К. е. н. Петренко В. А.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького , Україна

ПЛЮРАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Як показав аналіз, серед напрямів і способів державної інформаційної політики необхідно виділити основні: забезпечення доступу громадян до інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації. Реалізація цього положення здійснюється завдяки прийняттю законодавчих актів, формуванню державних інститутів.

Суспільне життя ґрунтується на принципі багатоманітності, який може бути реалізований при відсутності цензури, у випадку, коли жодна ідеологія не буде визнаватися державою як обов'язкова. Інформаційний простір, для реалізації цього принципу, має бути представлений підприємствами різних форм власності, містити в собі можливість для висловлювання неоднорідних позицій і думок всіма політичними партіями, об'єднаннями й окремими людьми з питань економічного, політичного та ідеологічного шляхів розвитку держави.

Узагальнюючи досвід розвинутих держав в створенні плюралістичної системи засобів інформації, слід зазначити, що вона будувалося від самого початку на принципах всебічного різноманітного й об'єктивного висвітлення подій, рівноправного представлення різних думок та переконань. Законодавці країн намагалися впливати на розвиток інформаційних структур не прямим втручанням у редакційні справи, а за допомогою юридичних норм. Відправними тезами розробки такого законодавства в інформаційній сфері стали поняття «вибір і якість».

Як показав проведений аналіз, масове інформаційне забезпечення цих країн не є повністю незалежним від державних та приватних джерел фінансування, хоча на законодавчому рівні намагалися це забезпечити. Переконливим доказом певної несамостійності слугує наявність інших дозволених шляхів залучення грошових коштів, ніж, наприклад, ліцензійні збори з користувачів послугами. Головним надбанням такої системи є дієвий механізм повного запобігання всім можливим зловживанням та тиску на користувача масової інформації з боку державних гілок влади та приватних структур. Це забезпечено у суспільних компаніях грамотною організацією системи управління та контролю діяльності як самого підприємства, так і обов'язкового широкого спектру змістовного наповнення інформаційного носія. Усебічність думок у комерційних телерадіокомпаніях отримується завдяки діяльності ліцензійних органів, які обмежують володіння одним власником численності медійних підприємств разом з урахуванням зони їх дії, та великій кількості самих інформаційних підприємств, що разом забезпечує плюралізм подання інформації.

Аналіз світового досвіду формування збалансованої системи засобів масової інформації свідчить про необхідність створення незалежної від приватних інтересів і впливу державного управління в Україні структури незалежних засобів інформації з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру інформаційного забезпечення. Така діяльність повинна в першу чергу бути зосереджена на суспільних інтересах, їх глибокому і всебічному аналізі та об'єктивному висвітленні. Організаційно-правові засади функціонування системи суспільного забезпечення в Україні повинні передбачали широке представництво різних політичних сил у діяльності такого засобу, неможливість монополізації управління, створення і демонстрації кращих зразків програм, розповсюдження національної культурно-мистецької спадщини.

Серед важливих питань в сфері інфор­маційних відносин, особливе місце займає проблема суспільного засобу масової інформації. Її актуальність обумов­лена цілим рядом факторів . До головних можна віднести наступне: Україна не в змозі забезпечити повноцінне фінансуван­ня державного інформаційного сектору; засоби масової інформації повинні мати більший ступінь незалежності від представників влади, які повинні оби­раються; досвід розвитку теле­радіомовлення більшості країн світу засвідчує перевагу саме такої форми організації донесення якісного інформаційного продукту на задоволення потреб суспільства.

Попри чисельні спроби протягом тривалого часу за різними назвами заснувати суспільний засіб масової інформації ­– цього так і не було зроблено. Головними причинами визначено: боротьбу політичних сил за вплив і фактичне підпорядкування через право заснування, контролю та фінансування суспільного мовника; невідповідність реальному фінансово-економічному стану країни, доходам громадян обраних джерел фінансового наповнення діяльності суспільної компанії; низькій професійний рівень та відсутність досвіду роботи в інформаційній сфері причетних до створення правового, організаційного підґрунтя суспільного засобу масової інформації; загострення потреби в суспільному мовлення напередодні чергових виборів і політизація цього питання; втрата довіри у суспільства до ще не створеного засобу інформації через чисельні невдалі спроби його заснування.

Треба зазначити, що останнім часом Національна телекомпанії України та Національна радіокомпанії України фактично стали ближчими до європейських стандартів громадського мовлення через започатковані громадські ради. Цими перетвореннями вичерпані фактичні організаційно-управлінські дії в напрямі створення суспільного інформаційного забезпечення, якщо не враховувати що, з а роки новітньої української державності сформовано передумови вільного створення підприємств інформаційної сфери, надано можливості ефективно використовувати інформацію, прийнято правову систему регулювання діяльності засобів інформації. Але стабільний економічний розвиток висуває нові завдання, вимагає гарантії відсутності впливу державних гілок влади на інформаційні підприємства та усунення загрози концентрації прав власності на ЗМІ в одних руках.