Матюша В.О.

Донецький державний університет управління, Україна

ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

 

Сучасний посткризовий стан української економіки, поява потреби у значних інвестиціях, нерентабельних з точки зору приватного капіталу , але необхідних для продовження відтворення в національних масштабах, та неспроможність «вільного ринку» до вирішення цих проблем вимагають державного втручання у процес регулювання інвестицій. З іншого боку перебіг політичних процесів, наявність так званого «тіньового» сектору економіки і водночас відсутність чітких механізмів реалізації обраної інвестиційної стратегії негативно впливають на інвестиційний клімат та, зокрема, на міжнародний інвестиційний імідж України, що спричиняє як втрати потенційних інвестиційних ресурсів, так і відтік наявного капіталу.

Актуальним питанням побудови дієвої системи регулювання інвестицій в Україні присвячено праці багатьох видатних вітчизняних вчених. Та попри широке висвітлення в науковій літературі даної проблеми, в Україні дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності. Як наслідок цього, в українському інвестиційному середовищі утворилося замкнене коло: нестача інвестування посилює спад виробництва, який, у свою чергу, спричиняє зниження інвестиційного потенціалу як окремих суб’єктів господарювання, так і держави в цілому [1].

В умовах вільної конкуренції визначальним чинником мотивації інвесторів є фінансова складова, а саме прогнозований прибуток від інвестицій та порядок його отримання. Тож для розробки дієвих пропозицій щодо вдосконалення управління інвестиційним процесом в Україні потрібно узагальнити та систематизувати наукові підходи щодо сутності та можливостей використання фінансових інструментів впливу на інвестиційну активність.

Метою дослідження є узагальнення теоретичних засад та визначення перспектив використання фінансових інструментів регулювання інвестиційної діяльності.

Реалізація державної інвестиційної політики здійснюється шляхом створення інвестиційного механізму на основі використання комплексу методів прямого та непрямого державного регулювання. Усі методи державного впливу на інвестиційний процес прийнято поділяти на адміністративні та економічні [2]. Перші передбачають пряме втручання держави у виробничий процес, вплив на безпосередні параметри виробництва. Другі – використання ринкових інструментів впливу на інтереси товаровиробника. Фінансові методи впливу на інвестиційний процес зазвичай в науковій літературі ототожнюються з економічними. Однак, попри те, що основою фінансових та економічних методів управління є грошові відносини, наявні відмінності дозволяють виділити фінансові методи зі складу економічних: якщо економічні методи охоплюють всі грошові відносини, то фінансові ґрунтуються тільки на грошових відносинах, пов'язаних з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових ресурсів. Фінансові методи управління тісно пов'язані з розподільчою і контрольною функціями фінансів і забезпечують їх реалізацію. У свою чергу фінансові інструменти представляють собою набір фінансових показників, через які керуюча система може впливати на господарську діяльність підприємства [4] , а саме:

у регулюванні відносин «підприємство-держава»:

- податки, мито та інші платежі до бюджетів різних рівнів, податкові пільги, податкові кредити;

- фінансові стимули (субсидії, дотації, цільові кредити, адміністративна державна підтримка, система державних гарантій, проектне фінансування тощо);

- фінансові санкції (штрафи, пеня, інше);

- норми амортизації;

у регулюванні відносин «підприємство – інші суб’єкти господарювання»:

- ціни на товари, роботи, послуги та ресурси;

у регулюванні відносин «підприємство – фінансові та громадські організації»:

- кредитні інструменти (відсоткова ставка, норми обов`язкових резервів для банків, лізингові платежі);

- валютні (курс національної валюти, валютні резерви банків тощо);

- страхові (страхові відшкодування, ставки страхових внесків);

- доброчинні внески;

у регулюванні відносин «підприємство – співробітники»:

- заробітна платня, а також фінансові заохочення та санкції;

у регулювання відносин «підприємство – структурні підрозділи»:

- прибуток, дивіденди та премії;

- ціни внутрішньої передачі.

Держава, виконуючи в даному випадку роль керуючої системи, через використання відповідних інструментів регулює усі види фінансових відносин.

Враховуючи сучасну економічну ситуацію в Україні, найефективнішими заходами з пожвавлення інвестиційної активності будуть наступні:

- зниження податкового тиску на підприємства з метою виходу суб’єктів підприємництва з «тіні», та, зокрема, на малий бізнес з метою залучення до інвестиційного процесу дрібного вітчизняного інвестора. Метою податкової політики повинно бути не лише наповнення бюджету, а пріоритетне стимулювання інвестиційної активності суб’єктів господарювання [3];

- скорочення пільг для нерентабельних галузей, натомість реальна реалізація задекларованих у законодавстві пільгових умов щодо оподаткування прибутку підприємств, які спрямовують отриманий прибуток на науково-дослідні розробки та впровадження новітніх технологій виробництва;

- державне цінове регулювання, цінова підтримка необхідних для суспільного відтворення галузей (зокрема, сільського господарства);

- впровадження заходів щодо лібералізації руху зовнішнього капіталу, безперешкодної репатріації отриманого на території України прибутку, вільної зовнішньої торгівлі;

- відновлення довіри населення до вітчизняної банківської системи, проведення заохочувальних заходів, гарантування та страхування вкладів, а також залучення банківських установ до фінансування інвестиційних проектів, розвиток небанківських фінансових установ;

- посилення державного контролю за обсягами іноземних капіталів, що мають боргову природу, регулювання валютних потоків через філії іноземних банків;

- впровадження контролю за цільовим використанням амортизаційних коштів у випадках, коли підприємства обирають нелінійні методи нарахування амортизації; прискорення виведення з експлуатації фізично та морально зношених основних засобів;

- державне сприяння розвитку заощаджувальних видів страхування як джерела формування інвестиційних ресурсів (створення пільгових умов оподаткування страхових виплат, спадщини тощо);

- розвиток фондового ринку та ринку фінансових послуг;

- відродження практики дії СЕЗ та ТПР з одночасним впровадженням заходів щодо гарантування прав інвесторів, а також запобігання скривлення конкурентного середовища, порушення принципу справедливості оподаткування та виникнення корупційних ризиків.

 

Список використаних джерел:

1. Васильєва Т.А. Проблема формування інвестиційних ресурсів підприємства в трансформаційній економіці / Т.А. Васильєва, О.С. Грищенко // Вісник Української академії банківської справи. – 2005. – № 2 (19). – С. 86-89.

2. Вкладення капіталу та державні інструменти управління інвестиційною діяльністю [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tisbi.ru/science/vestnik/2003/issue4/econom7.html

3. Куліков А.І. Державна політика залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України / А.І. Куліков // Держава та регіони . Серія: Державне управління. – 2010. – № 3. – С.71-75.

4. Шеремет А.Д. Финансы предприятий / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулин. – М . : ИНФРА-М, 2003. – 518 с.