Браславська О.В.

Технологічний інститут Східноукраїнського національного університету

ім. Володимира Даля (м. Сєвєродонецьк ), Україна

Аспекти Управління розвитком потенціалу промислового підприємства

 

Сучасне економічне становище потребує від власників та менеджерів підприємств уважного контролю, ефективного управління потенціалом підприємства, бо оптимальна його структура дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності.

Розв’язанню однієї з найгостріших проблем сучасних підприємств формуванню ефективної системи управління розвитком потенціалу підприємства, забезпеченню дієвості цього механізму присвячено чисельні наукові і професійні дослідження відомих зарубіжних дослідників таких як І. Ансоф , П. Друкер , Д. Клиланд , Б. Санто , Р. Уотерман , Й. Шумпеттер , Дж . Л. Гібсон , Д. Іванцевич , Х. Доннелі , Г. Мінцберг .

Значний внесок у розробку окремих аспектів розвитку підприємства та концептуальних засад управління процесами розвитку і функціонування підприємств зробили російські та українські науковці: А.В. Гриньов , С.М., Ілляшенко , О.А. Єрохіна , Л.Г.Мельник, О. І. Пушкар, В. С. Понамаренко , О.В. Раєвнєва , О.М. Тридід і інш .

Віддаючи належне науковій і практичній значущості праць названих авторів, необхідно відзначити що, проблема управління розвитком потенціалу підприємства все ж таки потребує подальшого системного дослідження з метою визначення складових системи управління розвитком з дослідженням їх взаємодії та взаємозалежності.

При вирішенні питань управління потенціалом промислового підприємства та його розвитком з урахуванням вітчизняного й закордонного досвіду, підприємство необхідно розглядати як виробничу систему, у якої беруть участь різні його підрозділи, елементи, тобто складові цілого, що створюють різні функціональні, організаційні, виробничі, управлінські підсистеми. При поєднанні їх у єдину загальну інтегровану систему утворюється цілісне підприємство, як складна соціально-економічна система виробничого призначення.

Вивчення питань управління потенціалом підприємства можливе на основі наукового, системного підходу.

Системний підхід – це методологія дослідження об'єктів як систем, що дозволяє в сучасних умовах господарювання підвищити організованість, якість й ефективність керованих об'єктів.

Підприємство як об'єкт управління це складна, динамічна, виробнича, соціально-економічна, технічна й організаційна система, відкрита до впливу зовнішнього середовища. Підприємство є багатоелементним утворенням і ділиться на безліч елементів (підсистем).

Залежно від об'єктів управління можна виділити підсистеми управління: виробничими процесами, матеріально-технічними ресурсами, персоналом та ін. До таких підсистем можна віднести й управління інфраструктурою підприємства. Сутність управління такою системою як підприємство (суб'єкт госпо­дарювання) полягає в максимальному виході цільового продукту при мінімальному використанні ресурсів.

Успіх будь-якого промислового підприємства пояснюється в основ­ному позицією, яку йому вдалося зайняти в своїй галузі. Якщо воно випередило своїх конкурентів і має кращі виробничі, комерційні і фі­нансові показники, то значить, що воно володіє ресурсами, вміло управляє підсистемами, які вміє використовувати та розвивати в часі.

Підприємст­ва промисловості, маючи за основу своєї життєдіяльності певний потенціал і пройшовши через певні умови, мають два типи розвитку потенціалу екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розвитку потенціалу підприємства передбачає на­рощування обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості викорис­таних факторів виробництва.

При інтенсивному напрямі розвитку потенціалу суб'єкта господа­рювання нарощування обсягів виробництва відбувається за умов більш повного та ефективного використання чинників виробництва. Інтен­сифікація у вузькому значенні – це передусім раціональна організація ос­новних і допоміжних (інфраструктурних) виробничих процесів, яка забезпечує максимально ощадливе використання однакової кількості чинників виробництва при незмінних техніці й технології. Але слід мати на увазі що можливості локальної інтенсифікації обмежені і не можуть тривалий час домінувати без завдання втрат ефективності та зниження темпів розвитку потенціалу. Спираю­чись на закон збільшення витрат, можна зробити висновок про те, що промисловість при локальної інтенсифікації поступово наближається до межі припустимих варіантів розвитку й неминуче перейде до такого стану, коли нарощування обсягів виробництва на основі зрослої потреби в ресурсах призведе до різкого збільшення витрат підприємства. Такі ж закономірності характерні й екстенсив­ному типу розвитку потенціалу підприємства.

Інтенсивний та екстенсивний напрями розвитку завжди поєднані між собою. Тому в кожен момент формування потенціалу підприємства можна говорити лише про ступінь переважання одного з них.

На основі вищенаведеного можна з упевненістю сказати, що розвитку потенціалу підприємства не може бути здійснено на основі тільки екстенсивного напряму, як домінуючого фактору розвитку. Необхідно зосередитися на комплексному, багатовимірному підході, який не виключає і інтенсивний напрям розвитку. При створенні потенціалу підприємства потрібно обов'язково враховувати також реальний стан, певні історичні особливості галузі та закономірності розвитку промисловості.

Такий підхід допоможе якісно й повно охопити всі аспекти функціонування та розвитку потенціалу підприємства.