СУПРЕМАТИЧНИЙ КОНСТРУКТИВІЗМ У СУЧАСНОМУ БІСЕРНОМУ АРТ-ДИЗАЙНІ (на прикладі авторських прикрас із бісеру Світличної А.І.)

К. мист . Світлична О. М.

Дніпропетровський національний університет ім.. О.Гончара, Україна

 

Інтернаціоналізація суспільства, в тому числі й українського, сприяла появі «сучасної жінки», яка з однаковою легкістю та невимушеністю може носити одяг як європейського типу, так і національний стрій, за умови доцільності місця та часу. А в еличезне розмаїття сучасних бісерних прикрас може задовольнити найвибагливіші вимоги і однаково гармонійно виглядати на жінках будь-якого віку, професії, станової приналежності.

Популярності бісерними прикрасам на межі ХХ – ХХІ ст. додає постійна пильна увага до них всесвітньо відомих дизайнерів та кутюр’є, які крім іншого все частіше створюють колекції одягу в різноманітних етнічних стилях, невід’ємною частиною яких є розмаїте використання бісеру.

Українські жіночі прикраси, що об’єднують у собі уявлення про гармонійну красу і доцільність, вміння застосовувати окремі конструктивні та декоративні форми в єдиному ансамблі вбрання і становлять органічну частку народної культури, можуть стати тим містком, що з’єднає сучасну молодь із народною художньою традицією.

Технологія бісероплетіння завжди носила яскраво-самобутній характер. Мистецтво виготовлення прикрас із дрібних намистин, бісеру, стеклярусу – нанизування – один із найдавніших і водночас маловивчених видів народної творчості.

Проблемі дослідження народних прикрас, в тому числі із бісеру, присвячено наукові розвідки Г. Врочинської , А. Буздан , С.Борисової, Г. Войтів , О.Полянської, Г.Савчук, Г. Стельмащук та інших. У більшості випадків ними порушено окремі питання ретроспективи закономірностей розвитку народних прикрас у загальній історії культури, теоретичного дослідження структури бісерних прикрас, визначення їхніх комунікативних особливостей та традиційних технологій виготовлення. Однак проблема синтезу традицій та інновацій у формотворенні бісерних прикрас не була предметом пильної уваги науковців і не становила окремого дослідження.

На території України певні види прикрас із бісеру, а саме ґердани (від тюркського гардан , гер-ден – шия) і силянки (від староукраїнського – силяти – нанизувати) нашийні та нагрудні були найпоширенішими серед національних оздоб одягу. Їх виготовляли із дрібного якісного прозорого та непрозорого бісеру яскравих кольорів без застосування голок. Такий безголковий спосіб низання був традиційним і разом з тим надзвичайно трудомістким та тривалим процесом. Орнаменти бісерних прикрас найчастіше перегукувались з орнаментами вишивок та тканих виробів, а схеми передавалися з покоління у покоління від майстра до учня.

Використання бісеру у народному костюмі є самостійною галуззю декоративно-ужиткового мистецтва. Характерні риси українського національного вбрання сформувалися у XІV – XVIII ст. у середовищі селянства та козацтва. Відтоді й аж до середини ХХ ст. розвій національної культури головним чином зосереджувався в українському селі. Традиційну українську ношу селян у свято чи будень неодмінно доповнювали різні прикраси. Судячи з історичних документів, музейних пам’яток і т.ін . важливе місце в комплексі українського вбрання віддавна посідали оздоби зі скла. Скляні коралики, дуті намистини, мальовані пацьорки та стрази використовували для виготовлення недорогих ювелірних оздоб: намист, сережок, каблучок, що мали попит серед незаможних міщанок та селянок.

Традиція декорувати бісером народний одяг хоча і була відкритою до розмаїтих зовнішніх впливів, однак розвивалася в середовищі національного мистецтва, що безперечно стало визначальною умовою формування самобутніх рис цього цікавого художнього явища української культури.

Існує декілька напрямів творчої роботи з використанням бісеру: ткацтво бісером, плетення з бісером, вишивка бісером, бісерна мозаїка, дротове плетіння – створення об’ємних виробів за допомогою бісеру, а також бісероплетіння (створення прикрас та художніх виробів з бісеру).

І якщо такі види рукоділля та декоративно-прикладного мистецтва, як ткацтво, плетення, вишивка, мозаїка, дротове плетіння зовсім непогано існують самі по собі без бісеру, хоча часом і втрачають частину своїх декоративних якостей, бісероплетіння існувати без бісеру не може. У цьому виді творчості бісер виступає у двох іпостасях. По-перше, існуюча в бісерному рукоділлі національна стилістика і художня образність відповідають високим критеріям художньої якості декоративно-прикладного мистецтва, а сам бісер стає активним кольоро-графічним декоративним елементом. Використання традиційних для окремого регіону схем, типів прикрас, колористичного рішення виявляє належність виготовлених виробів із бісеру до декоративно-ужиткового мистецтва, де сам виріб демонструє традиції конкретного регіону та розглядається виключно в етнографічному зрізі. Предмети побуту, прикраси такого типу цікаві дослідникам, перш за все, як продукт народної творчості, де має місце копіювання, наслідування або відтворення не тільки інших прикрас та багатовікових канонів, а й частини предметного середовища.

