Ткаченко І.В.

Кременчуцький національний університет імені М. Остроградського, Україна

чинники реформування пенсійної системи В УКРАЇНІ

 

Демографічний стан України характеризують як природні процеси (падіння народжуваності, зростання смертності населення), так і значна еміграція найбільш продуктивної частки українського суспільства до розвинених країн світу. Однак зменшення чисельності населення є менш гострою проблемою порівняно з трансформацією його вікової структури в Україні ? зростання частки осіб старших вікових груп. Це призводить до збільшення витрачання коштів на пенсійне забезпечення цієї категорії громадян, і, відповідно, зростає навантаження на осіб працездатного віку.

В усьому світі вже декілька років гостро постає питання підвищення пенсійного віку. Зараз в Україні, навіть після підвищення пенсійного віку для жінок, вік виходу громадян на пенсію є одним із найнижчих у світі. Але для того, щоб привести його у співставність із середніми показниками розвинених країн та здійснювати реальне реформування пенсійної системи, необхідно врахувати середню тривалість, якість та рівень життя українських людей та в цілому демографічну ситуацію в країні.

Удосконалення пенсійних систем відбувається практично в усьому світі, і, в першу чергу, в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють їхній вплив.

Для цього у світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові – солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга – навпаки [1].

В Україні на засадах солідарності поколінь існує однорівнева система пенсійного забезпечення, яка не забезпечує громадянам нормального заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв'язку із старістю. Існуюча пенсійна система в нашій країні не задовольняє ні платників внесків, ні переважну більшість пенсіонерів, що в подальшому може призвести до затяжної соціальної напруженості. Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних показників. Фінансова стабільність існуючої системи визначається, по-перше, співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платниками пенсійних внесків, і по-друге, демографічними факторами.

За останні 10 років пенсіонери становлять 30% постійного населення України. Надалі співвідношення змінюватиметься не на користь працюючих через зменшення зайнятого населення та збільшення тривалості життя людей старшого покоління. За таких змін державна система пенсійного забезпечення надалі не зможе убезпечити літніх людей від бідності. І така ситуація змушує до реформування солідарної системи шляхом створення нових інноваційних моделей, які б захистили пенсійну систему від старіння населення [2].

У більшості розвинених країн на одну людину старше 65 років доводиться 4-5 осіб працездатного віку. В Україні протягом останніх 10 років такий показник склав 1,5 особи. Але відомо, що певна частка осіб працездатного віку не входить до складу зайнятого населення, і, навпаки, особи вже непрацездатного віку входять до складу зайнятого населення, являючись платниками пенсійних внесків.

Серед кількості зайнятого населення збільшується питома вага осіб пенсійного віку, які одночасно являються і платниками внесків до Пенсійного фонду (можливо, мінімального), і отримувачами пенсійних виплат.

Зниження безробіття та, відповідно, зростання зайнятості здатні забезпечити підтримку контингенту платників внесків і навіть деяке його збільшення. Однак після того, як рівень безробіття наблизиться до природної норми (зовсім ліквідувати його неможливо), співвідношення контингентів пенсіонерів і платників внесків зростатиме паралельно зростанню співвідношення кількості осіб пенсійного й працездатного віку [ 3 ] .

Ситуація, яка склалася у системі Пенсійного забезпечення України вимагає прийняття на загальнодержавному рівні негайних і дієвих заходів. На нашу думку, ці заходи повинні, перш за все, передбачати:

1)   зниження податкового навантаження на заробітну плату . Це призведе до виведення її із «тіні» з метою участі у накопичувальній системі пенсійного забезпечення;

2)   впровадження накопичуваної системи . Призведе до залучення до участі в пенсійному страхуванні самозайнятих осіб, які зараз неповною мірою сплачують пенсійні внески;

3)   зміну співвідношення працюючих та пенсіонерів. Співвідношення працюючих та пенсіонерів провести шляхом створення робочих місць та підвищення пенсійного віку. Причому пенсійний вік має бути обчислений так, щоб демографічний коефіцієнт відбивав співвідношення не менше ніж три до одного.

 

Список використаних джерел:

1. Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України / Послання Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pension.ukrinform.ua/poslannya.htm

2. Основні показники ринку праці [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Свєнчіцкі М. Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні : Прогноз – 2050 / М. Свєнчіцкі, Л. Ткаченко, І. Чапко . – К.: Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки , 2010. – 72 с.