Рябець І. В., Лісова Н. Є.

Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна

РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ В МІЖСУБ’ЄКТНІЙ ВЗАЄМОДІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ У ВНЗ

Наразі актуальністю нашого дослідження висвітлює новий підхід в психолого-педагогічній літературі, що аналізує впровадженню в навчально-виховний процес суб’єктно-діяльнісного підхіду. Підґрунтям цього підходу виступає така психолого-педагогічної категорія, як «міжсуб’єктна взаємодія». Для більш глибокого розуміння проблематики нашої наукової розвідки необхідно визначитися з понятійно-категоріальним апаратом.

Виклад основного матеріалу. У сучасній соціальній психології існує два аспекти вивчення процесу взаємодії. Перший аспект – це «розглядання взаємодії як контакту двох або більше осіб, що має своїм результатом взаємні зміни поведінки, діяльності, стосунків, установок» [3, с. 51]. Другий – «як спосіб реалізації спільної діяльності, мета якої зумовлює взаємне узгодження індивідуальних дій, розподіл і кооперацію функцій» [3, с. 51]. Акцентуючи увагу на першому аспекті, ми говоримо про міжсуб’єктну взаємодію, де спілкування є тією ланкою, що поєднує «суб’єкт-суб’єкта» несучи при цьому комунікативне, інтерактивне, перцептивне навантаження. Таким чином, ми визначаємо Під міжсуб’єктною взаємодією ми розуміємо психологічну категорію яка зазначає дії суб’єктів спілкування, за продуктивної організації цього процесу.

Категорія «спілкування» досить багатопланова та поліфункціональна, налічує багато засобів, має різновиди, характеризується різноманітними стилями. В деяких сучасних психологічних дослідженнях спілкування визначено одним із провідних видів діяльності в низці з іншими видами діяльності (працею, навчанням та грою). Такої позиції притримуються А.Реан, Я.Коломінський, В.Знаков. Ці науковці вважають, що категорія «спілкування» може розглядатися як самостійна та не зводиться до жодного іншого виду діяльності. На їхню думку, процес спілкування виявляється для людини не тільки засобом, але й метою. Ці автори стверджують, що зміст терміну «спілкування» не зводиться до змісту поняття «діяльність». У такий спосіб вони відстоюють ідею автономності та самоцінності спілкування. Цей психологічний підхід визначає спілкування як процес міжособистісної взаємодії, який породжений широким спектром актуальних потреб партнерів, спрямований на задоволення цих потреб і опосередкований певними міжособистісними стосунками.

Однак в психології існує й інший підхід до питання взаємозв’язку спілкування та діяльності взагалі, конкретних її видів зокрема. Ґрунтуючись на ідеї єдності спілкування та діяльності, Б.Ананьєв, Г.Андрєєва, О.Леонтьєв, Л.Орбан-Лембрик визначають категорію «спілкування» як відображення реальності людських стосунків в будь-яких формах спільної діяльності людей. Тобто, будь-які різновиди спілкування є обов’язковими елементами певних форм спільної діяльності, певних видів діяльності. В. Слободчіков та Є.Ісаєв розглядають спілкування як один із аспектів спільної діяльності та і як її продукт.

Враховуючи сказане, зупинимося на наступному визначенні поняття. За провідним українським психологом В. Лозницею: «спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності та криє в собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини» [2, с. 33]. Видатний російський соціальний психолог Г.Андрєєва вважає, що існує три взаємопов’язані функції спілкування [1, с.82] (переклад з рос. тут та далі наш – І.Р., Н. Є.) : комунікативна (передбачає обмін інформацією між суб’єктами), інтерактивна (налагоджує обмін ідей та дій між учасниками), перцептивна (забезпечує сприймання партнерами один одного). Отже спілкування виступає процесом інформаційного обміну, внаслідок якого відбувається збагачення певним досвідом того, хто бере участь у спілкуванні. Себто, у процесі спілкування актуалізується потреба у налагодженні соціальних контактів, виникає потреба у нових знаннях, враженнях, почуттях, формується потреба поділитися з іншими власними думками та переживаннями.

У навчально-виховному процесі ВНЗ провідним засобом передачі знань, культури, духовних цінностей, формування умінь, навичок, моральних засад є спілкування, тому природно, що воно постає підґрунтям для впровадження суб’єктно-діяльнісного підходу в педагогічній практиці. Сучасні педагогічні технології у ВНЗ базуються саме на цьому підході. До таких інтерактивних педагогічних технологій у вищій школі відносять: кейс-методи, коопероване навчання, соціограма, психодрама, брейн-стормінг, навчання латеральному мисленню, психолого-педагогічні тренінги тощо. Вище зазначені педагогічні технології дуже різноманітні і відрізняються цілями, методами, кількістю учасників, формою проведення та інше. Однак спільним виступає міжсуб’єктна взаємодія всіх учасників, що відбувається на різних рівнях, в різних напрямах і формах.

Отже, категорія «спілкування» – складна, багатоаспектна і багатовимірна та є об’єктом для вивчення багатьох наук. У міжсуб’єктній взаємодії у навчально-виховному процесі ВНЗ провідну роль відіграє спілкування, яке реалізується на засадах суб’єктно-діяльнісного підходу. Суб’єктно-діяльнісний підхід – основа для запровадження різноманітних інтерактивних технологій у ВНЗ України.

Список використаних джерел:

1. Андреева Г. М. Социальная психология: учеб. для высш. шк. / Г. М. Андреева. – М.: Аспект-Пресс, 1999. – 375 с.

2. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: навч. посіб. / В. С. Лозниця. – К.: ЕксОб, 1999. – 304 с.

3. Москаленко В. В. Соціальна психологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. В. Москаленко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 446 с.