За другою характерною рисою сучасне бісероплетіння можна віднести до сфери арт-дизайну , об’єкти якого поєднують у собі сукупність естетичних, функціональних, технологічних і ергономічних властивостей, де б ісер виступає у ролі активного конструктивно-технологічного та формотворчого дизайнерського засобу, завдяки якому в зовнішньому виді та конструкції виробу синтезуються традиційні схеми та техніки плетення зі знаннями іноді не дотичних до мистецтва наук, таких як стереометрія, біоніка, кристалографія, фізика тощо (рис.   1–3).

 

Рис. 1. Рисунок кристалічної решітки та її інтерпретація у бісероплетінні

Рис. 2. Рисунок кубічної форми та її інтерпретації у бісероплетінні

Рис. 3. Рисунок тетрагональної форми та її інтерпретація у бісероплетінні

 

Таке поєднання на перший погляд різних галузей наукових знань надає можливість отримати нові форми та деталі у межах вже існуючої класифікації начіпних прикрас.

Незважаючи на те, що з першої половини XVIII ст. у Європі (трохи згодом у Росії та Україні) стали регулярно видаватися посібники з рукоділля з рисунками для вишивки бісером та схемами бісероплетіння , українські початківці аж до межі ХХ – ХХІ ст. більшість необхідної інформації та відомостей про техніки роботи з бісером, про таємниці художньої майстерності, про семантичний зміст візерунків отримували не зі сторінок посібників, а під час безпосереднього знайомства з творчістю досвідчених народних майстрів та майстринь, котрі володіли необхідними знаннями та навичками з виготовлення українських народних бісерних прикрас. Ці традиції передавалися із покоління в покоління, консервуючи досвід і уповільнюючи процеси збагачення новими творчо опрацьованими художніми ідеями та технічними новаціями.

Тільки розвиток і вдосконалення сучасної техніки в поліграфічно-друкарській справі, поява мережі Інтернет та стрімке розповсюдження інформаційних технологій значною мірою посприяли доступності розмаїтої інформації. Інтернет сьогодні – це віртуальний інформаційний світ, який допомагає людині вдосконалювати свої інтелектуальні здібності, отримувати нові знання, поліпшувати певні навички, в тому числі і у сфері будь-яких рукоділь . Сьогодні існує велика кількість спеціалізованих сайтів, на яких пропонують різноманітні віртуальні майстер-класи з освоєння і модернізації технік бісероплетіння .

Одним з найнеобхідніших інструментів для виготовлення художніх виробів з бісеру є голки. Безголкове низання бісеру на селі (до середини ХХ ст.) та відсутність тонкої, але міцної нитки (до межі ХХ-ХХІ ст.) – це об’єктивні фактори, що унеможливлювали ускладнення схем з бісероплетіння , гальмували появу нових видів плетення декоративних геометричних об’ємних та напівоб’ємних елементів прикрас . Безкаркасні схеми об’ємних та напівоб’ємних бісерних елементів складні та трудомісткі у виготовленні, потребують абстрактно-логічного об’ємно-конструктивного мислення і неможливі без застосування голки та тонкої міцної нитки.

Важливою особливістю представлених у статті прикрас із бісеру є підвищена увага до художньої виразності об’ємно-конструктивної геометричної форми. І даний факт певною мірою надає підстави відзначити деяку спорідненість та інтерпретаційну спадковість між сучасним арт-дизайном бісерних прикрас (у виконанні Світличної А.І.) та авангардними течіями, зокрема образотворчим гімном геометричній формі - супрематизмом К.Малевича.

Свого часу італійський художник К. Парміджані привернув увагу дослідників до визначної комунікативної риси супрематизму, основоположною сутністю якої була певна «еластичність», що виходила за рамки суто площинно-декоративних функцій. У своєму абсолютному значенні (за словами К. Парміджані ) форми супрематизму можуть легко видозмінюватися незалежно від об’єкта і матеріалу (наприклад, зберігати ідентичність при переході з полотна на предмети декоративно-ужиткового мистецтва (кераміку, тканину тощо), у міське середовище або на друкований аркуш), не втрачаючи при цьому ані виразності, ані змістового наповнення. Форми супрематизму, подібно до геометричних утворень, розбігаються і стискуються, вони плинні за природою, але така зміна положень не зачіпає ні їхнього взаємного співвідношення, ні змісту, який вони покликані виразити.

