К.політ.н . Ярошко О.З.

м. Київ, Україна

ЗАСАДИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО МИРУ ТА БЕЗПЕКИ (1991–1993)

 

Проблема війни і миру є однією з ключових у теорії та практиці міжнародних відносин, оскільки від її вирішення в той чи інший період залежить розподіл сил на міжнародній арені й збереження людської цивілізації як такої.

Метою цього дослідження є визначення засад зовнішньої політики України у сфері міжнародного миру та безпеки (1 грудня 1991 року – 2 липня 1993 року).

Безпекові засади зовнішньої політики України у сфері міжнародного миру та безпеки отримують свій подальший розвиток. Україна виступає за зміцнення і збереження міжнародного миру та безпеки, додержання принципу неподільності міжнародного миру і безпеки, вважаючи, що загроза національній безпеці будь-якої країни становить загрозу загальній безпеці та миру в світі, обстоюючи підхід «безпека для себе – через безпеку для всіх», підкреслює миролюбний характер власної зовнішньої політики, засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили чи погрози силою і виступає за мирне врегулювання міжнародних конфліктів та спорів, у тому числі й біля власних кордонів [1–2; 4; 6, с. 39–40; 7].

Україна підписала Лісабонський протокол до Договору між СРСР та США щодо скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, виступила з міжнародною ініціативою щодо проголошення Чорноморського басейну зоною миру та стабільності, за створення в Чорному морі зони, вільної від ядерної зброї [5; 6, с. 49; 9–11; 12, с. 74].

У контексті забезпечення національної безпеки Україна надає важливого значення формуванню та участі у всеохоплюючих міжнародних системах універсальної та загальноєвропейської безпеки [6, с. 48]. Остання повинна, на думку української сторони, сформуватись на базі існуючих міжнародних інститутів таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС, а безпосередня та повна участь в ній України – гарантія її національної безпеки [6, с. 48], тому намір стати позаблоковою і нейтральною державою, який декларувався в низці документів, в тому числі й на цьому етапі [3], має бути адаптованим до вимог часу і не може вважатись перешкодою участі України в такій структурі [6, с. 48]. Україна і далі продовжує ядерне роззброєння і прагне приєднатися до ДНЯЗ як неядерна держава, також знищення запасів хімічної та бактеріологічної зброї та заборону ядерних випробувань [1; 3–4; 6, с. 49; 8–9].

Отже, у період від початку міжнародного визнання до формалізації першої зовнішньополітичної концепції Україна у зовнішній політиці констатує принцип неподільності міжнародного миру та безпеки, продовжує миролюбний зовнішньополітичний курс, виступає за скорочення озброєнь, ядерне роззброєння, знищення запасів хімічної та бактеріологічної зброї, участь у всеохоплюючих системах універсальної та загальноєвропейської безпеки й адаптацію наміру стати позаблоковою і нейтральною державою до міжнародної обстановки і національних інтересів.

 

Список використаних джерел:

1.       До парламентів і народів світу: звернення Верховної Ради України від 5 грудня 1991 року №  1927 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 8. – Ст. 45.

2.       З приводу подій у Республіці Молдова : заява Верховної Ради України від 6 березня 1992 року № 2181–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

3.       Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав від 20 грудня 1991 року № 2003–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

4.       Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без’ядерного статусу : постанова Верховної Ради України від 9 квітня 1992 року № 2264–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

5.       Про Заяву Верховної Ради України «Про створення зони, вільної від ядерної зброї, в районі Чорного моря і оголошення Чорноморського басейну зоною миру» : постанова Президії Верховної Ради України від 30 квітня 1992 року № 2306–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

6.       Про основні напрями зовнішньої політики України : постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року № 3360 – XII // Україна на міжнародній арені : зб. докум . і матер ., 1991–1995 роки. Кн. 1. / [упор. : В.В.  Будяков та ін. ; редкол .: Г.Й. Удовенко ( відп . ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер , 1998. – С. 37–53.

7.       Про перебіг подій у районі збройного конфлікту в лівобережних районах Республіки Молдова : заява Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2550–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

8.       Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав : постанова Верховної Ради України від 10 грудня 1991 року № 1958–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

9.       Протокол до Договору між СРСР і США про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 23 травня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

10.   Угода між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР від 3 серпня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

11.   ЦДАВОВУ. Ф. 5233. Оп . 1. Спр . 14. Арк. 137–143.

12.   ЦДАВОВУ. Ф. 5233. Оп . 1. Спр . 437. Арк. 71–79.