К.політ.н . Ярошко О.З.

м. Київ, Україна

БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДО МІЖНАРОДНОГО ВИЗНАННЯ ДЕРЖАВИ

 

Однією з зовнішніх функцій держави є забезпечення національної безпеки.

Метою цього дослідження є визначення засад зовнішньої політики безпеки України (24 серпня – 1 грудня 1991 року).

Безпекова політика України тогочасного періоду в сфері міжнародних відносин базувалась на принципі неухильного проведення політики миру [4], прагнення робити внесок у зміцнення міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї [1]. Україна прагне поступово (із врахуванням всіх факторів національної безпеки) реалізовувати намір про одержання в майбутньому статусу нейтральної, позаблокової, без’ядерної держави [7], що братиме участь у реалізації всіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї та сприятиме ратифікації відповідних договорів і угод між США та СРСР, додержуватиметься положень Договору між США та СРСР про скорочення стратегічних наступальних озброєнь 1991 року в частині, що стосується ядерних озброєнь, розташованих на її території, має намір приєднатися до ДНЯЗ як неядерна держава і укласти з МАГАТЕ відповідну угоду про гарантії [2].

У зв’язку з подіями 19–23 серпня 1991 року Україна активізує процес створення військової компоненти національної безпеки і оборони, при цьому зазначаючи, що створює власні Збройні сили виключно для гарантування захисту від зовнішньої військової загрози, забезпечення недоторканості своїх державних кордонів і територіальної цілісності, ніколи не допустить використання своїх Збройних сил проти народу України, інших суверенних держав і має єдину мету при їх створенні – забезпечення миру і спокою на своїй території [6]. Також формується бачення оптимальної чисельності Збройних сил – 400 – 420 тис. чоловік (0,8 – 0,9% чисельності населення України) [7]. Головнокомандуючим Збройних сил України є Голова Верховної Ради до обрання Президента [7]. Приймаються державні рішення про підпорядкування всіх військових формувань, дислокованих в Україні, Верховній Раді [3], в тому числі частини прикордонних військ, військових частин внутрішніх військ МВС СРСР та їх органів управління з озброєнням і матеріально-технічною базою [8–9]. Причому передбачалося провести цей процес на основі домовленостей з зацікавленими сторонами – СРСР, БРСР і Республікою Молдова [8–9]. Лише за погодження з урядом України можлива передислокація всіх дислокованих на території України військових формувань, військово-навчальних закладів за її межі, а також вивезення систем озброєння, військової техніки і обладнання [10]. Збройні сили України підпадають дії Договору 1990 року про звичайні збройні сили в Європі [5].

Визначено державний кордон, що є державним кордоном СРСР за станом на 16 липня 1990 року, що відмежовує територію України від інших держав та кордон з РРФСР, БРСР і Республікою Молдова [11]. Державний кордон України є недоторканим і будь-які порушення його рішуче припиняються [4].

Отже, можемо визначити засади зовнішньої політики безпеки України зазначеного періоду: активний контрибутор міжнародного миру і безпеки, в тому числі шляхом поступової реалізації наміру стати нейтральною, позаблоковою, без’ядерною державою, формування національних збройних сил та встановлення державного кордону.

 

Список використаних джерел:

1.       Діяльність України в рамках ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/uno/ua/4263.htm

2.       Заява про без’ядерний статус України від 24 жовтня 1991 року №  1697 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

3.       Про військові формування на Україні: постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

4.       Закон України „Про державний кордон” України від 4 листопада 1991 року № 1777 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

5.       Постанова Президії Верховної Ради України „Про Заяву Президії Верховної Ради України”, „Договір про звичайні збройні сили в Європі 1990 року” від 22 листопада 1991 року № 1858 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

6.       Постанова Президії Верховної Ради України „Про Заяву Президії Верховної Ради України щодо Збройних Сил України” від 22 листопада 1991 року № 1854 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http:// zakon 1 . rada.gov.ua

7.       Постанова Верховної Ради України „Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України” від 11 жовтня 1991 року № 1659 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

8.       Указ Президії Верховної Ради України „Про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території” від 30 серпня 1991 року № 1465– XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

9.       Указ Президії Верховної Ради України „Про підпорядкування Україні прикордонних військ, що дислокуються на її території” від 30 серпня 1991 року № 1464– XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

10.   Розпорядження Голови Верховної Ради України „Про порядок передислокації військових формувань, військово-навчальних закладів на території України та за її межами” від 7 вересня 1991 року № 1501 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

11.   Закон України „Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року № 1543 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua