Васьков В. Н.

Обласний комунальний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва «Стратегія», м. Жовті Води, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ТИМЧАСОВИХ СПОРУД У БУДІВНИЦТВІ

Практично жоден будівельний майданчик на підприємствах будівельної галузі не обходиться без тимчасових споруд. Тимчасові споруди є невід’ємною частиною будівельного процесу, але при цьому для бухгалтера їх облік та оподаткування більше творча робота, ніж дотримання чітких законодавчих норм. Тому існує необхідність надати деякі рекомендації із організації обліку тимчасових споруд.

Тимчасові споруди зводяться підрядником для задоволення певних потреб на будівельному майданчику і по суті вони не є нерухомістю. Водночас у законодавстві є й відповідне визначення тимчасових споруд. До тимчасових споруд належать виробничі, складські, допоміжні, житлові і громадські будівлі і споруди, необхідні для виконання будівельно-монтажних робіт і обслуговування працівників будівництва, які спеціально будуються або пристосовуються на період будівництва. Зазначені споруди поділяються на титульні та не титульні. До тимчасових не титульних споруд відносяться:

­ приобєктні контори й комори виконробів і майстрів, складські приміщення і навіси при об’єкті будівництва, душові, кубові, не каналізовані вбиральні і приміщення для обігрівання робітників;

­ настили, стрем’янки, драбини, перехідні містки, ходові дошки, огорожі,

­ пристрої з техніки безпеки, інвентарні уніфіковані засоби підмащування;

­ паркани, запобіжні козирки, захистки при виконанні буро підривних робіт, тимчасові розводки від магістральних і розвідних мереж електроенергії, води, пари, газу й повітря в межах робочої зони.

Названа класифікація зовсім не однозначна, але бухгалтерові вона дає розуміння, що тимчасові споруди можуть бути зведені підрядником з нуля або отримані як переробка вже розташованих на будівельному майданчику будівель чи споруд.

Вести бухгалтерський облік тимчасових нетитульних споруд підрядникам допомагає П(С)БО 18 «Будівельні контракти», а також Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт. Витрати по спорудженню тимчасових споруд відносяться:

­ до собівартості будівельно-монтажних робіт (Дт 23 «Виробництво») – якщо спорудження тимчасових споруд можна прямо пов’язати з конкретним об’єктом будівництва;

­ до складу загальновиробничих витрат (Дт 91 «Загальновиробничі витрати») – коли створені тимчасові споруди використовують на декількох об’єктах будівництва. Списати повною сумою на витрати можна лише затрати на ті тимчасові споруди, що створені шляхом перероблення та пристосування розташованих на будівельному майданчику об’єктів замовника. Тому що витрати на зазначені заходи найчастіше неможливо класифікувати як активи.

Списувати витрати на створення тимчасових споруд на затрати підприємства – методологічно неправильно. Якщо тимчасові споруди планують використовувати більше року (більше одного операційного циклу, що перевищує рік), їх потрібно вважати іншими необоротними матеріальними активами. Тобто формувати їх вартість за дебетом субрахунку 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів» з подальшим зарахуванням на субрахунок 113 «Тимчасові (не титульні) споруди».

Коли вартість тимчасових споруд перевищує вартісну межу для розмежування основних засобів і малоцінних необоротних матеріальних активів, прописану в обліковій політиці, багато підприємств обліковують їх за дебетом субрахунку 109 «Інші основні засоби». Застосовувати такий підхід не виправдано. З огляду на наявність спеціального субрахунку для тимчасових споруд у складі інших необоротних матеріальних активів, більш логічно обліковувати на ньому всі тимчасові споруди, незалежно від їх вартості. Всередині субрахунку 113 за бажанням можна організувати необхідний аналітичний облік за видами тимчасових споруд чи будь-якою вартісною ознакою. Якщо тимчасові споруди призначено для використання менше року (одного операційного циклу, що перевищує рік), то для їх обліку логічно використовувати дебет субрахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети». Найчастіше доведеться звертатися саме до другого варіанта. Адже операційний цикл підрядників, як правило, дорівнює терміну виконання робіт на об’єкти, який перевищує рік. Отже, більшість розміщуваних для будівництва конкретного об’єкта тимчасових споруд будуть саме МШП. Звісно, якщо після цього вони ліквідовуватимуться, тобто не будуть використовуватись на інших об’єктах будівництва. Тільки після відображення тимчасових споруд згаданим способом бухгалтер підрядника списує їх вартість на витрати:

1) періодично у вигляді амортизації тимчасових споруд, що обліковуються на субрахунку 113 (Дт 23,91 – Кт 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів»). Зазначені тимчасові споруди можна амортизувати за прямолінійним або виробничим методом;

2) повною сумою в періоді передачі тимчасових споруд, що обліковуються на рахунку 22, в експлуатацію для використання на будівництві об’єкта ( Дт 23,91 – Кт 22).

Якщо у податковому обліку тимчасові споруди відповідають визначенню основних засобів (зокрема, витрати на спорудження, створення перевищують 2500 грн.), то їх вартість підлягає амортизації у складі однойменної групи 12 «Тимчасові нетитульні споруди». Мінімальний термін корисного використання для цієї групи – п’ять років. Тимчасові споруди, що не відповідають вартісній вимозі до основних засобів, але задовольняють решту вимог, необхідно амортизувати як об’єкт групи 11 «Малоцінні необоротні матеріальні активи». Для цієї групи дозволено нараховувати амортизацію: у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50% від його амортизованої вартості, а інші 50%- у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100% від його вартості.

Амортизація таких активів – витрати підприємства, що формують податкову собівартість будівельно-монтажних робіт. До собівартості сума амортизації потрапляє або прямо, або через загальновиробничі витрати, якщо тимчасові споруди не належать до конкретного об’єкта витрат. Зовсім інша ситуація у витратах на створення тимчасових споруд, які розміщуються на термін менше року чи одного операційного циклу, що перевищує рік, а також у витрат на переобладнання у тимчасові споруди об’єктів замовника. Такі тимчасові споруди неможливо віднести до складу необоротних активів. Водночас вони, безумовно, пов’язані з господарською діяльністю підрядника, тому що сприяють виконанню будівельно-монтажних робіт для замовника. А отже, якщо спорудження належним чином документально підтверджене, немає причин не включати їх до податкових витрат. Такі витрати увійдуть до податкової собівартості і збільшать податкові витрати в період визнання доходів.

Отже, підведемо підсумок: якщо тимчасові споруди створюють, адаптувавши під них уже існуючі на будівельному майданчику об’єкти замовника, то витрати відразу списують на витрати. Коли ж підрядник має справу з тимчасовими спорудами, що створюються ним самостійно «з нуля», то їх облік здійснюється за дебетом рахунку 113 чи 22 (залежно від терміну використання) і, відповідно, амортизують або списують на витрати.

Маємо сподівання, що запропоновані рекомендації можна використовувати у практичній діяльності бухгалтерії підрядника.