К. філос. н. Кравцов Ю. С.

Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна

ЗРОСТАННЯ ЗНАЧУЩОСТІ ПРАВА В СУЧАСНОЇ ОСВІТІ І ВИХОВАННІ

Закони, що регулюють відносини в освітянській галузі, мають бути демократичними, спонукати до творчості, вибору моделей і технологій навчання, виховання, сприяти самовизначенню учасників навчально-виховного процесу. Освітянське правове поле повинно надавати громадянам реальні демократичні права і свободи щодо здобуття повноцінної освіти, участі їх в організації та управлінні освітою та самоосвітою. Освітнє законодавство має утверджуватися як ринково спрямоване, сприяти становленню особистої відповідальності, мобільності особистості щодо прийняття рішення, вибору варіантів реалізації власної свободи у сферах суспільного виробництва.

У процесі демократичної трансформації сучасного українського суспільства в ньому відбувається докорінна зміна ролі права, яке поряд з інструментальним значенням набуває рис основного ціннісного орієнтиру, однієї з фундаментальних суспільних засад. Оскільки в сучасному українському суспільстві стійкі стереотипи поваги до права, на жаль, відсутні, потрібне більш фундаментальне обґрунтування ролі права в житті людини і суспільства та відповідне орієнтування політики. Від міри адекватності такого обґрунтування залежить спрямованість і ефективність як реформування суспільства в цілому, так і здійснення правової реформи як складової частини трансформаційних процесів зокрема.

Перефразовуючи відомий афоризм Гегеля, можна сказати наступне: «Кожен народ має той правопорядок, який він заслуговує». Соціальний порядок породжується соціальною культурою людей, що включає у себе зокрема їх політичну, економічну, правову, моральну культуру.

«Правова криза в Україні є перманентною, вона стала «інститутом запуску» інших національних криз – політичної, влади та управління, демографічної, економічної, моральної тощо. Одночасно правова криза підсилювалась і продовжує посилюватись політичною та іншими видами криз, створюючи загальну системну кризу в державі [8]. Вона, з одного боку, є «рукотворною» і за всіма ознаками «вписується» в процеси, які у світі отримали назву «керований хаос». З іншого боку, ця криза стала однією з перших в світі, яка свідчить, що цивілізація досягла вершини в своєму спіральному розвитку і розпочалися зворотні процеси – регрес» [5].

Ознаки кризи правопорядку в Україні сьогодні очевидні. ЇЇ витоки , на наш погляд, слід шукати у кризі правової культури громадян. Правова культура формується під впливом не будь-якої юридичної освіти чи будь-якого юридичного досвіду, а саме залежно від характеру (типу) освіти чи досвіду, тобто лише завдяки певному типу юридичної освіти і досвіду. А це, в свою чергу, визначається відповідною соціальною реальністю, яка і детермінує типи духовної парадигми.

Сьогодні як ніколи виникає потреба в нових методологічних підходах, які б дали можливість поглянути на право як на найважливіший елемент людського буття, особливу реальність, що має складну структуру і власну логіку функціонування і розвитку. Особливе значення послідовних теоретичних досліджень, які виходять на філософський рівень, полягає в постійній критиці існуючого і в обґрунтуванні нових тенденцій розвитку. Тому осмислення правової реальності як суперечливої єдності всіх сторін такого явища, як право, є одним з актуальних завдань філософії права.

З появою некласичної парадигми соціального знання, коріння якої сягає феноменології Е. Гус­ерля і В. Дільтея (середина XX ст.), сформувалось уявлення про конституюючу діяльність суб'єкта як частину об'єктивного світу. В центр уваги но­вої суб'єктивістської парадигми були поставлені не об'єктивні процеси соціальної упорядкованос­ті, а порядок, який формується у свідомості суб'єкта у процесі інтерпретації ним соціальної дійсності. Людина не відображає у своїй свідо­мості світ, а конструює його; і у такий спосіб на­повнює іншим смислом, який обумовлюється на­лежністю суб'єкта до певного типу культури, со­ціального, ціннісного контекстуального простору [1, с. 206].

