К. е. н. Нікіфорова Л. О., Кришталь В. С.
Вінницький національний технічний університет, Україна
МОТИВАЦІЯ ЛЮДИНИ: НЕЙРОЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД
Ключовим питанням ефективного використання персоналу є мотивація, зокрема, посилення стимулів, які викликають зміни поведінки в необхідному напрямку, а також відповідність структури системи стимулів структурі системи мотивів персоналу. Основою мотивації є людські потреби, як зовнішні так і внутрішні. Потреби людини поділяються на набуті та закладені в людині генетично [1], тобто біологічні потреби, які досліджуються за допомогою інструментарію нейроекономіки . Природу фізіологічних потреб зрозуміли давно й відносять до генетично заданого, та духовні потреби є джерелом загадок [1]. Але потреби не завжди формують мотиваційні збудження в організмі. Іноді вони задовольняються від мотиваційної мобілізації внутрішніх сил організму на їх задоволення. Чимало біологічних потреб задовольняється внаслідок дії регуляторних гомеостатичних механізмів [2]. Так як внутрішнє середовище організму має точні константи, та відхилення від них може спричинити шкоду життєдіяльність людини або, навіть, летальні випадки. Тому гомеостаз, як правило, підтримується за допомогою механізмів саморегуляції [2].
Для управління живими системами (здатними до самостійного прийняття рішень) застосовні тільки рефлексивні форми управління [1]. Рефлексивне управління зводиться до провокування людини на ті або інші вчинки. Провокування полягає в зміні середовища й умов існування людини таким чином, щоб викликати в неї потрібну відповідну реакцію поведінки. Однак цей метод не є достовірним, тому що вгадати правильно реакцію не завжди вдається [1]. Організм людини чи тварини до певної дії спонукає мотиваційне збудження, що має інертні властивості. Його називають домінуючою мотивацією. За теорією О. Ухтомського [2], постійно домінує мотивація, зумовлена більш важливішою потребою. Тобто домінуюча мотивація підпорядковує собі всі інші мотивації. Однак в екстримальних ситуаціях мотиваційна домінантна самозбереження, здатна викликати агресію внаслідок дії великих, сильніших подразників. Тому психологи радять більш лояльно ставитись до недбалого співробітника, давши йому можливість уникнути ганебної ситуації. Зазвичай, потрібно користуватись пам’яткою: хвалити – привселюдно, робити зауваження – наодинці. Тому що часто трапляється, що інстинкт страху в тих, хто спостерігає за покаранням, може активізувати мотивацію самозбереження: зробити її домінантною [2].
Ще проф. С. Богомазов довів, що на формування домінантних мотиваційних станів впливає спеціалізація півкуль головного мозку людини [2]. Після завершення однієї мотиваційної поведінки організм опановує наступну мотивацію, більш значущу. І саме провідна мотивація підпорядковує собі всі інші.
Як і всі тварини, людина народжується з набором генетичних програм поведінки. У їх числі програма продовження роду, взнавання статевого партнера, прагнення до лідерства, визнанню, заохоченню. А також допитливість, почуття своєї зграї, боротьба за місце, почуття власника, своєї території й ін. [1]. Голод і спрага – це гомеостатичні драйви, які належать до вроджених. Однак упродовж життя можуть змінюватись, залежно від середовища.
На думку Баєвої О. В. [2] головна роль у формуванні біологічних мотивацій відведена гіпоталамічній ділянці головного мозку. Нервові й гуморальні сигнали про домінуючу біологічну потребу стосуються спеціальних зон гіпоталамуса. Вони сприймаються й трансформуються в нервове збудження, що активізує структури гіпоталамуса. Не менш важливим у структурі мотивації є емоційний компонент, що відіграє певну роль у визначенні спрямованості поведінки та способів її реалізації [2]. Вона виконує функцію зв’язку між дійсністю та потребами організму.
