Босенко А.В.
Європейський Університет, м. Київ , Україна
УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ І ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
З введенням нового Податкового Кодексу зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності підприємств АПК. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від створення такої структури управління, яка дозволить досягти найбільш економного і ефективного використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів при гарантії їх відтворення.
Найбільш важливі сучасні проблеми розвитку АПК є наступні.
1. Перенесення акцентів з фіскальної функції податків підприємств АПК на регулюючу.
2 . Зміна однобокого уявлення про характер сільського господарства. Між лісництвом, тваринництвом і рослинництвом існує тісний зв'язок. Ліса створюють сприятливі екологічні умови для розвитку рослинництва і тваринництва, рослинництво в свою чергу створює кормову базу для тваринництва, тваринництво поставляє рослинництву органічні добрива, що сприяє підвищенню родючості землі.
3 . Необхідно керуватися положеннями державного плану розвитку. Деякі основні види виробництва і основні напрями розвитку АПК повинні знаходитись під єдиним контролем. Вибір основних баз виробництва зерна, технічних культур, тваринницької і рибної продукції, а також основних баз експортного сільськогосподарського виробництва повинно здійснюватись державними органами влади. В компетенцію держави також повинно входити проекти, перетворення яких в життя призводить до суттєвого впливу на перетворення і використання природних ресурсів. Єдине державне планування повинно враховувати конкретні умови місцезнаходження, регіональні особливості. Перехід на більш високу ступінь спеціалізованого виробництва можливий тільки при покращенні транспортних умов і розвитку міжрайонного обміну.
4 . Поступове врегулювання структури сільського господарства за умови невпинного розвитку сільськогосподарського виробництва. В розрахунок повинні прийматися не тільки закони природи і місцеві умови, але соціально-економічні і технічні умови кожного регіону. Про ступінь раціональності структури сільського господарства свідчить забезпеченість населення продовольчою продукцією. Необхідно покращати технологію зернового виробництва, досягти підвищення врожайності зернових культур. Частину ресурсів слід виділити на розвиток виробництва технічних культур.
5. Забезпечивши підйом рослинництва, необхідно звернути увагу на інші галузі сільського господарства. Необхідно розвивати всі галузі АПК на базі поступового покращання положення в рослинництві. Умови України такі, що на протязі довгого періоду тваринництво не зможе за питомою вагою переважити рослинництво. На протязі довгого періоду часу, по-перше, не може бути виділено велика кількість зерна під фураж; по-друге, велика кількість пашні не може бути віддано під фуражні культури; по-третє, немає умов для випасу худоби і заготівлі сіна; по-четверте, немає валютних ресурсів для закупівлі фуражу за кордоном.
6. Створення аграрно-промислових-торгових комплексів на базі невпинного розвитку сільського господарства. Такий розвиток забезпечить достатню кількість сировини для промисловості, достатню кількість товарів в торгівлі.
7. Проведення гнучкої політики в аграрному секторі в умовах збереження головного положення приватної власності, повна реалізація допоміжної ролі особистих селянських господарств, не виключаючи існування невеликої кількості державних господарств.
Головним завданням економічної роботи на сучасному етапі є проведення врегулювання структури економіки. При проведенні врегулювання не слід робити наголос лише на централізації, слід розширити самостійність підприємств АПК, підвищити роль ринкового механізму.
Врегулювати структуру економіки неможливо без визначення пріоритетних напрямів в економіці України. На даний момент часу назріла необхідність у встановленні правильних взаємовідносин між важкою, легкою промисловістю і АПК. Пропонуємо послідовно нарощувати інвестиції в наступній послідовності: АПК – легка промисловість – важка промисловість.
Врегулювати напрям інвестицій, а також тим самим виправити народногосподарські диспропорції можна таким чином:
1. Слід особливу увагу приділяти розвитку сільського господарства і легкої промисловості, як найбільш трудомістким галузям народного господарства. Прискорити розвиток енергозберігаючих технологій, транспортних магістралей, виробництва будматеріалів і ринкової інфраструктури.
2. Необхідно розробити збалансований довгостроковий план розвитку народного господарства, що враховує досвід минулого і перспективи майбутнього. Слід перейти до річного планування інвестицій, а також стратегічних п'ятирічних планів.
3. Зміцнити законодавство з питань інвестицій. Перед законом повинні бути всі рівні (вітчизняні або іноземні компанії). Плани розвитку народного господарства країни після затвердження їх законодавчими органами набувають сили закону.
4. Слід знаходити нові фінансові джерела. Державні інвестиції не зможуть задовольнити потреби економіки країни.
5. Вибирати оптимальні варіанти інвестицій, керуючись досягненням максимального економічного ефекту при мінімальних вкладеннях. Слід обмежувати розпилювання інвестицій, направляючи їх в ті галузі і райони, де вони можуть дати найбільший ефект. При виборі оптимальних варіантів будівництва необхідно орієнтуватися на розвиток переваг країни. Так, Україна володіє сприятливими умовами для розвитку сільського господарства, тому капіталовкладення повинні прямувати в будівництво тваринницьких комплексів.
6. Передові райони і області повинні одержувати більше коштів. Першочерговий напрям інвестицій в такі райони може забезпечити швидкий розвиток економіки країни.