Радикальний онтологічний поворот в сучасній соціальній філософії, в результаті якого проблематика свідомості, мислення, пізнання, науки виявилася проблематикою буття, його процесуальності, його структурності, складає одну з головних характеристик сучасності. Важливою є необхідність відповісти на питання, хто відтворює і відбудовує форми буття, в яких суб'єктних взаємодіях і ситуаціях вони відтворюються, змінюються, проектуються і конструюються [3; 9].

В останні роки інтенсивно розробляються поняття віртуальної реальності і одночасно з цим ідея віртуалізації суспільства |товариства| [2]. Поняття «віртуальний» все частіше уживається в більш широкому контексті. Наприклад |приміром| , тривко увійшли до ужитку |побуту| не тільки |не лише| такі словосполучення, як «віртуальне співтовариство |спілка| », але й «віртуальна корпорація», «віртуальні гроші», «віртуальна демократія», «віртуальне навчання |вчення| » і т.п., яки тісно зв`язані з правової реальністю, і мають правовий зміст Дійсно виникла і розвивається вже згадувана нами вище нова організація соціального життя комунікаційного середовища |середи| – віртуальна реальність.

На думку автора теорії «віртуального суспільства |товариства| » А. Бюля, з |із| розвитком технологій віртуальної реальності комп'ютери з |із| обчислювальних машин перетворилися на універсальні машини по виробництву «дзеркальних» світів. У кожній підсистемі суспільства |товариства| утворюються «паралельні» світи, в яких функціонують віртуальні аналоги реальних механізмів відтворення суспільства |товариства| : економічні інтеракції | , політичні акції, юридичні дискурси законів, дій в мережі |сіті| Інтернет, і т. п. Процес заміщення за допомогою комп'ютерів реального простору як локусу | соціального відтворення простором віртуальним Бюль називає віртуалізацією [2].

Дослідниками проблеми віртуальності, зокрема Корсунцевим І. Г., зазначається, що сама по собі дійсність, як природна, так і соціальна, може вишиковуватися |вишиковуватися| за принципом вкладених подібно до матрьошок реальностей [ 6, с. 155]. Так, наприклад, державу можна розглядати |розглядувати| як віртуальний суб'єкт, що існує |наявний| в своїй власній віртуальній дійсності, каркас якої складають закони і рішення |розв'язання,вирішення,розв'язування| , що приймаються органами влади, причому цей каркас держава вільна |вільна| змінювати |змінювати,замінювати| , як захоче |схоче| . Проте, |однак| для господарюючих суб'єктів закони держави не є |з'являються,являються| віртуальними, вони об'єктивні і обов'язкові для виконання. Продовжуючи по аналогії |за аналогією| , Майнцер К. зазначає, що господарський суб'єкт творить своє віртуальне середовище |середу| , яке для його співробітників і підрозділів буде об'єктивним. Тобто |цебто| в наявності своєрідна ієрархія реальностей, які є |з'являються,являються| генетично спорідненими |родинними| і утворюють різноманітність [6, с. 52].

У протилежність актуальній дійсності, що виражає |виказує,висловлює| цілісність, стабільність і завершеність, віртуальна реальність є |з'являється,являється| джерелом відмінності і різноманіття. Таким чином, віртуальність є |з'являється,являється| феноменом, іманентним самій структурі буття, що утілює |втілює| можливість |спроможність| творчої, генеруючої діяльності. Багато в чому це пов'язане з тим, що віртуальна реальність будується за принципом «зворотного зв'язку», що дозволяє здійснити максимальне входження людини в інформаційний простір. Причиною віртуалізації сучасного суспільства |товариства| є |з'являється,являється| об'єктивна потреба в переході інформаційно-комунікаційних технологій на новий якісний рівень, а також іманентна людині потреба в творчості, в створенні |створінні| нової реальності, таких світів, по відношенню до яких вона була |з'являвся,являвся| б деміургом [6, с. 49–54].

