К.іст.н . Чарських І.Ю.

Донецький національний університет, Україна

політична комунікація та міжнароднА акторнІСТЬ

 

Політичною комунікацією є цілеспрямований багатошаровий та різноманітний за формою обмін інформацією між учасниками політичного процесу, наслідками якого стають зміни у балансі впливовості суб’єктів політичної дії та їх можливостей досягати свої цілі, відстоювати інтереси та ідеали. Це вірно як для внутрішньополітичної ситуації, так і для міжнародних відносин. На світовій арені актори глобальної політики використовують різноманітні засоби масової інформації, публічної дипломатії, інформаційних операцій, все більш досконалі техніки піару, плейсбрендінгу , створення відповідних образів у кінематографі та телевізійних шоу задля покращення свого іміджу й підвищення власного статусу та/або погіршення репутації й послаблення позицій конкурентів. Зазначена проблематика є тим більш актуальною, що наразі Україна залишається, як зазначають вітчизняні дослідники [1–4], здебільшого не суб’єктом, а об’єктом міжнародних інформаційних відносин.

Пожвавлення дебатів щодо статусу регіональних об’єднань та структур на кшталт Євросоюзу, АСЕАН, СНД [5–7], сприяло узгодженню переліку складових акторності в теорії міжнародних відносин. До реєстру ключових елементів включають, зазвичай, легітимність, пізнаваність, впливовість та привабливість. Ті ж самі фактори формують імідж актора міжнародних відносин. У якості такого як на регіональному, так і на глобальному рівні можуть виступати держави, будь-які організації (міждержавні об’єднання, неурядові організації, політичні партії, профспілки, лобістські структури, віртуальні спільноти тощо), окремі впливові індивіди.

Імідж у контексті заявленої теми визначаємо як стереотипізований вигляд або ореол, створюваний засобами масової інформації, соціальною або професійною групою в масовій свідомості з метою залучення уваги до конкретного суб'єкта міжнародних відносин. Під міжнародними політичними комунікаціями розуміємо динамічне транскордонне середовище, де проміж державами за участю інших акторів міжнародних відносин відбувається постійний обмін повідомленнями політичного змісту, в яких ці актори відстоюють свої цінності, захищають інтереси та обґрунтовують свої дії на міжнародній арені перед світовою аудиторією. Зазвичай економічні, соціальні, культурні, спортивні повідомлення набувають тут яскравого політичного забарвлення та значущості. Ідеологічні уподобання при цьому відіграють ключову роль, незалежно від офіційних декларацій речників, які виступають від імені міжнародних акторів .

Перша засада політичної комунікації є структурною: обмін повідомленнями між урядами, корпораціями, міжнародними організаціями, мас медіа та громадськістю підтримує режим обговорення й сприяє виявленню інтересів на міжнародній арені, а також залучає до діалогу інших членів глобального співтовариства, перед якими постають проблеми, аналогічні обговорюваним.

Друга функція політичної комунікації полягає в тому, що вона зв’язує лідерів з народом, створюючи почуття спільності перед зовнішніми викликами.

По-третє, політична комунікація формує політичний порядок денний. До цього напряму причетні у першу чергу мас медіа, зокрема – здібності преси вкладати ідеї в голоси людей і завдяки цьому встановлювати порядок денний для політики, – у тому числі – міжнародної.

Однією з теорій, народжених у річищі подальших розвідок медійної функції встановлювання порядку денного, є атрибутивна (або – другого рівня) теорія встановлення порядку денного. У той час як первісна теорія формування порядку денного фокусується на транслюванні від мас медіа до публіки випинання питання, атрибутивна теорія вивчає випинання характерних рис та символів. Важливо враховувати також фреймінг та праймінг – два інші конструкти в сфері масової комунікації. Теоретичний підхід фреймінгу вивчає процеси презентації, підбору, акцентування та виключення, притаманні організації новинних сюжетів. Інший вид визначного впливу новинних медіа досліджується в рамках теорії спіралі мовчання.

Розглядаючи публічну дипломатію міжнародних акторів в якості комунікативної боротьби на глобальному ринку ідей і вважаючи нанизування окремих кейсів обмеженням нашого розуміння міжнародних інформаційних відносин, ми базуємо теоретичний каркас своєї розвідки на синтезі конструктивізму, неомарксизму та двосторонньої моделі симетричної комунікації, яка вбачає ефективну розбудову міжнародного іміджу та дієвий піар такими, що використовують суспільно-політичне дослідження стратегічно важливих соціальних груп у зарубіжних аудиторіях і визначають зони спільних інтересів і взаємовигідної співпраці.

Ідеології можуть розглядатися при цьому не тільки як перешкоди, а й як засоби ефективної політичної комунікації – тією мірою, якою розмовляють спільною мовою прав людини, суспільного блага та захисту миру.

 

Список використаних джерел:

1.       Інформаційна політика України: європейський контекст / Л.В. Губерський , Є.Є. Камінський , Є.А. Макаренко та ін. – К.: Либідь, 2007. – 360 с.

2.       Макаренко Є.А. Міжнародні інформаційні відносини / Є.А. Макаренко. – К.: Наша культура і наука, 2002. – 452 с.

3.       Нагорняк Т.Л. Країна як бренд . Національний бренд «Україна» / Т.Л. Нагорняк // Стратегічні пріоритети. – 2008. – №4. – С. 220–228.

4.       Чарских И.Ю. Теоретические основы формирования брендинговой стратегии Украины / И.Ю. Чарских, Н.А. Мишина // Вступ до міжнародних відносин. – 2009. – Вип.8. – С. 14–22.

5.       Pioneer Europe ? : Testing EU Foreign Policy in the Neighbourhood / Ed. by L. Delcour and E. Tulmets . – Baden-Baden : Nomos , 2008. – 257 p.

6.       Nischalke T.I. Insights from ASEAN's Foreign Policy Cooperation : The “ ASEAN Way ”, a Real Spirit or Phantom ? / T.I. Nischalke // Contemporary Southeast Asia – Vol. 22. – 2000. – № . 1 . – P. 89 – 112 .

7.       Theories of New Regionalism: A Palgrave Macmillan Reader / Ed. by T.M. Shaw and F. Soderbaum . – Basingstoke : Palgrave Macmillan, 2003. – 272 p.