Д. філол. н. Шепель Ю.О.

Дніпропетровський національний університет імені О.Гончара, Україна

МІЖКУЛЬТУРНІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ПИТАННЯ ОСВІТИ ХХІ СТОЛІТТЯ

Соціально-економічні перетворення в сучасній України, розвиток ринку праці, зміни в духовній сфері роблять актуальною глобальну проблему міжкультурних комунікацій і для нашої Вітчизни. Величезна територія, представлена мультикультурними співтовариствами, може зберігати свою цілісність тільки за умови надійних комунікацій, необтяжених вантажем націоналізму і шовінізму. Сучасна мовна політика реґіонів повинна будуватися з орієнтацією на міжкультурні комунікації. Не менш важливо враховувати також і різну субкультуру, яка як широко представлена у будь-якому українському співтоваристві, так і таку, що далеко не завжди знаходиться в гармонії з основною.

Становлення особистості в новому природно-соціокультурному середовищі на основі відтворення духовно-практичного досвіду поколінь в картині світу людини вимагає в умовах глобалізації опанування універсальними способами самозбереження та розвитку світової культури передусім в процесі міжкультурних комунікацій. Формування особистісної культури людини ХХI століття включає в якості найважливішого компонента комунікативну компетентність . Не випадково увага вітчизняних і зарубіжних дослідників усе частіше звертається до проблем комунікації. Активно вивчаються конфлікти як протистояння громадських суб'єктів з метою реалізації їхніх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів.

Термін « міжкультурні комунікації » нині використовується переважно у вузькому значенні, пов'язаному із спілкуванням етносів. Не випадково він у назві лінгвістичної спеціальності замінив термін « переклад ». Ми пропонуємо розширити зміст цього терміну, включивши до нього різноманітну субкультуру. Таким чином, міжкультурним ми визнаємо спілкування не лише людей різних національностей, але й різних корпоративних культур.

У професійній підготовці найважливішою постає проблема формування єдиної культури, що дозволяє подолати роз'єднання спеціальної галузевої і комунікативної компетентності. Розрив між професійною і загальногуманітарною підготовкою призводить фахівців до невміння і нездатності наслідувати професійні норми й зразки поведінки в частині комунікативної і мовної культури, до невдалої адаптації в соціокультурному середовищі. Тому для сучасного суспільства проблема професійних комунікацій представляється первинною, як, і в цілому, спілкування різних страт, тобто соціальних шарів, груп людей, що виділяються за якою-небудь загальною ознакою (наприклад, між професіоналами, між сервисодателями і клієнтами, лікарями і пацієнтами, учителями і батьками, старшим поколінням і молоддю).

Уже зараз можна виділити наступні аспекти лингвокультурологічних досліджень, що зв’язані з міжкультурними комунікаціями:

1. Гносеологічний аспект , який пов'язаний з можливостями пізнання, відбитими в концептах кожної з взаємодіючих культур, а також в національно-культурних стереотипах буденного світосприйняття людей іншої культури. Рішення проблем міжкультурних комунікацій у цьому аспекті дозволяє виявити і описати нові моделі знання, на основі яких формується людська поведінка. Оскільки саме в мові відбивається різне сприйняття світу, мовні моделі стають основним предметом вивчення й аналізу. Усвідомлення, осмислення « чужої культури » відбувається, передусім, від адекватного розуміння мовних конструкцій як певної структуризації знання. Найважливішим гносеологічним завданням міжкультурних комунікацій постає створення « банку даних » і усвідомлення інтерпретаційних механізмів його передачі іншим культурам у ході контактів.

Перший етап вивчення міжкультурних комунікацій і робота з інформацією: отримання, переробка і витягання іншокультурних знань . Формати знань неоднорідні та корелюють з тим, що представлено у мові. Об'єктом вивчення постає, передусім, мовна свідомість представників різних взаємодіючих культур, «омовлений» контекст . Концептуальні системи як системи сенсів орієнтовані на зміст, а їхнє вивчення в плані міжкультурних комунікацій полягає в дослідженні мовних форм, передусім життєво важливі об'єкти (види рослин і злаків, різновиди тварин, значущі для життєдіяльності предмети, невідомі іншим народам, і т. под.).

