний економічний союз із вільним перемі­щенням осіб, послуг та капіталу і узгодженням соціальної, фіскальної та монетарної політики. Кінцевою метою став політичний союз країн-учасниць. Ці завдання можливо було виконати лише завдяки дотримання основних положень:

• конкуренція як фактор стимулювання та розширення виробництва в межах інтеграції;

• співпраця як основа взаємовідносин та партнерство при приєднанні;

• солідарність як основа зближення регіонального розвитку та стандарту рівня життя населення.

Новий рівень економічної інтеграції вимагає від країн-учасниць забезпе­чення однорідності економічної політики, економічного розвитку для створен­ня основи стабільності євро, тобто відповідності таким критеріям: 1) ста­більність цін — середній рівень інфляції має бути не більше 1,5 % середньо­го значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін; 2) збалансованість процентних ставок – їх середній річний рівень в окремій країні не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кра­щими показниками, в цілому – не вище 20 %; 3) бездефіцитність бюдже­ту – дефіцит бюджету має бути меншим 3 % сукупного національного про­дукту; 4) рівень державного боргу не повинен перевищувати 60 % сукупного національного продукту; 5) стабільність валютних курсів – національна валюта не повинна бути девальвована протягом двох останніх років і має відповідати нормам ЄС [2, с.369].

Зацікавленість України по відношенню до Європейського Союзу проявляється в тому, що ця конструкція з одного боку відображає філософськи зв’язки між економікою та правом, а з іншого зберігає традиції, культуру, досвід та історичне надбання кожного з учасників цієї інтеграції.

Протягом усього періоду інтеграційної взаємодії можна відзначити такі головні риси, які характеризують підходи України до визначаль­них, принципових питань входження її в інтеграційну систему.

По-перше, збереження національного суверенітету;

По-друге, еволюційний, поступовий характер економічної інтегра­ції, продиктований об'єктивно існуючими передумовами;

По-третє, пріоритет національних економічних інтересів, гаранту­вання економічної безпеки держави.

По-четверте, недопущення домінування однієї з країн у спільно створюваних міждержавних організаціях і об'єднаннях.

По-п'яте, розвиток і поглиблення стосунків з країнами ЄС не можуть і не повинні здійснюватись за рахунок згортання взаємозв'яз­ків із іншими країнами світу.

По-шосте, міра, характер і глибина участі України у спільних захо­дах не повинні суперечити Конституції України, Декларації про дер­жавний суверенітет, Актові про незалежність, чинному законодавству.

Вступ до ЄС вимагає від бажаючих приєднатися проведення ряду глибоких економіч­них і політичних заходів, спрямованих на адаптації їхніх господарств до чинних умов європейської економіки. Україна не готова виконати сьогодні ті вимоги, які необхідні для вступу в ЄС. Тому для неї більш сприятливе асоційоване членство в ЄС.

Асоційоване членство в Європейському Союзі дає можливість Україні брати участь лише у тих спільних заходах, в яких вона конче зацікавлена і які не суперечать її національним інтересам та чинному законодавству. Створюється ширший простір для маневру, для поєднання різноманітних форм дво- та багатостороннього співро­бітництва, більш повного урахування позицій сторін та їх об'єктивної готовності брати участь у відповідних інтеграційних заходах. З іншого боку Угода про асоціацію, яка пропонується не має чіткого визначення. С самого початку мова йшла про поглиблення торгової взаємодії. Потім Угода про асоціацію мала принципово інший характер. Вона почала включати питання не тільки економічного характеру, а й політичного та гуманітарного співробітництва. Сьогодні Угоди про асоціацію підписуються з країнами, які не претендують на членство в ЄС. К таким країнам відносяться Чилі, Мороко , Бразилія.