Зміни у соціальній реальності супроводжуються змінами і в правої освіті. Як підкреслює Максимов С. І., в умовах подолання ідеологічного диктату і масштабності завдань, які стоять перед суспільством, сучасна вітчизняна юриспруденція дедалі частіше звертається до філософського обґрунтування розв'язання її проблем, що вимагає значної світоглядно-методологічної переорієнтації на основі визнання людини найважливішою соціальною і правовою цінністю [7, с. 3–4]. Найбільш актуальною проблемою змін у правової освіті є корегування моделі професійної підготовки фахівців-юристів, яка нині практично має «доганяючий» характер і здійснюється «від практики», що могло б бути допустимим для стабільного правового суспільства, зі сталими професійними традиціями і стабільним соціальним порядком. Для українського суспільства і держави, які перебувають у стані реформування, базова підготовка юриста всіх кваліфікаційних рівнів має спиратися на підготовку юриста широкого профілю, що дасть можливість забезпечити академічну та професійну мобільність фахівця., така модель має призвести, з одного боку, до формування широкого світогляду фахівця-юриста, а з другого боку, має включати в себе вимоги до обсягу знань та навичок у певних видах юридичної діяльності.

Нагальна необхідність реформи юридичної освіти є суспільною потребою. В юридичних вузах, зокрема, Росії, вже тривалий час читають лекції студентам з цих дисциплін, випускають фахівців з конституційного права. А в базових класичних університетах України, на жаль, до цього навіть не підійшли. Тому що навчальні програми побудовані так, що, наприклад, в Київському Національному університеті імені на юридичному факультеті про курс законодавчої техніки і законотворення студенти навіть не чули [5].

Відомий авторитетний вчений А. Селіванов вказує, що попит з боку найдинамічніших галузей господарського комплексу, соціальної і культурної сфер життєдіяльності суспільства потребують формування інноваційних форм і рівнів юридичної освіти, підготовки фахівців-юристів на основі корекції змісту і характеру юридичної освіти, орієнтацію на потреби соціального розвитку [10].

Поглиблення міжнародних аспектів юридичної освіти, розробка навчальних програм, інших матеріалів, які спрямовані на інтеграцію вищої юридичної освіти України в Європейський та світовий освітній простір, участь у загальних європейських проектах з провідними вузами Європи також, на наш погляд, допоможе подолати не конкурентоспроможність українських ВНЗ на європейському і світовому ринках освітніх послуг, проголошує провідний вчений В. Тацій [11].

Інтеграція економік різних країн, міжнародного економічного ринку, глобальні проблеми людської цивілізації, зобов’язання України щодо гармонізації національного законодавства з міжнародним, приєднання України до Лісабонської конвенції «Про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні» з необхідністю викликають до життя низку практичних заходів на шляху інтернаціоналізації вищої юридичної освіти. Інтернаціоналізація як процес міжнародної орієнтації вузів має у своїй основі три основні елементи: наявність міжнародного компонента в змісті навчальних планів і програм, міжнародну мобільність студентів і професорів, наявність програм технічного співробітництва і взаємодопомоги.

Відповідно змінюється і завдання юридичної науки. Вона намагається осмислити залежність права від людини. Посилення процесів глобалі­зації у сучасному світі та перспективи побудови гуманістичної, ліберально-демократичної циві­лізації відіграли роль суттєвих стимулів до інте­граційних пошуків, спрямованих на теоретичні побудови, здатні «примирити» позитивістський і природноправовий напрями у розвитку сучасного правознавства. Пошуки розгортаються у площині інтегративного праворозуміння, точніше інтеграль­ного типу праворозуміння. Причому інтеграль­ний підхід застосовується у найширшому розу­мінні слова – від інтеграції, яка здатна подолати предметні полярності в середині всіх типів право­розуміння, до інтеграції, спрямованої на нову, загальнонаукову методологічну єдність позити­вістських, природноправових і соціологічних піз­навальних моделей. В останній позиції, звичайно, не йдеться про створення єдиної універсальної теорії права, а виключно про вектор розвитку пра­вової думки у третьому тисячолітті, вважає авторитетний правник П. Рабінович [9, с. 2–16].