2. Праксиологічний (деяльнисний) аспект націлений на навчання оптимальному спілкуванню професіонала з неспеціалістами шляхом моделювання мовної поведінки в стереотипних ситуаціях спілкування (учитель і батьки, продавець і покупці, постачальник послуг і клієнти, лікар і пацієнти, виробник товарів і споживачі і т. ін.). У цьому аспекті почали працювати викладачі Дніпродзержинського державного технічного університету, які роблять акцент на соціальну і психологічну технологічність, системну, практичну застосовність прагмалінгвістичного знання.

Відмова від тоталітарної ідеології з її підпорядкуванням людей зовнішній об'єктивній необхідності і поворот у бік сучасної гуманістичної діалектики, що охоплює як особистісну, так і групову поведінку, призвели до певного корегування суб’єктно-деяльнісного підходу, раніше розробленого вітчизняною філософською і психологічною думкою. Нашу увагу притягує, передусім, свідоме формування коректної мовної поведінки професіоналів сфери «людина– людина», яких ми називаємо « професійні комунікатори », оскільки успіх цих фахівців в трудовій / практичній сфері багато в чому залежатиме від уміння правильно спілкуватися. Пріоритетна установка і управління спілкуванням припускає набір методів і прийомів, здатних забезпечити оптимізацію соціальної взаємодії, мінімізацію політичних, соціальних, правових і моральних втрат. При цьому пропонуються найбільш прийнятні й ефективні моделі та технології міжкультурних професійних комунікацій, які ми називаємо інваріантними.

Нами пропонується ідея розробки інтегрального напряму лінгвокультурології та рецептурної лінгвістики, яка представляє зведення правил оптимальної мовної поведінки в стереотипних ситуаціях спілкування. На відміну від етикету цей напрям звернений до професійних стратам, технології професійного спілкування у сфері «людина – людина», «фахівець – фахівець». У пропонованому студентам і усім читачам збірці тільки складається система методів і прийомів, що мають на меті вирішити нелегкі проблеми міжкультурних професійних комунікацій.

Окрім власне лінгвістичних, соціо-, психо- і прагмалінгвістичних підходів, ми використовуємо конкретно-соціологічний метод , який застосовується при вивченні ситуацій, результативності мовної поведінки професіоналів, а також своєчасності й надійності, моделювання й вибору з існуючих і прогнозованих варіантів.

Цей метод дозволяє не лише глибоко, з урахуванням запитів громадської практики, підійти до вирішення багатьох традиційних, але й поставити ряд нових проблем. Річ у тому, що для процесу переходу до ринку недостатньо лише визначити загальний стан, принципи, особливості та тенденції розвитку регульованої мовної і невербальної поведінки.

Необхідно знати, як саме діють чинники в реальних стосунках, за рахунок чого можна забезпечити оптимальні результати міжкультурних професійних комунікацій як системи в цілому, так і в рамках системи кожного із складових її елементів.

Як на наш погляд, лінгвокультурологічний потенціал навчання, виховання та розвитку особистості ХХІ століття може бути реалізований при вирішенні наступних актуальних проблем:

· «Професійний ідіотизм» як шори, що ставлять рамки у взаєморозумінні людей різних професій.

· Особливості національного етикету, що проявляються у вербальній і невербальній поведінці («дем’янова юшка»).

· Специфіка сімейного спілкування, яка заснована на традиціях кланів, представники яких створили нову спільноту.

· Клієнтоорієнтована поведінка професіоналів, поставлених перед необхідністю знайти підхід до будь-якого споживача товарів і послуг, незважаючи на відмінність культур.

Думається, що цей перелік далеко не повний, оскільки життя висуває нові проблеми, частина з яких, поза сумнівом, буде пов'язана з розвитком науково-технічного прогресу, підвищенням ролі людського потенціалу.

Наше завдання – показати наявність соціального замовлення, яке постійно вимагає участі не лише професіоналів з тієї або іншої галузі знань, але й лінгвістів як фахівців, що виголосили предметом своєї науки не лише структуру мов, але й їхні комунікативні властивості. Сміємо стверджувати, що без мовознавців багато проблем взаєморозуміння та взаємодії людських співтовариств не можуть бути вирішені ані сьогодні, ані, тим більше, завтра в нашому інформаційному віці.