Савенко І.В., Іванова К.В.

Технологічний інститут СНУ ім. В. Даля, м. Сєвєродонецьк, Україна

Вдосконалення системи управління виробничими ресурсами підприємства

 

Як відомо, під терміном "виробничі ресурси" дослідники найчастіше розуміють сукупність всіх ресурсів підприємства, задіяних в виробничому процесі. Найчастіше виробничі ресурси поділяють на чотири групи, такі як: а) природа – всі природні ресурси, які використовуються у виробничому процесі (матеріальні, енергетичні, земельні та інш.); б) капітал як інвестиції у засоби виробництва; в) праця, тобто фізичні та розумові здібності працівників підприємства; г) підприємницька здатність, що поєднує у собі інформацію як впорядкованої системи знань про виробництво та процес пошуку нових шляхів підвищення ефективності експлуатації інших видів ресурсів.

Використання виробничих ресурсів носить комплексний характер, тобто, зміна витрат одного з них неодмінно має позначитись на витратах іншого. Тому, говорячи про цілеспрямований впливу на них, слід мати на увазі розробку та реалізацію комплексу заходів з удосконалення всієї системи управління виробничими ресурсами. Інструментами реалізації таких заходів виступають:

1) фінансові інструменти, що дають можливість вчасно і в повному обсязі здійснити необхідні витрати, але загалом призводять до їх зростання (купівля сировини за рахунок банківського кредиту; отримання комерційного кредиту від постачальника на придбання матеріальних ресурсів тощо);

2) цінові інструменти (отримання знижок за значні обсяги закупівлі або за довготермінову співпрацю; перехід на матеріали замінники з нижчою ціною; переведення низки працівників, що виконують періодичні роботи, на цивільно-правові договори і економія на оплаті праці; зменшення транспортно-заготівельних витрат завдяки домовленостям про зниження розцінок транспортними організаціями тощо);

3) логістичні (переміщення виробництва ближче до джерел сировини або до основних покупців; зменшення транспортно-заготівельних витрат за рахунок кращого завантаження транспорту і оптимізації графіка їх здійснення; придбання певних видів комплектування замість власного їх виробництва або, навпаки, аутсорсинг окремих операцій тощо);

4) техніко-технологічні (впровадження на підприємстві новітніх технологій, інноваційних основних засобів та підвищення продуктивності праці виробничих робітників; автоматизація переміщення напівфабрикатів між цехами і складами; автоматизація виробничого процесу; отримання основних засобів в операційну оренду тощо).

5) адміністративні (виставлення претензій і штрафів контрагентам внаслідок невчасного або неповного виконання ними своїх зобов’язань; утримання з працівників відшкодування за кожне розкрадання та псування матеріальних активів; жорстка залежність зміни оплати праці від продуктивності тощо);

6) соціальні інструменти (зменшення витрат електроенергії завдяки скороченню виробничого циклу до мінімально можливих термінів без додаткової техніко-технологічної модернізації; зниження додаткової заробітної плати працівників, відмова від премій та інших заохочувальних виплат і пов’язане з цим зменшення відрахувань до фондів соціального страхування; відмова від утримування соціально-житлової інфраструктури підприємства; зниження витрат на оплату праці через використання роботи працівників нижчої кваліфікації тощо);

7) відтермінування в часі (отримання основних засобів у фінансову оренду або у фінансовий лізинг; одержання матеріалів у постачальника з відтермінуванням оплати без додаткових відсотків; використання безвідсоткових векселів для розрахунків з постачальниками тощо).

Ключовими методами аналізу результатів удосконалення всієї системи управління виробничими ресурсами стає, по-перше, оцінка збалансованої системи показників ефективності використання природних, капітальних та трудових ресурсів (матеріало-, енерго- і фондовіддачі, продуктивності і фондоозброєності праці, частки матеріальних витрат у собівартості продукції тощо); по-друге, матрична перевірка доцільності реалізації певної стратегії управління витратами, представлена у табл. 1.

 

Таблиця 1. Матриця вибору доцільної стратегії управління виробничими витратами підприємства залежно від досягнутого рівня ефективності їх використання

Досягнутий рі­вень ефективно­сті використання виробничих ре­сурсів	Рівні спроможності підприємства використовувати інструменти управління витратами
	Низький	Середній	Високий
Високий	Стратегія посилен­ня рівня спромож­ності застосовувати групи інструментів управління витрата­ми	Стратегія швидкого виходу на необхідний рівень спроможності застосуван­ня групи інструментів управління витратами	Стратегія прорив­ного застосування групи інструментів управління витратами
Середній	Стратегія посилення рівня ефекту від уп­равління витратами із застосуванням групи інструментів	Стратегія посилення рівня можливості використання групи інструментів управ­ління витратами і посилен­ня ефекту від управління витратами ними	Стратегія акумулю­ючого застосування групи інструментів управління витратами
Низький	Відмова від використання групи інструментів управління витратами	Стратегія посилення рівня ефекту від управління ви­тратами із застосуванням групи інструментів управління витратами	Стратегія стиму­ляційного засто­сування групи ін­струментів управ­ління витратами

 

Список використаних джерел:

1. Уразов А.У. Основи економічної теорії: навч. посіб ник / А.У. Уразов, П.В. Маслак, І.В. Саух. – К.: МАУП, 2005. – 328 с.

2. Шегда А.В. Менеджмент: навч. посіб ник / А.В. Шегда. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. – 583 с.

3. Ясінська А.І. Системно-орієнтоване управління витратами машинобудівного підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / А.І. Ясінська. – Львів, 2010. – 28 с.