Стрецкіс М. І.

Севастопольській інститут банківської справи Української академії банківської справи Національного банку України

ОПТИМІЗАЦІЯ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ УКРАЇНИ

З середини ХХ-го століття, у сучасному економічному співтоваристві все більшої значимості набирає роль міжнародних інтеграційних об'єднань. Однак невідповідність національних інтересів і законодавств, а також відсутність єдиного міжнародного законодавства, регулюючого питання оподаткування, залишає ряд невирішених питань у рамках міжнародного співробітництва. Так, гостро постає питання недобросовісної податкової конкуренції, особливо для країн, що розвиваються та для країн із перехідними економіками (до яких відноситься і Україна), з тієї причини, що відмінності в системі оподаткування різних країн створюють коло проблем для надходження інвестиційних коштів.

Вагомий внесок у вивчення цього питання, як на національному, так і на регіональному рівні здійснили такі вітчизняні науковці як Бажал Ю. Н., Бандур С. І., Гаврилюк О. В., Геєць В. М., Герасимчук М. С., Долішній М. І., Заяць Т. А., Іщук С. О, Карпінський Б. А., Кваснюк Б. Є, Побурко Я. О., Реверчук С. К., Сиденко В. Р., Точилін В. О., Філіпенко А. С., Чумаченко Н. Г., Шевчук В. Я., та ін.

Найбільш «болючою» проблемою «молодих» економік є недобросовісна податкова конкуренція однією з основних причин якої стає існування і збільшення числа офшорних територій (багато з яких знаходяться в юрисдикції впливових держав), а також широка диференціація податкових ставок у розвинених країнах.

На сьогоднішній день досить складно сформулювати однозначну точку зору щодо «податкових гаваней»; так як їх вплив на економіки країн відзначається не тільки створенням низки проблем, як легалізація грошових потоків, приховування прибутків, зменшення обсягів надходжень до державного бюджету і т. д., але також має і позитивний вплив у вигляді репатріації оптимізованих прибутків, що часом дає потужний поштовх для розвитку «привабливих» галузей виробництва.

Як відомо одним з методів пожвавлення економічного розвитку в країні, є стимулювання інвестиційних процесів вітчизняних та іноземних власників капіталу. Згідно із законодавством України інвестування здійснюється у вигляді портфельних (до 10% інвестицій в статутному фонді) і прямих інвестицій, останні з яких дають можливість інвестору на участь в управлінні підприємством, і може здійснюватися в таких формах [3]:

- часткової участі у підприємствах або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємства, або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, які не заборонені законодавством, в тому числі без створення юридичної особи, на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності.

Проте на даний момент існує ряд національних та міжнародних бар'єрів і чинників, які формують несприятливий бізнес-клімат та інвест-клімат на території Української держави і тому стає вже неможливо уявити сучасну економіку нашої країни без оптимізації оподаткування.

З метою мінімізації видатків від податкового тягаря і захисту свого капіталу офшорні зони використовують бізнесмени практично у всіх видах діяльності і у всіх країнах. Україна, – не виняток [1].

Більше того, наші підприємці перебувають серед лідерів за кількістю створених офшорних компаній, та щорічно експортують капітал у обсягу від 10 до 18 млрд. дол.

Виділимо міжнародні та національні фактори, що стимулюють вихід підприємництва в офшори і виведення капіталу в сприятливі економіки інших країн.

Міжнародні чинники можна виразити у невідповідності стратегічних бажань урядів різних країн, але також необхідно не забувати і про фінансову кризу 2008–2009 рр., яка зіграла важливу роль в перерахуванні великої кількості фінансових коштів в офшори з метою їх заощадження.

Однак, незважаючи на те, що міжнародні чинники визначають і мають вагоме значення, основоположну роль відіграють, все ж, національні бар'єри такі, як [2]:

­ макроекономічна і політична нестабільність в країні, яка збільшує ризикованість інвестиційних проектів і не сприяє формуванню стійкого довіри до економіки країни;

­ довільний і конфіскальний характер податкової політики, внаслідок дефіциту державного бюджету;

­ нечітке регулювання експортно-імпортних операцій;

­ нестабільний банківський сектор;

­ корупція і правова незахищеність на всіх рівнях держави;

­ відсутність двосторонніх міжнародних угод, необхідних для контролю міжнародного пересування капіталу;

­ низька прибутковість фінансових активів на фондовому ринку.

Отже, національний інвестор просто незацікавлений в інвестуванні, саме, тому і йде туди, де для його діяльності створені всі умови.

Якщо звернутися до статистики, то можна помітити, що прибутки йдуть не тільки в офшор, але також, і в зони з полегшеним оподаткуванням такі, як: Великобританія, Кіпр, Швейцарія, Німеччина і т. д., адже ставки по податках тут нижче, ніж в Україні, що створює вигідні умови для виведення капіталу і мінімізації витрат від оподаткування.

Але те, куди потім направляються ці активи і є найголовнішим в даній ситуації, адже обсяг інвестування з, скажімо, Кіпру більш ніж в 2 рази перевищує, інвестування в Кіпр, тобто складається ситуація, коли національний інвестор оптимізувавши оподаткування репатріює прибуток і вкладає її в більш дохідні галузі народного господарства, тим самим не сповільнюючи темпів розвитку, а значить оптимізація оподаткування погіршує лише стан вже сформованого дефіциту державного бюджету.

Що до іноземного інвестора, то його інтерес вкласти кошти в економіку України може бути заснований лише на довгостроковій перспективі його окупності або ж пов'язаний з унікальними природно-кліматичними ресурсами держави. Це обґрунтовується низкою проблем, найбільш вагомими з яких є низька прибутковість активів і велике податкове навантаження держави.

Якщо ж звернути увагу на вже існуючі на території України іноземні підприємства, більшість з яких є транснаціональними компаніями, то левова їх частина, як і національні товаровиробники, ухиляються від оподаткування, але через глобальність їх діяльності, оптимізація найчастіше виконується за допомогою іноземних філій компанії, після чого, через недоопрацьованість національного податкового законодавства, легалізовані кошти рідко бувають реінвестовані.

Таким чином, не дивлячись на те, що економіка України є однією з найперспективніших інвестиційних платформ східної Європи, визначальну роль у побудові стратегії розвитку країни відіграє політика діючої влади, іноді дестабілізуюча внутрішню економічну ситуацію. Саме це підриває довіру як національного, так і закордонного інвестора.

Отже, першочерговим завданням задля пожвавлення інвестиційних надходжень та зменшення обсягу виведених за кордон національним та іноземним інвестором коштів є:

­ стабільний розвиток, якого можна досягти за допомогою зміни судової, законодавчої та виконавчої державних систем;

­ створення сприятливого податкового клімату або відновлення дії спеціальних економічних зон з ефективним регулюванням їх діяльності;

­ забезпечення прозорості та однозначності норм законодавства;

­ досягнення європейських норм у веденні національного господарства зі створенням системи найбільшого сприяння розвитку нових підприємств у всіх секторах народного господарства і стимулювання цього розвитку.

Список використаних джерел:

1. Кулінічев П. К. Офшорні компанії в сучасній діловій практиці України [Електронний ресурс] / П. К. Кулінічев , О. О. Безручко . – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2010/ Economics/68757.doc.htm

2. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: навч.-метод . посіб . для самост. вивч. дисц. / Н. С. Рязанова. – К.: КНЕУ, 2001. – 119 с.

3. Тищук Т. А. Аналітична доповідь: Шляхи протидії прихованому відпливу капіталу з України / Т. А. Тищук , О. В. Іванов. – К.: НІСД , 2012. – 31 с.