Квятковська А. І.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА І НАВЧАННЯ

Дистанційне навчання ( Distance education ) – це вид освітніх послуг, що набирає популярності по всьому світу. Таке навчання відноситься до вищої освіти, є однією з його форм і способом організації навчання. Варто відзначити, що дистанційна освіта існує вже впродовж п'ятдесяти років, а також має радянське коріння. З часом технології навчання удосконалилися, завдяки передачі інформації і формуванню нових мереж інформації. Так, на сьогоднішній день форма дистанційної освіти існує практично у всіх університетах світу [4]. Студентам і абітурієнтам пропонується програма навчання, як по спеціальностях, так і по окремих курсах. Важливо, щоб учень хоч би один раз на рік відвідував кампус і брав участь в стаціонарних заняттях. Деякі учбові заклади будують процес навчання на основі комп'ютерного забезпечення. Це означає, що викладач і студент в реальності не контактують один з одним, а отримують і передають інформацію по електронній пошті. Документи про закінчення освіти студентам висилаються теж поштою. На Україні дистанційна освіта надзвичайно актуальна [2]. Причина такої успішності криється в масовій перепідготовці і підготовці кадрів. Сьогодні на українському ринку праці виразно спостерігається брак кваліфікованих менеджерів, юристів, а також економістів [1]. Соціологи провели опит серед випускників шкіл України і з'ясували, що 65% респондентів бажають здобути вищу освіту. Тим часом, діюча система вищої освіти дозволяє прийняти на денну і заочну форму навчання тільки 35% майбутніх студентів. В результаті, решта половини охочих не потрапляє в стіни Вузів. У зв'язку з цим популярність дистанційної форми навчання стрімко набирає обороти. Спочатку основу такої освіти складала програмно-методична технологія. Кожному дістанционщику виділяється набір літератури, який включає навчальні посібники, учбовий план, програми предметів, тестові і контрольні роботи, тематику дипломних і курсових робіт і т. д. Без таких складових студентам нелегко було б самостійне вивчати і засвоювати матеріал різних дисциплін. Окрім цього, учень може спілкуватися з викладачем особисто або за допомогою засобів зв'язку. Отже, викладач грає роль консультанта, а не лектора. Завдання викладача – керувати навчанням, оцінювати і контролювати знання, пояснювати складний матеріал предмету [5]. Головною перевагою дистанційного навчання є індивідуальність самого навчання, яку визначає той, що навчається. Саме він вибирає не тільки ритм, темп і час навчання, але й розстановку вивчення предметів. Студент сам вирішує, коли звертатися до викладача за консультацією. А метою навчання стає придбання професійних навиків, нових знань, ступеня кваліфікації, спеціальності. Дистанційна освіта розвивається дуже швидко, і для України є перспективною формою вищої освіти.

« Дистанційка » успішна як для бізнесменів, у яких немає часу на денну форму освіти, так і для сільських жителів, що не мають можливості навчатися в обласному центрі або в столиці. Таке навчання чудово підходить і тим, кому потрібна перекваліфікація і перепідготовка. Студенти, одержуючи дистанційну освіту, є представниками різних соціальних шарів. Інваліди, військовослужбовці і ув’язнені так само мають можливість дистанційно навчатися [3]. Виходячи з вищесказаного, така форма навчання має вагомі переваги в порівнянні з традиційною формою здобування освіти.

Відзначимо головні переваги « дистанційки »:

­ доступність всім верствам населення;

­ відсутність необхідності відвідувати лекції і семінари;

­ демократичний зв'язок «викладач – студент»;

­ комплексне програмне забезпечення;

­ провідні освітні технології;

­ індивідуальний процес навчання;

­ гнучкі консультації.

Перспективу і вдосконалення системи дистанційного навчання на Україні складає впровадження в процес комп'ютерної і аудіо-візуальної техніки. В даний час проблему дистанційної освіти розробляють практично всі Вузи на території України.

Список використаних джерел:

1. Концепція дистанційної освіти в Україні. – К., 2000. – 12 с.

2. Наказ міністра освіти та науки України № 293 від 07.07.00 «Про створення Українського центру дистанційної освіти». – К., 2000.

3. Шуневич Б. Методика укладання дистанційного курсу на основі українсько-британсько-американських навчальних посібників / Б. Шуневич // Освіта і віртуальність – 2005 // Збірник наукових праць 8-ї Міжнародної конференції Української асоціації дистанційної освіти; за заг . ред. В. Гребенюка і В. Семенця . – Х.; Ялта: УАДО, 2005. – С. 25–28.

4. Шуневич Б. Обґрунтування наукової термінології з дистанційного навчання / Б. Шуневич // Вісник: Проблеми української термінології. – Львів: Нац-й ун-т «Львівська політехніка», 2003. – № 490. – С. 95–104.

5. Шуневич Б. Огляд діяльності основних центрів дистанційного навчання в Україні / Б. Шуневич // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. – К.; Вінниця: ДОВ Вінниця, 2002. – С. 487–493.