Булишева Д. В.
Інститут проблем ринку та еколого-економічних досліджень НАН України, м. Одеса
ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ЯК ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ РЕКРЕАЦІЙНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
Сталий розвиток будь-якої країни та тенденції до підвищення якості життя населення багато в чому залежать від стану природних ресурсів відповідних територій. В умовах сьогодення спостерігається гіпершвидкий розвиток виробництва і зростання масштабів господарської діяльності, в ході яких людина використовує таку кількість природних ресурсів, яка не може бути відновлена. Ці явища зумовлюють посилення антропогенного тиску на довкілля. Ці проблеми вимагають від держави ефективно діючого механізму у сфері природокористування й охорони довкілля, формування екологічної культури у свідомості кожного члену суспільства.
Земля як природний ресурс відноситься до частково відтворюваних, оскільки з її територіальною основою органічно пов'язані багато видів ресурсів і цілі комплекси природних умов. Земельні ресурси являють собою сукупний природний ресурс поверхні суші як просторової основи для розселення і господарської діяльності. Земельні ресурси розглядаються як просторово-територіальний базис розвитку продуктивних сил і розселення, як головний засіб виробництва і предмет праці.
Використання людиною земельних ресурсів переважно зумовлює збіднення і спрощення екосистеми, оскільки вона усуває чи пригнічує ті її компоненти, які в ту чи іншу мить вважаються непотрібними. Особливо гостро така ситуація спостерігається на цінних землях, що потребують охорони, обмеження у використанні, чіткої регламентації способів та обсягів використання таких земель. Земельні ресурси завжди залишаються надійною основою економічного розвитку. Простір природного комплексу земельних ресурсів майже повністю використовується людиною в процесі його життєдіяльності як простір виробництва і простір рекреації. Рекреаційна діяльність передбачає активну взаємодію людини і природи, не пов'язану з виробничою діяльністю. Вона займає важливе місце в системі задоволення потреб людини.
Якщо розглядати поняття «рекреація» – це система заходів, пов'язані з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які розташовані поза їх постійним помешканням. Звідси, зважаючи на територіальний базис рекреаційної діяльності, можна ввести визначення рекреаційних територій, зон, земель рекреаційного призначення та взагалі рекреаційного землекористування. Рекреаційні зони – ділянки суші й водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. Цінність рекреаційного стану кожного регіону виникає як функція двох факторів: потреби і стану рекреаційних ресурсів. Заснована вона на аналізі природно-просторової структури, антропогенних навантажень на територію, існуючих і потенційних обмежень рекреаційної та господарської діяльності.
Зростання антропогенного впливу на природний комплекс вимагає проведення заходів по відновленню та збереженню природного рекреаційного потенціалу, по покращенню екологічного стану землі і стабілізації деградаційних процесів. Для відновлення і збереження природного рекреаційного потенціалу необхідно забезпечити в процесі землеустрою ефективне функціонування землі як природного комплексу, засобу рекреації і засобу виробництва.
Основним завданням, що стоїть перед Україною, є розробка і подальше ефективне виконання екологічної політики, яка є системою принципів, підходів та заходів і визначає ставлення держави, а також суспільства до навколишнього природного середовища. Правильно розроблена і впроваджена екологічна політика призводить до істотного поліпшення ситуації і дає можливість зменшити негативний вплив на стан навколишнього при родного середовища.
Розуміючи необхідність впровадження екологічних векторів на шляху формування засад та основ сталого розвитку, урядом нашої держави було прийнято цілу низку нормативно-правових актів, таких як: Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року № 2818-VI, Концепція національної екологічної політики на період до 2020 року, проводиться аналіз та впровадження основних завдань, сформованих на міжнародних конференціях, остання з яких – Конференція з питань сталого розвитку, організована ООН, що відома під назвою « Ріо -2012» або « Ріо +20».
Проводячи аналіз зарубіжного досвіду, поколінь, можна сказати, що одним з механізмів забезпечення раціонального та ефективного процесу екологізації рекреаційного землекористування є формування екологічної культури громадян. Екологічна культура – це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому. Екологічна культура – це внутрішня суть людини та людського суспільства, що знаходиться «в середині нас» і проявляється в певних діях щодо природи. Наша епоха – час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що проявляється в здатності людини створювати видатні твори, та внутрішньою культурою, дефіцит якої і викликав глобальну екологічну кризу. Недаремно в матеріалах Конференції, проведеної в Ріо-де-Жанейро, зазначається, що формування екологічної культури населення планети має стати пріоритетним завданням людства. Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона є за своєю суттю своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом її слід розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в оточуючому її природному світі.
В сучасних умовах переходу країни до ринкових відносин, одним із дієвих механізмів формування екологічної культури є впровадження механізму економічних впливів.
Економічні інструменти рекреаційного землекористування повинні:
– підтримувати діяльність спрямовану на покращення якості відповідних територій;
– стимулювати зменшення відходів і викидів, переробку і раціональну утилізацію відходів;
– сприяти виробництву екологічно чистої продукції і впровадженню відповідних технологій;
– сприяти збалансованому розвитку території;
– підтримувати території в належному стані і допомагати відновлювати порушені.
Різні форми еколого-економічних інструментів є в основному варіаціями двох основних видів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності: податкового (вилучення доходу) та дотаційного (пряма чи непряма передача доходу).
На нашу думку, найдоцільнішим є використання наступних інструментів економічного впливу на формування екологічної культури (рис. 1).
Рис. 1. Форми інструментів економічного впливу на формування екологічної культури в процесі рекреаційного землекористування
Сталий розвиток рекреаційних територій може бути досягнутий при забезпеченні двох умов:
активне планування та розробка чіткої програми розвитку кожної відповідної території на засадах екологозбалансованого , раціонального використання земель;
забезпечення реалізації кожного аспекту даної програми, основною умовою якого є формування екологічної культури кожного індивіда.
Можна стверджувати, що використання саме економічних інструментів є одним із визначальних факторів формування програми дій, екологічної культури та свідомості населення в умовах сьогодення.
Список використаних джерел:
1. Галушкіна Т. П. Екологічний менеджмент та аудит рекреаційних територій (концептуальні засади та організаційний механізм): монографія / за ред. Т. П. Галушкіної . – О.: ІНВАЦ , 2006. – 184 с.
2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристичні ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування / О. О. Бейдик . – К.: Нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2001. – 395 с.
3. Шульга М. В. Земельне право України [Електронний ресурс] / М. В. Шульга. – Режим доступу: http:// www . yur-inform.org.ua/yuridicheskie-knigi/zemelne-pravo-ukraini/50-zemelne-pravo-ukraini-mv-shulga.html