К. е. н. Нямещук Г. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

РОЛЬ УНІВЕРСИТЕТІВ У ФОРМУВАННІ НОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Переорієнтація національних економік від матеріального виробництва на генерування принципово нового знання змінює функціональне навантаження системи вищої освіти та університетів зокрема. Ефективність діяльності університетів тепер оцінюється не тільки з позицій спроможності випускати висококваліфікованих спеціалістів, але й з урахуванням потенціалу створювати запитуваний на ринку новий продукт. Система вищої освіти дедалі більше набуває глобального характеру: значно зростає студентська і викладацька мобільність, поширюються спільні міжнародні освітні програми, активізується міжнародне наукове співробітництво, результатом якого є принципово нове знання світового масштабу. Саме тому у фокусі наукового дослідження опиняються університети з розвинутими потужними науковими школами, що випускають висококваліфікованих спеціалістів та системно здійснюють трансфер технологій.

Проблемі порівняння та аналізу національних систем вищої освіти, структурних динамічних зрушень в діяльності провідних університетів світу внаслідок становлення національних інноваційних систем присвячені наукові дослідження всесвітньовідомих шкіл, що мають форму рейтингів. Найбільш поширеними і визнаними в світі на сьогодні є: Академічний рейтинг університетів світу ( The Academic Ranking of World Universities, ARWU – 500) [1] , рейтинг Вебометрікс ( Ranking Web of World Universities ) [2] , рейтинг QS World University Rankings [3] та рейтинг Times Higher Education [4].

Академічний рейтинг університетів світу ARWU – 500 складається щорічно Центром світових університетів, Вищою школою освіти Шанхайського університету Цзяо Тун (Китай) . Ранжування університетів світу здійснюється на основі чотирьох тематичних критеріїв і шести об’єктивних показників-індикаторів академічної та дослідницької діяльностію Підставою для потрапляння університету до рейтингу є наявність в історії розвитку прецеденту щодо одного з перших п’яти індикаторів. По кожному з шести індикаторів визначається установа, що має найбільший фактичний результат, на основі чого їй присвоюється бал 100. Іншим установам, що беруть участь у ранжуванні, за цим індикатором присвоюється бал – відсоток від результату найкращого. Кожний індикатор зважується, а сума зважених індикаторів визначає загальну позицію університету у рейтингу (1 – найвище місце). Якщо неможливо розрахувати загальну кількість співробітників університету, то використовується лише зважена оцінка попередніх п’яти індикаторів.

Аналіз рейтингу ARWU?500 дозволяє говорити, що протягом 2006 – 2011 рр. розвивається тенденція до поступового скорочення частки університетів США, Об’єднаного Королівства, збільшення відповідних часток Китаю (з 1,8 % у 2006 р. до 7,0 % у 2011 р.), Південної Кореї (з 1,8 % у 2006 р. до 2,2 % у 2011 р.), Бразилії (з 0,8 % у 2006 р. до 1,4 % у 2011 р.), Австралії (з 3,2 % у 2006 р. до 3,8 % у 2011 р. при загальному підвищенні позицій національних університетів у загальному рейтингу), Ізраїлю, відновлення позицій Франції, Італії, Єгипту та появи у рейтингу нових учасників від Саудівської Аравії, Малайзії, Ірану. Відносно стабільними у ARWU?500 протягом розглянутого періоду є позиції Німеччини, Швеції, Швейцарії, Нідерландів, Російської Федерації тощо.

Структурні зміни рейтингу за національною приналежністю університетів супроводжуються динамікою часток установ у створенні ВВП країн. Значний приріст частки у ВВП демонструють університети Китаю (з 5,8 % у 2006 р. до 9,9 % у 2011 р.), що й забезпечило їм переміщення з четвертого місця рейтингу за часткою у ВВП у 2006 р. на друге місце у 2011 р. Натомість найкрупніші університети США та Об’єднаного Королівства (5,1 % у 2006 р. проти 3,7 % у 2011 р.) демонструють від’ємну динаміку, причому процентне зменшення частки крупніших університетів у ВВП цих країн є більш значним, ніж процентне зменшення частки національних університетів у загальній кількості ста найкрупніших університетів світу. Це може свідчити про зміщення «центрів сили» і вдало реалізовані програми реформ певних країн у сфері вищої освіти і науки.

