Петрусь Н.Р., к.е.н . Лесняк О.Ю.

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

 

Вітчизняний науково-технологічний розвиток характеризується певними диспропорціями, що регулярно фіксуються як вітчизняними статистичними дослідженнями, так і світовими рейтингами конкурентоспроможності та інноваційної готовності.

Актуальність дослідження в обраній темі полягає в тому, що перспективи розвитку науково-технологічного потенціалу України пов’язані, з одного боку, з вирівнюванням або усуненням існуючих диспропорцій, а з іншого – із системним характером дій щодо всього спектру суспільно-економічних відносин, авангардом яких є наукова діяльність і технологічний розвиток.

Представлене дослідження присвячене стислому огляду сучасного стану вітчизняної економіки в умовах впровадження науково-технічного прогресу, аналізу її впливу (внеску) на формування науково-технологічного потенціалу, а також формулюванню релевантних заходів щодо становлення інноваційної моделі вітчизняного розвитку .

У ході проведеного аналізу нами було визначено, що у сучасній економічній думці науково-технічний прогрес представляється у вигляді складної взаємодії різноманітних технологічних альтернатив (укладів). І якщо протягом останніх століть в історії технологічної еволюції змінили одна одну п’ять хвиль й склалося п’ять технологічних укладів, поряд з помітним розвитком ознак наступних – шостого (дає поштовх до нового етапу в розвитку медицини та біотехнологій) і сьомого (створення технологій «холодного термоядерного синтезу») – технологічних укладів [1], то в Україні найбільшою є частка третього, далеко не передового, технологічного укладу, що свідчить про відсутність надійного потенціалу для нарощування економіки.

Провівши аналіз сучасного стану впровадження науково-технічних досягнень в національну економіку, можна констатувати, що його характерними особливостями є низькотехнологічна спеціалізація, що зумовлена значним рівнем енерго- та ресурсовитратності економіки, імпортозалежність України у сфері високотехнологічної продукції, недостатня величина фінансової підтримки з боку держави та інвесторів, і як наслідок маємо поступове зниження обсягів витрат на НДДКР у ВВП (п итома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП знизилась з 1.36 (1996) до 0.95 (2009) [2]).

Якщо проаналізувати український науковий комплекс, то варто відзначити, що за період існування незалежної України число фахівців, зайнятих в академічному, галузевому, вузівському та заводському секторах скоротилась відповідно на 23, 400, 280 та 430 відсоткових пункти, причому ситуація продовжує погіршуватись. Вважаємо, що однією з вагомих причин такого явища є виїзд фахівців за кордон, де фінансування наукових проектів та передової науково-технічної діяльності є значно вищим.

До головних перешкод на шляху становлення інноваційної моделі розвитку слід, на нашу думку, віднести: недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок; недовершеність нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; невідповідність української корпоративної структури головним вимогам інноваційного розвитку; відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери; повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції; неготовність держави до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки.

Ми вважаємо, що система організації інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах не повинна обмежуватися їхніми власними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами, а й орієнтуватися на постійний зовнішній моніторинг, на оцінку й придбання нових технологій, необхідних для їхнього інтенсивного розвитку. Для досягнення інноваційно спрямованого вітчизняного економічного розвитку при інтеграції ресурсів великих промислових об'єднань і малого бізнесу можна використовувати технологію бізнес-управління та франчайзингу , які набули значного поширення в країнах Західної Європи (у вигляді системи контрактних відносин великих і малих фірм).

Крім того, стратегія створення та реалізації вітчизняної інноваційної моделі розвитку передбачає опрацювання комплексу заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній, інституційній та зовнішньоекономічній сферах. Держава, при цьому, повинна стати прямою підтримкою інноваційних процесів. За значенням Європейського інноваційного індексу (2006) Україна сьогодні відноситься до групи „країн, що йдуть навздогін” (0,23), у країни-лідера, Швеції -0,68) [3]. На нашу думку, така ситуація пояснюється низькою фінансовою активністю держави і недержавного сектору у підтримці інновацій і технологій.

Між тим, у вітчизняній економіці вже формуються, поки що здебільшого потенційні, передумови, які дозволяють говорити про зростання попиту на інноваційну продукцію. Україна має реальні передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Це високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, розвинута навчально-наукова система, високий освітній рівень населення, наявність кваліфікованої робочої сили, яка згідна працювати за не дуже високу платню. Це обумовлює оптимістичні прогнози щодо перспектив інноваційного розвитку в Україні та, водночас, спонукає до здійснення інтегральної ефективної державної політики.

 

Список використаних джерел :

1. Єрохін С. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України [ Електронний ресурс] / С. Єрохін // Економічний часопис-ХХ. ЕКОНОМІКА. – 2006. – №1-2 . – Режим доступу: http://soskin.info/ea/2006/1-2/20060102.html

2. Сайт Державного комітету статистики [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

3. Сайт Національного інституту стратегічних досліджень [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/December2009/12.htm.