Згідно історичних даних, розвиток закладів шкільної освіти на території України бере свій початок від часів хрещення України – Русі і прийняття християнства 988 року. Перші заклади шкільної освіти були приватні. При церквах створювали початкові школи, які утримувались з церковної казни. Сім ’ ї з достатнім рівнем доходу індивідуально наймали вчителів для навчання своїх дітей.
Посильний вклад в розвиток шкільної освіти на той час також внесли громадські організації, які створювали початкові школи і були зацікавлені надати елементарні знання грамоти серед населення.
Починаючи з 1945 року, заклади шкільної освіти стають власністю держави, яка почала фінансувати видатки на їх утримання. Середня освіта серед населення стає обов’язковою.
З метою ліквідації безграмотності в 60–70-ті роки ХХ століття загальною тенденцією стало зростання державних видатків на утримання загальноосвітніх шкіл. При відділах народної освіти почали функціонувати централізовані бухгалтерії, що сприяло контролю за витрачанням державних коштів.
При плануванні видатків загальноосвітніх шкіл в основному використовувались фактичні показники попереднього року. Такий метод планування видатків критикувався науковцями та практиками освітянської сфери, які вказували, що це призводить до нераціонального використання державних коштів.
Науковці того часу зосереджували увагу на доцільність при плануванні видатків загальноосвітніх шкіл застосовувати науково обгрунтовані нормативи для кожної статі видатків.
Прийняття в 2001 році нового Бюджетного кодексу України посприяло кардинальним змінам в плануванні видатків закладів шкільної освіти, фінансування яких повністю проводиться з місцевого бюджету.
Процес планування видатків, згідно Бюджетного кодексу, проводиться за розрахунковою Формулою, в яку включені об’єктивні показники (кількість учнів, норматив вартості навчання, коефіцієнт наповнення класів тощо), які чинять значний вплив на величину планових видатків загальноосвітніх шкіл.
Погоджуючись з сучасними науковцями, практики освітянської сфери одностайні в тому, що нова методика планування видатків для утримання закладів шкільної освіти є прогресивнішою порівняно з попереднім методом планування, оскільки у розрахункову формулу включений об’єктивний показник, який значно впливає на величину видатків – це кількість учнів, які навчаються в загальноосвітніх школах. Проте розрахункова формула є більш принятна в процесі планування видатків для закладів шкільної освіти зі значною кількістю учнів, а для планування видатків щодо утримання малокомплектних шкіл згадана формула потребує доопрацювання. А саме, для збереження мережі малокомплектних закладів шкільної освіти доцільно при плануванні видатків малокомплектних загальноосвітніх шкіл включити у розрахункову формулу коригуючий коефіцієнт наповнення, оскільки вартість утримання шкільних приміщень не залежить від кількості учнів.
З переходом на ринкові відносини докорінно змінюються і відносини загальноосвітніх шкіл з державним бюджетом, господарськими організаціями і підприємствами, населенням.
Запроваджена нова система господарювання, в яку включена шкільна освіта, потребує переосмислення і вдосконалення. Аби нова система господарювання, атрибутами якої є самофінансування та самоуправління, функціонувала, потрібно розв ’ язати низку проблем:
– надати школі прав юридичної особи, згідно з якими вона стане суб ’ єктом цивільного права;
– чітко юридично регулювати відносини між школою та іншими суб ’ єктами економічних відносин, у тому числі й органами державного управління.
На сьогоднішній день, для того щоб зберегти мережу загальноосвітніх шкіл, враховуючи що бюджетні асигнування не можуть повністю задовольнити їх господарських потреб, необхідним є поєднання бюджетного фінансування з позабюджетним (освітянські послуги, транспортні послуги, надання в оренду шкільних приміщень, продаж вирощеної сільськогосподарської продукції з пришкільних ділянок, створення госпрозрахункових підрозділів на базі шкільних майстерень по виготовленню товарів широкого вжитку тощо), що дозволяється чинним законодавством. А також доцільно до спільної співпраці заохочувати міську, селищну, сільські ради, сільськогосподарські формування, фермерів, а також і громад на території яких знаходяться заклади шкільної освіти.
В умоваж бюджетного дефіциту і низького рівня доходів українського населення необхідно вивчення досвіду країн світу, в більшості з яких вже склалась багатоканальна система фінансування закладів шкільної освіти з застосуванням на практиці для конкретного регіону, кошти яких доповнюють бюджетний дефіцит.
Висновок. Підсумовуючи, констатуємо, що планування та фінансування видатків для утримання загальноосвітніх шкіл в сучасних умовах трансформації економіки вимагає подальших наукових пошуків з метою вдосконалення планування та фінансування видатків закладів шкільної освіти, що зумовило проведення цього дослідження та обумовило його мету та завдання і потребує подальшого вивчення.
Список використаних джерел:
1. Струк Н. Історичні аспекти фінансування закладів середньої освіти Східної Галичини/ Н.Струк, В.Курець. – Львів: Інтереко, 2004. – С. 407- 413. – (зб. наук. праць / наук.ред. Панчишин С.М.).