Мова йде про персонологічну динаміку осмислення проб­лем класичної юридичної науки, гуманізацію юри­дичних знань. Немає потреби доводити, що гу­манізація можлива винятково за умови реалізації певного міждисциплінарного комплексу. Це пов'я­зано з природою самого пізнання соціальної дійс­ності, що передбачає певний взаємозв'язок смис­лових структур і яке здатне змістовно розкритися на міждисциплінарному рівні. Ефективність інтегративного праворозуміння буде визначатися концептуаль­ними рамками тієї загальнонаукової парадигми, методологічний потенціал якої стане на заваді еклектичному (механістичному) поєднанню різ­них типів праворозуміння, результати якого нав­ряд чи можна назвати науковими. У такому ас­пекті зростає роль категорії права як інструмента наукового пізнання. Прикладом відповідного рівня міждисциплінарності є синергетика. Синергетичні моделі принципово не механістичні [6, с. 58]. Найголовніше, що дає синергетика гуманітарним наукам – це інший спосіб осмислення моделей соціальної реаль­ності на основі нелінійного мислення (нової не­лінійної епістемології) [6, с. 60]. Йдеться про прин­ципово нові підходи у розумінні потенційних мож­ливостей розвитку системи категорій правової науки, як великої відкритої системи.

Таким чином, на наш погляд, зміни у правової освіті є запорукою того, що право стане регулятором життя індивіда, а не перешкодою, завадою на його шляху реалізації своїх особистих завдань. В сучасних умовах саме правова освіта може стати найважливішим чинником розвитку особи, становлення громадянського суспільства і демократичної правової держави, громадяни якої зможуть жити в соціально-правовій згоді один з одним і з державою.

Список використаних джерел:

1. Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман . – М.: Медиум, 1995. – 323 с.

2. Иванов Дм. Общество как виртуальная реальность / Дм. Иванов // Информационное общество: сборник. – М., 2004. – С. 354–359.

3. Кемеров В. Е. Введение в социальную философию: учеб. для вуз. / В. Е. Кемеров. – 4-е изд., испр. – М.: Академический Проект, 2001. – 314 с.

4. Корсунцев И. Г. Философия виртуальной реальности / И. Г. Корсунцев // Виртуальная реальность: Философские и психологические аспекты. – М., 1997. – С. 49–54.

5. Костенко О. М. Криза правопорядку і реформація юридичної освіти [Електронний ресурс] / О. М. Костенко . – Режим доступу: http:// www. h.ua/story/182828/

6. Майнцер К. Сложность и самоорганизация. Возникновение новой науки и культуры на рубеже века / К. Майнцер // Вопросы философии. – 1997. – № 3. – С. 48 – 61.

7. Максимов С. І. Правова реальність як предмет філософського осмислення: автореферат дис. на здобуття наук . ступеня доктора юридичних наук / С. І. Максимов. – Х., 2002. – 35 с.

8. Перець В. Правова криза / В. Перець, В. Степанова, Д. Руденко // Всеукраїнська газета Персонал–плюс. – 2010. – № 22 (375). – 2–8 черв.

9. Рабінович П. Проблеми трансформації методології вітчизняного правознавства: досягнення, втрати, перспективи / П. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 4.

10. Селіванов А. Практика сьогодні не сприймає ситуацію, яка створилася освіти [Електронний ресурс] / А. Селіванов // Матеріали круглого столу « Юридична освіта в Україні потребує негайної реформи» // Освіта України. – Режим доступу: http:// www. ukrosvita.at.ua/publ/1-1-0-52

11. Тацій В. Неналежно підготовлені юристи – це небезпека і для держави, і для суспільства [Електронний ресурс] / В. Тацій // Матеріали круглого столу « Юридична освіта в Україні потребує негайної реформи» // Освіта України. – Режим доступу: http:// www. ukrosvita.at.ua/publ/1-1-0-52.