За теорією функціональних систем П. Анохіна [3], немотиваційної поведінки не існує. Бо саме мотивація забезпечує готовність організму до виникнення певної діяльності за рахунок активації аферентного синтезу й акцептора результатів дії. При цьому активізується рухова система, підвищується тонус симпатичної нервової системи, виникають різні емоції. На мотиваційну поведінку, крім виховання впливають емоції, темперамент [2]. Мотивація зберігається під час усього акту поведінки: визначає початкову стадію та наступні стадії. В людини, на відміну від тварин існує суб’єктивна цінність мотиву. В осіб з високим показником мотиваційної «цінності» частина кори великих півкуль перебуває в активованому стані, з низькою мотиваційною доступністю показники мозкової активації виражені слабше.
Методологічною базою теорії Г. Айзенка [4] було розуміння психодинамічних властивостей особистості як генетично зумовлених та біохімічних детермінованих процесів організму. До типів особистості, за Г. Айзенком , відносяться риси, що найбільше впливають на поведінку людини і вони є ортогональними (незалежними).
Важливим висновком соціально-психологічних досліджень є положення про те, що розвиток людини, її поведінка детермінується типом соціального середовища. Соціальною потребою організму вважають потребою у грі. Мотивом для її формування є відчуття задоволення від гри, а невеликі дози морфіну посилюють ігрову поведінку. У бізнесі досить часто зустрічаються особистості, у яких спостерігається досить сильна потреба у грі. Наприклад, Білл Гейтс, який заробив спочатку репутацію покерного наркомана й дивака [2].
У процесі соціалізації людина здобуває ще безліч інших програм поведінки. Вся сукупність програм становить значну частину психіки людини. В останні роки соціально-психологічні методи управління мотивацією людини почали доповнювати положеннями нейроекономіки [5]. В теорії двохкомпонентних автоматів, розробленої Шияном А.А. та Нікіфоровою Л.О. виділяється 16 типів економічної поведінки людини, що засновані на генетично закладених особливостях сприйняття та переробки індивідумом потоку зовнішньої інформації [5].
Генетичні програми поведінки зафіксовані десь у непізнаних ще глибинах клітинного ядра [1]. Програми навчання локалізовані в структурах головного мозку. Однак всі програми призначені для підтримки гомеостазу людського організму через задоволення його потреб. Набір програм у різних людей має різну «активність». У генетичних лідерів активно працює програма прагнення до лідерства (її можна ідентифікувати ще в дитячому саду). Програма продовження роду також не однаково працює в різних людей.
Активність програм може змінюватися залежно від багатьох факторів. На думку авторів найбільш впливовими факторами є: вік, життєвий досвід, сімейний стан, наявність дітей, освіта, матеріальна забезпеченість, бажання бути лідером, прагнення влади. Також, автори підтримують погляд, що існують первісні передумови, які провокують людину в майбутньому на ті чи інші дії і які людина змінити не в змозі [1]. До них слід віднести: стать, темперамент, емоційність, соціальний прошарок, в якому виховувалась людина, знак зодіаку, рік народження тощо.
Отже, кожна програма поведінки індивідуума має свій мотив, що заявляє про себе, «звучить» у підсвідомості сильно або слабко. Мотиви можуть бути генетичними або придбаними в процесі контакту із соціумом (тяга до алкоголю, палінню, наркотикам, звички). Програми проявляються в суб'єктивних відчуттях у вигляді мотивів. «Звучання» мотиву є сигнал про необхідність дій з метою задоволення потреби, а мотивація є важливим, генетично закладеним компонентом у системі поведінки людини.
Список використаних джерел:
1. Нікіфорова Л. О. Первісні витоки мотивації людини / Л. О. Нікіфорова // Вісник Львівської державної академії. ? 2007. – № 12. ? С. 244–250.
2. Баєва О. В. Біологічні засади мотивації: фізіологічні механізми розвитку мотивацій / О. В. Баєва // Персонал. – 2008. – № 1. – С.14–21.
3. Анохин П. К. Узловые вопросы теории функциональной системы / П. К. Анохин . – М.: Наука, 1980. – С. 196.
4. Айзенк Г. Как измерить личность / Г. Айзенк , Г. Вильсон . – М.: Когито-Центр , 2000. – 283 с.
5. Shiyan A. A. Types of Economic Behavior : The Instrument for Management of Individuals , Institutions , Countries and Humankind [ Електронний ресурс] / A. A. Shiyan , L. O. Nikiforova . – Режим доступу: http://www.ssrn.com/abstract=1952651