Слободян В.О.

Національний університет «Острозька академія», Україна

РОЛЬ ІДЕОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІ ІМІДЖУ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ

 

Ідеологія відіграє фундаментальну соціальну роль у суспільстві, але шкода, яку свого часу завдали культурі тоталітарні ідеологи, заважає об’єктивному усвідомленню цього. Побутова свідомість часто воліє одного: якомога швидшого вилучення ідеології з життя суспільства і функціонування культури. Того ж самого вимагала й розповсюджена в свій час концепція деідеологізації суспільства. Згідно з цими підходами, під критику, заборону підпадає не лише ідеологія сталінізму чи фашизму, а й будь-яка інша, незалежно від її змісту та історичної форми. Однак жодні зміни в суспільно-політичному житті, економічні чи політичні трансформації не спроможні знищити інтереси людей, їхню потребу в об’єднанні в групи навколо цих інтересів, а отже – знищити потребу в ідеології як усвідомленій, систематизованій, чітко визначеній меті суспільної діяльності.

Кожен політичний рух, соціально активна верства, група, навіть держава прагнуть мати політичну оцінку дійсності в теоретичній формі, програму політичного розвитку на перспективу. Наукова теорія політичної ідеології повинна відповідати реаліям в країні і світі, спиратись на факти і висновки, які випливають з вивчення цієї реальності суспільними науками. Це ж стосується і конкретних теорій та доктрин, які входять до ідеології. Вірно сформульовані теорії, доктрини, гіпотези слугують теоретичною підвалиною організаційних і пропагандистських стратегій та дій.

Найдієвішим засобом перетворення волі індивідів на колективну волю, забезпечення участі громадян у формуванні політики держави є саме політичні партії, кожна з яких має власні ідеологічні засади, систему норм і цінностей, соціальну базу, зорієнтовану на конкретні соціальні групи [2], адже, як свідчить історичний досвід, ідеологічного вакууму в політизованому суспільстві бути не може. Про це свідчить, наприклад, крах рабовласництва, а потім буржуазні революції, що відбувалися вже під знаменами буржуазно-демократичної і революційно-демократичної ідеології. І кожного разу ідеологія породжується не самим рухом, не самою партією, що виходить із свого «здорового глузду», а вноситься в партію інтелектуалами-ідеологами, що поділяють її кінцеву мету. В теорії партії стають виразниками волі та ідеології різних верств населення.

Прийнято вважати, що основою для функціонування політичних партій є ідеологічні засади, саме тому програмні положення багатьох з них ґрунтуються на існуючих політичних ідеологіях. У сучасному розумінні політична ідеологія – це система поглядів щодо основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Ця складова іміджу політичної партії є головною, оскільки відображає основний сенс створення і діяльності політичної партії. Партія, що не має своєї програми й ідеології, не може бути повноцінною політичною партією, оскільки позбавлена будь-якого політичного сенсу. Необхідною умовою позитивної ролі політичних ідеологій є їхній плюралізм, що передбачає конкуренцію в рамках правового поля. Тому, ідеологічна боротьба – закономірне соціальне явище. У сучасній політиці існують дві взаємообумовлені тенденції: партії є важливим чинником оформлення ідеологій як способу комунікації і, навпаки, ідеології формують політичні партії й їх імідж. Крім того, у партійній системі існують і формальні вимоги до необхідності розроблених партійних програм відповідно до яких « політичні партії повинні мати програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення» [1].

Так, в сучасних умовах політична ідеологія націоналізму одна з привабливих, особливо у молодих націй, які тільки самоутверджуються і самовизначаються. Націоналізм в соціально-політичному аспекті – це ідеологія, політика і психологія сповідування національної відособленості та винятковості, недовіри до інших націй. Головні цілі націоналізму є цілі політичні, бо інтереси нації – це найреальніші політичні соціальні справи, від яких залежить буття народу.

Політичні партії обирають націоналістичні ідеї як засіб побудови іміджу з певною, відмінною позицією, враховувати наявність у суспільстві так званої «кризи розподілу». Вона полягає у тому, що правлячі еліти створюють штучні перешкоди для доступу інших груп інтересів (націоналістів, традиціоналістів та комуністів, етно-регіональних кіл тощо) до прийняття і реалізації політичних рішень. Відрив групових інтересів від легальних представників призводить до неможливості контролювати протестний конгломерат, у результаті зростає політичний та соціальний екстремізм. Бідність, спровокована кризою розподілу, постає як важливий політичний чинник, яким можна вдало скористатися підчас боротьби за виборчі голоси. Окрім того, політичні партії націоналістичного спрямування враховують в процесі формування власного іміджу такі характеристики як консерватизм та інерційність політичної свідомості виборців. Ці характеристики полягають у здатності зберігати усталені, не підвладні часові, настанови та цінності буття, використовуючи їх як своєрідний захисний механізм; неквапливо «придивлятися» до всього нового й оцінювати його у національному вимірі; продукувати «за інерцією» форми національні всупереч «інтернаціональним», нав’язуваним здебільшого із зовні.

Отже, націоналістична ідеологія є тим елементом іміджу політичної партії, який завжди є актуальним у суспільстві, адже уособлює систему духовних цінностей, що ввібрала в себе досвід минулого, самобутність народу і ґрунтується на самоідентифікації нації у розв’язанні політичних, економічних, соціокультурних проблем суспільного розвитку.

 

Список використаних джерел:

1.     Закон України «Про політичні партії в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www :zakon.rada.gov.ua/cgiin/laws / htm

2.     Кривошеїн В.В. Політичний імідж як феномен масового сприймання / В.В. Кривошеїн // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: матер . Другої Всеукр . наук . к онф . (15 – 16 листоп . 1997 року; Київ ). – К.: АТ «Реклама», 1997. – С. 328– 329.