Необхідно підкреслити, що, як і кожна розвинута економічна структура, західноєвропейська інтеграція має свої протиріччя, які поглиблюються у процесі її розширення. Це пов’язано в першу чергу з нерівномірністю господарського розвитку та диспропорціями економічної структури за територією. Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях еконо­мічного розвитку привели до появи в межах ЄС двох груп країн – економіч­но сильних (Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія) і економічно відносно слабких (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ і менш розвинений південь), Великій Британії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії. Наявні диспро­порції формують нерівномірність економічного розвитку Західної Європи в цілому. Існує поділ на багату Північ та бідний Південь (Греція, Португалія, більша частина Іспанії, Італія). У бідних районах найвищий рівень інфляції і безробіття, наявні аграрні проблеми. В кризові роки нерівномірність економічного розвитку окремих країн проявилась в падінні економіки, що відразу викликало реакцію населення.

  У процесі поглиблення західноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні і зовнішні суперечності. Це, наприклад, проявилося при прийнятті бюджету ЄС. В бюджеті ЄС найбільш пріоритетними є витрати на загальну сільськогосподарську та регіональну політику. Спроба збільшити загальний бюджет за рахунок збільшення внесків окремих країн викликала конфліктну ситуацію. Політична реальність процесу прийняття рішень залишає невелику можливість для маневрування. Кризові процеси в економіці, високий рівень безробіття, особливе серед молоді, змушують уряди європейських країн захищати насамперед економічні і соціальні інтереси своїх держав.

З точки зору розвитку і модернізації української економіки найбільш цікавими є тенденції розвитку експорту. Споживачами української продукції до фінансової кризи були такі європейські держави як Німеччина, Італія, Польща. Торговельні стосунки були з США, Туреччиною та офшорними зонами. В умовах кризи європейські партнери України послабили свою зацікавленість в торгівлі з Україною. Частково це пов’язано з тим, що зменшується обсяг українського виробництва, частково це викликано економічною кризою в самих європейських державах. В той же час велика частина української продукції споживається турецькими та китайськими партнерами. Це обумовлено в першу чергу тим, що українська продукція по співвідношенню ціни та якості не можу бути конкурентоспроможною на західноєвропейському ринку. Україна виробляє відносно конкурентоспроможну, однак не унікальну продукцію. Для того щоб зберегти свій науково-технічний потенціал важливо мати відповідний ринок збуту науковоємкої продукції. Тому в даному випадку треба робити акцент на ринки не тільки європейських країн, де зацікавленість в основному в металургійної продукції. Євразійське спрямування взаємовідносин необхідно для підтримки та розвитку української продукції. Обґрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків Украї­ни дає можливість раціонально вирішувати найбільш гострі проблеми оздо­ровлення економіки – зростання інвестицій, нагромадження валютних ре­сурсів, прискорення НТП, поліпшення якості товарів, підвищення збалансова­ності бюджету і платіжного балансу.

Таким чином, успішний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків є не самоціллю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівень, підвищення добробуту народу України. Однак зовнішньоекономічні зв’язки не пасивний елемент в еволюції національної економіки. Вони активно впливають на її розвиток. Тому при виборі пріоритетності економічної інтеграції Україна повинна співпрацювати і з іншими країнами та міжнародними організаціями.

 

Список використаних джерел :

1. Бобух І. Соц іальний потенціал як новітня складова національного багатства / І. Бобух // Економіст. – 2011. – № 4. – С. 68-74.

2. Міжнародна економіка : п ідручник / [А.П.Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та інш .]; За ред. А.П.Румянцева. – К.: Знання–Прес, 2003. – 447с.

3. Міокова Н.В. Співробітництво Украї ни з Міжнародним валютним фондом: стан та перспективи розвитку / Н.В. Міокова // Статистика України. – 2011. – № 1. – С. 86–92.

4. Обуховский В.В. Теории международной экономической интеграции: ретроспектива, состояние, эволюция / В.В. Обуховский // Международная экономика. – 2010. – № 6. – С. 5–22.

  5. Рожко О.Д. Інноваційн о- інвестиційна спрямованість бюджетної політики в Україні / О.Д. Рожко // Фінанси України. – 2011. – № 1. – С. 64–72.

6. Швиданенко О.А. Сучасна парадигмальна конструкція глобальної конкурентоспроможності / О.А. Швиданенко // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 2. – С. 8–17.