Обгрунтування необхідності вдосконалення організаційно-аналітичного забезпечення санаційної спроможності

Рішення щодо проведення санації або ліквідації приймається під впливом багатьох факторів, серед яких законодавчі аспекти, погодження кредиторів, наявність санаторів та ін. Але головним фактором є достатній рівень санаційної спроможності. Оцінка санаційної спроможності є досить складною і погано дослідженою тематикою, враховуючи, що саме термін «санаційна спроможність» введено доволі нещодавно, немає єдиних підходів до її визначення.

Окремі аспекти оцінки санаційної спроможності розроблені Міністерством економіки, Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій й здійснюється на основі використання комплексних методик.

Фахівці з питань оцінки – аудитори, менеджери з криз можуть обирати з зазначених методик ту, що найбільше підходить для конкретних умов проведення санаційного аудиту. Проте офіційно в Україні обов’язковими для використання є Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені Міністерством економіки України [1]. Інші з наведених методик можуть застосовуватися відповідальними особами для поглиблення результатів, отриманих на основі розрахунків, за офіційними рекомендаціями. Різниця між вищеназваними методиками полягає в обсязі, глибині охоплення напрямів діяльності підприємства, що підлягають дослідженню.

Проте, необхідно визначити недоліки застосування Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства в якості оцінки санаційної спроможності підприємств. В них сфокусовано увагу лише на декількох важливих фінансових показниках, технеціях їх розрахунку та оцінці ймовірного банкрутства. Ці рекомендації здебільшого призначені для використання в процесі провадження справи про банкрутство, до якого залучаються судді, що не мають спеціальної економічної освіти. На основі спрощеного підходу, викладеного в рекомендаціях, їм легше прийняти рішення щодо господарського суб’єкта, справа якого подана до судового розгляду. Однак особа, яка несе відповідальність за долю підприємства, має бути впевнена в однозначності зроблених висновків щодо стану та можливостей розвитку (занепаду) суб’єкта господарювання. Тому потрібно комплексно та детально дослідити всі аспекти діяльності боржника, щоб не зробити помилки у прийнятті кінцевого рішення. Для цього бажано запросити, крім аудитора (менеджера з криз), інших висококваліфікованих експертів, які не зацікавлені у результатах провадження справи про банкрутство та можуть встановити факт відповідності ( невідповідності ) документальних свідчень ( доказів ) і висновків дійсному стану речей на підприємстві . Ці фахівці власним авторитетом підтверджують правильність позиції судді ( суду ) щодо винесення рішення у справі про банкрутство [2].

Так, до визначення санаційної спроможності є три основних підходи:

1) засновані на оцінці комплексу показників, які у своїй більшості є трудомісткими, вимагають значних витрат часу та високого рівня компетенції санатора , а використання SWOT-аналізу носить у собі досить високий ризик суб’єктивності отриманого результату;

2) закордонні та вітчизняні інтегральні показники діагностики банкрутства та фінансової кризи не визначають саме санаційну спроможність, а тільки глибину фінансової кризи та ймовірність виникнення банкрутства; крім того, кожній із запропонованих моделей властиве суб'єктивне визначення значень окремих вагових коефіцієнтів, як и сам набір коефіцієнтів достатньо розбіжний;

3) визначення санаційної спроможності на основі оцінки санаційного потенціалу не отримало ще розвитку застосування на вітчизняних підприємствах та в період впровадження справи про банкрутство і не дозволяє однозначно оцінювати санаційну спроможність суб’єкта господарювання.

Аналізуючи наведені методики оцінки санаційної спроможності, можна зробити наступні висновки:

1) більшість із наведених методик ґрунтуються на визначенні показників фінансово-господарської діяльності підприємства. Така оцінка є досить інформативною, проте не дає можливості визначити тенденції розвитку підприємства. З метою отримання об’єктивних результатів, санаційну спроможність необхідно визначати систематично, досліджуючи динаміку показників, що характеризують її елементний склад;

2) до уваги здебільшого беруть показники, що характеризують фінансову сферу діяльності підприємства, проте вони є результативними й не дають можливості визначити, що є першопричиною виникнення кризи на підприємстві. З метою оцінки санаційної спроможності слід аналізувати також забезпеченість та ефективність використання усіх факторів виробництва;

3) визначення сильних, слабких сторін підприємства, його можливостей та загроз вимагають високого ступеня ознайомлення із специфікою підприємства, що не завжди є можливим.

Таким чином, виходячи з побудови організаційного забезпечення санаційної спроможності, розглядати її необхідно як сукупність поточної оцінки здатності підприємства до виживання та доцільності розвитку у майбутньому. Якщо доцільність розвитку визначається в більшості якісними показниками, то можливість фінансового оздоровлення – кількісним вираженням санаційного потенціалу, а для цього слід врахувати ключові елементи потенціалу, їх кількісні характеристики. В результаті, санаційна спроможність підприємства буде характеризуватися своїм організаційно-аналітичним забезпеченням.

Пропонується наступне визначення організаційно-аналітичного забезпечення санаційної спроможності – це декомпозиція інформаційно-аналітичних зв’язків, що виникають у процесі оцінки доцільності та можливості проведення санаційних заходів.

Оцінка санаційної спроможності в процедурі фінансового оздоровлення підприємства-боржника є інструментом, за допомогою якого можна визначити стан неплатоспроможності підприємства та його здатність подолати кризу, встановити оптимальні фінансові пропорції стійкого розвитку підприємства для подальшого обґрунтування в плані санації інструментів реалізації. Отже, необхідною стає побудова системи показників для визначення санаційної спроможності, яка б дозволила адекватно оцінити ситуацію, що склалася на підприємстві, та обґрунтовано прийняти рішення щодо санації або ліквідації.

Список використаних джерел:

1. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 № 1361) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http :// www . me . kmu . gov . ua

2. Пєрєдєрієва С. О. Комплексна оцінка стратегії санації підприємств / С. О. Пєрєдєрієва // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2012. – № 722. – С. 205–210.