Якщо розглянути динаміку ста найкращих університетів світу за предметними напрямами протягом 2009 ? 2012 рр., то можна сформулювати такі тенденції. Університети Німеччини утримують власні позиції, зберігаючи спеціалізацію на напрямах «Математика», «Фізика», «Хімія»; японські університети утримують власні провідні позиції за напрямами «Фізика» і «Хімія», помірно розвиваючи напрям «Математика» і не поширюються на напрями «Комп’ютерні дисципліни», «Економіка»; університети Об’єднаного Королівства стрімко втрачають позиції за напрямами точних наук (математика, фізика, хімія) та економіки, але продовжують розвивати комп’ютерні науки; США загалом утримує позиції безумовного лідера, активно набуваючи ваги у напрямі «Економіка»; Франція зберігає власні позиції і не започатковує програм за напрямом «Комп’ютерні науки»; університети Китаю зберігають позиції за напрямами «Математика», «Фізика», «Економіка» та стрімко нарощують потенціал у «Хімії», «Комп’ютерних науках».

Аналіз ста провідних університетів світу за галузями наук протягом 2007 – 2012 рр. засвідчує, що найбільш активно розвиваються природничі і математичні, інженерно-технічні і комп’ютерні науки. Найбільш стабільними галузями є біологічні і сільськогосподарські, медичні і фармацевтичні науки, оскільки позиції світових університетів за ними найменш змінюються. Галузь соціальних наук можна назвати найменш продуктивною, оскільки провідні університети Німеччини, Японії, Франції, які займають перші сходинки загального рейтингу, не здійснюють вагомих розробок в цій сфері. Розробки провідних університетів інших країн в цих галузях є мінімальними, лише університети Канади, Швейцарії та Нідерландів демонструють позитивну тенденцію нарощення.

Діяльність університетів України ще жодного разу не розглядалася спеціалістами Шанхайського університету, що, звичайно, засвідчує принципово інший рівень національної освіти порівняно із світовим. Але вищі навчальні заклади України вивчаються національними науковими школами.

Таким чином, можна говорити про посилення ролі університетів у формуванні економіки знань, що має свій прояв у такому:

- відбувається зміщення науково-дослідницьких центрів світу. Найкрупніші університети США та Об’єднаного Королівства поступово скорочують свою присутність серед п’ятисот провідних університетів світу за рейтингом ARWU ?500. США та Європа втрачають позиції у Топ?100 і, внаслідок нарощення присутності Ізраїлю, Австралії, Китаю, Південної Кореї тощо, переміщуються у Топ?500 ;

- протягом 2007–2012 рр. чітко сформувалася наукова спеціалізація університетів країн світу, підкреслюючи національні пріоритети інноваційного розвитку. Зокрема базовими науковими предметними напрямами світових економік є «Математика», «Фізика», «Хімія», а галузями наук природничі і математичні, інженерно-технічні і комп’ютерні, за якими і відбувається перерозподіл позицій у рейтинг-листах між Німеччиною, Японією та Китаєм. Університети США активно набувають ваги за напрямом «Економіка», а Об’єднане Королівство, втрачаючи присутність за точними науками, розвиває «Комп’ютерні науки».

Список використаних джерел:

1.  The Academic Ranking of World Universities [ Електронний ресурс ]. –Режим доступу : http://www.shanghairanking.com/aboutarwu.html ( 14.11.12  p.)

2.  Ranking Web of World Universities [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.webometrics.info/ (14.11.12  p .)

3.  QS World University Rankings [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.topuniversities.com/ (24.11.12  p .)

4.  Times Higher Education [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу : http://www.timeshighereducation.co.uk/world-university-rankings/ ( 2 4.11.12  p .)