Більшість українських дослідників схильні бачити в супрематичній концепції (квадратах, хрестах, трикутниках і колах) ті психологічні архетипи, які сягаючи своїм корінням глибокої язичницької давнини, лягли колись в основу таємничої мови українських орнаментів і відобразилися в рушниках, візерунках килимів, писанках тощо. Так, оригінальні орнаменти писанок, що збереглися майже незмінними з трипільських часів, не тільки чарують нас красою, а й творчо переосмислюються, знаходять застосування у деяких видах сучасного українського декоративного мистецтва, зокрема у виготовленні авторських   прикрас із бісеру (рис. 4).

Рис. 4. Застосування інтерпретованої орнаментики писанкарства у бісероплетінні

 

Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що природний нахил до спрощення і геометризації форми українського авангарду взагалі і супрематизму зокрема коріниться у розмаїтих формах українського народного мистецтва: звернення до схематичних форм для відображення космічної експресії безпосередньо пов’язані з абстрактними мотивами, що зустрічаються у традиційному сільському шитві (у вишивках, у витворах ткацтва, в яскравому одязі) і в народних звичаях. Колористичні враження завжди доповнювали святкові селянські строї, зокрема плахти з вишуканим геометричним рисунком, смугасті різнобарвні рядна на долівках хат, кубічні розмальовані скрині. Увага авангардистів до народної селянської творчості була програмною і сприяла демократичній спрямованості у формуванні специфічної мови супрематизму, його кольоро-графічної лексики. Так, у безпредметному мистецтві й в супрематизмі особливо сталося «очищення» живописної мови від нашарувань та впливів інших мистецтв. Колористична гама звузилась майже до первинної кольорової тріади: чорний, червоний, білий, іноді доповнюючись яскравими синім, жовтим, зеленим.

Простота і геометрична ясність представлених бісерних прикрас, що корінням сягає у просте селянське предметне оточення, разом із вітальною силою селянського мистецтва в даному випадку формують смак до шляхетно-елегантної стриманості і монументально-узагальненої значущості самодостатньої геометричної форми (рис. 5–7).

 

Рис. 5. Намисто «Зіркова ніч», кольє «Червоне коло»

 

Рис. 6. Колье з комплекту «Перетин сніжинок», намисто «Білі куби»

Рис. 7. Комплект «Білі квадрати», намисто із комплекту «Бермуди»

 

Мова живопису супрематизму може бути застосована і до тривимірних конструкцій, які легко виконуються у будь-якому масштабі і легко пристосовуються до різноманітних ідей та цілей. Саме такий підхід близький концептуальним поглядам фундатора супрематизму.

Крім того, в деяких представлених бісерних виробах відчувається сильний вплив експресіонізму. Відбиток цього процесу проявився у намаганні виявити пластичну виразність у напруженому поєднанні статичних прямокутних та рухливо-динамічних криволінійних форм.

 

Рис. 8. Комплект «Білі шини», намисто із комплекту «Перетини жовтого»

Підсумовуючи вищезазначене можна стверджувати, що незважаючи на глибоке коріння і багаті національні традиції, пов’язані із еволюцією української культури, художніх ремесел, розмаїтого домашнього рукоділля (зокрема бісероплетіння ), сучасні бісерні прикраси у більшості випадків мають інтерпретаційний канонічно-копіювальний характер.

Гармонійне поєднання традиційних схем та технік плетення зі знаннями іноді не дотичних до мистецтва наук, таких як стереометрія, кристалографія, фізика, біоніка, введення у творчий обіг різноманітних тривимірних (рельєфних або об’ємних) інтерпретацій орнаментального багатства вишивки, ткацтва, писанкарства у поєднанні із декоративною образністю авангардних ідей (зокрема конструктивістського тлумачення супрематизму) є скоріше винятковим явищем в українському бісероплетінні . Тому подібні перші кроки на шляху оновлення канонічних традицій при виготовленні прикрас із бісеру разом із тонким відчуттям магістральних сучасних стильових напрямків та свідомим намаганням вписатися у загальносвітовий процес етнографічної самоідентифікації націй сприятимуть входженню сучасного українського народного мистецтва у світовий контекст арт-дизайну .

 

Список використаних джерел:

1. Виноградова Е. Большая книга бисера / Е. Виноградова. – М.–СПб .: Валери СПД , 1999. – 432 с.: іл.

2. Герман М. М. Основные принципы классификации видов искусств / М.М. Герман, В.К. Скатерщинов .   – М., 1982.

3. Савчук Г. З історії українських жіночих прикрас / Г. Савчук // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка (Праці секції етнографії та фольклористики). – Львів, 1992. – Т. ССХХІІІ . – С. 127–136.

4. Федорчук О. Українські народні прикраси з бісеру / О. Федорчук . – Львів: Свічадо, 2007. – 120 с.: іл.