К.е.н . Погарцев О.В., Макарова Т.В., Плотнікова Т.В.

Луганська філія Інституту економіко-правових досліджень

НАН України

РЕГІОНАЛЬНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ

 

У Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року [1] серед базових принципів регіональної політики указується на необхідність синхронізації дій різних рівнів управління, досягнення в результаті цього синергії за допомогою комплексного проведення реформ, що впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, узгодження параметрів і дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо регіонального і місцевого розвитку. Про успішність використання вказаного принципу повинні свідчити результати спеціального моніторингу показників соціально-економічного розвитку регіонів, передбачених стратегією, а також угодами по регіональному розвитку і програмами подолання депресивності окремих територій. Стратегією передбачено, що моніторинг здійснюється по 111 показникам. Разом з цим постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження комплексної оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя» від 20 червня 2007 р. №833 [2] запропоновано використовувати 57 показників, з яких повністю збігаються з попереднім переліком тільки 4 і 30 – частково. Це свідчить про наявність проблеми розбіжності або паралелізму в діагностиці розвитку регіонів і, отже, управління цим процесом. Однією з причин такого положення є недостатня вивченість особливостей формування внутрішньорегіональної організаційної самодостатності соціально-економічних систем, а також надмірна централізація регуляторних функцій по соціально-економічному розвитку регіонів.

Метою справжньої роботи є обґрунтування пропозицій по вдосконаленню методології сприяння саморозвитку регіонів за допомогою посилення організаційно-економічної ролі обласних центрів в трансформації ринкових стосунків на місцевому рівні.

Офіційним методом порівняння результатів розвитку областей є зіставлення їх рейтингів, що представляють агреговане відображення фактичних змін в загальних показниках (валового регіонального продукту, сфери соціального сектору, інвестицій і зовнішньоекономічної діяльності, реального сектору економіки, державних фінансів і фінансових результатів діяльності підприємств, споживчого ринку, розвитку малого бізнесу, екології).

Аналогічним чином обласні державні адміністрації проводять комплексну оцінку положення по містах і районах області.

Аналіз даних такої оцінки по Луганській області виявив ряд принципових упущень в підборі показників розвитку регіону. Переважно використовуються величини приросту виробництва продукції, об'єму послуг, підсумки фінансової, інвестиційної, будівельної діяльності, соціального розвитку. Відсутня характеристика такого регіонального інституційного сектора економіки як домашнє господарство. По суті в цьому секторі виявляються всі результати діяльності населення. У 2009 р. середній розмір домогосподарства в області складав всього 2,4 людини, в четвертій їх частині числиться тільки одна людина. Немає дітей в 64,1% домогосподарств, майже на 20% відстає від нормативного рівня споживання в домогосподарствах м'яса і м'ясопродуктів. Проте цей і подібні показники в рейтингових оцінках не використовуються.

У 2009 р. на продукти харчування з розрахунку на одне домогосподарство в області доводилося 50,5%, на виробничі витрати і послуги – 32,6% сукупних витрат. На відпочинок і культуру доводилося 1,8 %, на освіту – 1,5% витрат. Така їх структура свідчить про наявність великих проблем в забезпеченні гідного рівня життя населення і відсутності обліку цієї обставини в організаційній діяльності при розробці і виконанні регіональних стратегій і програм розвитку. У 2008 р. 17,2% населення області мало середньомісячні доходи нижче за прожитковий мінімум.

Слабке використання організаційного потенціалу регіону зумовлене технократичним підходом до оцінки процесів, що відбуваються в соціумі, який характеризується спробою фіксації численних показників, що характеризують його стан, за відсутності зворотних системних зв'язків, які забезпечують самонастройку діяльності регіонального співтовариства.

Факти свідчать про те, що подолання цього стану пов'язане з практичною реалізацією полісного підходу до вдосконалення механізмів організації ефективного використання регіональних ресурсів. Європейська хартія міст, прийнята Конгресом місцевих і регіональних властей Ради Европи в 2008 році, вважає їх за«привілейований майданчик для виникнення нових форм способу життя, інших соціальних зв'язків і нової соціальної гнучкості» [3]. У ній наголошується, що сучасні міста це – солідарні міста, що грають роль двигуна розвитку території, в якому соціальне вимірювання є постійним чинником політики стійкого розвитку. Цьому сприяє нове інституційне ринкове середовище, що забезпечує великий простір господарській ініціативі і відповідним організаційним рішенням. Наприклад, в Донбасі відбувається конгломератне об'єднання промислових і сільськогосподарських підприємств, ломка історичних і господарських стереотипів в організації профільних виробництв. Підприємства вугільної, металургійної промисловості і машинобудування міст Донецьк, Маріуполь, Красноармійськ , Артемівськ включили в свій склад сільгосппідприємства, що розташовують майже 20% земельних угідь області [4].

Аналогічний підхід вивчається Луганською міською радою. На долю міста в 2009 році доводилося 26,6% інвестицій в основний капітал, 22,3% введеного в експлуатацію житла, 62,7% вантажообігу автомобільного транспорту і 54,6% його пасажирообігу , 66,2% оптового товарообігу, 51,4% роздрібного товарообігу, 66,8% реалізованих послуг, 41,1% прибутку від звичайної діяльності, 31,6% оборотних активів, 27,6% чисельності найнятих працівників [5]. Ці дані свідчать про те, що пропозиції про необхідність визначення точок зростання регіонального розвитку, які з'являються в наукових публікаціях, рекомендаціях державних і місцевих органів, втратили свою актуальність. Об'єктивні умови вже сформували такі точки у вигляді обласних центрів, під безпосередньою дією яких посилюються конкурентні переваги регіонів в цілому.

На основі проведеної роботи необхідно зробити висновок про доцільність переорієнтації елементів організації регіонального розвитку з інформаційно-констатуючої функції на розробку і здійснення стратегій і програм дії громад обласних центрів щодо комплексної взаємодії зі всіма видами економічної діяльності в регіоні.

 

Список використаних джерел:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 №1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» [Електронний ресурс] // Сайт Кабінету Міністрів України. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=85902

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2007 р. № 833 «Про запровадження комплексної оцінки соціально-економічного розвитку Автономної республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя» [Електронний ресурс] // Сайт Кабінету Міністрів України. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/cardnpd

3. Европейская хартия городов . [ Электронний ресурс]. – Режим доступа : http://www.logincee.org/file/15879/library

4. Кочетков О.В. Корпоративні структури АПК: моногр . / О.В. Кочетков , В.Ю. Ільїн. – Луганськ: Еталон – 2, 2009. – 276 с.

5. Статистичний щорічник Луганської області за 2009 рік / За ред. С.Г. Пілієва . – Головне управління статистики у Луганській області, 2010. – 514 с.