Зубар І.В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Від початку проведення земельної реформи в Україні, об’єктом реформування стали землі майже 12 тисяч господарств, а 6,91 мільйонів селян набули права на земельну частку (пай). Однак від початку реформування пройшло вже більше 20 років, а питання впровадження ринку землі ще досі залишається відкритим. Для виконання поставлених завдань щодо його вирішення, варто розглянути практику розвинених держав, у яких, на відміну від несформованого земельного ринку України, він має багаторічну, а часто і багатовікову історію [4].

Головною умовою для запровадження ефективного ринку земель сільськогосподарського призначення є прийняття закону «Про ринок земель», який в Україні вже пройшов перше читання у Верховній Раді. Розглянемо ключові його положення в контексті зарубіжного досвіду.

В закордонних країнах є практика встановлення обмежень щодо осіб на права власності. У Норвегії, наприклад, дозвіл на купівлю сільськогосподарських земель видається лише особам, що мають необхідну професійну підготовку і згодні проживати у відповідній місцевості та вести своїми силами господарство.

У Франції переважне право купівлі сільськогосподарських земель має агентство з регулювання ринку землі (SAFER). Воно сприяє продажу земель, в першу чергу початківцям і молодим фермерам, для того щоб контролювати розподіл земель у господарствах.

Кожний рік у Франції продається 500 тис. га сільськогосподарської землі (всього 33 млн га). Кожного року САФЕР продає і купує 80 000–100 000 га, тобто четверту чи п’яту частини французького земельного обороту [3].

А в законі України «Про ринок земель» (ст. 10) прописано що право власності на землю сільськогосподарського призначення можуть набувати лише громадяни України, держава та територіальна громада. В результаті доопрацювань з кола покупців було виключено фермерські господарства. Хоча у ст. 45 зазначено, що в конкурсах на право придбання землі у власність або оренду можуть брати участь юридичні особи. Заборонена також продаж земель іноземцям, коли у США, наприклад немає такої заборони але встановлено відсоткове обмеження обсягу земель у власності іноземних компаній [4].

Для ефективного розвитку земельного ринку України є корисним розглянути іноземний досвід створення державних координуючих організацій. Варта уваги французька організація САФЕР, вона покликана поліпшити життя сільськогосподарських виробників. Перший вид діяльності САФЕР – купівля землі напряму у власників (90% діяльності), яку потім ця організація повинна продати, при чому продається земля не тому, хто дає більшу суму, а тому, хто потребує збільшення. Для боротьби із земельною спекуляцією,у випадку, коли земля продається дуже дорого САФЕР може знизити ціну[3].

Створення подібної установи дасть можливість уникнути багатьох помилок при знятті мораторію на продаж земель. Це допоможе встановити фіксовані ціни на сільськогосподарську землю, запобігти розпорошенню земельних паїв, захистити простих фермерів, створити єдину національну базу сільськогосподарських земель.

Встановлено в Україні також обмеження максимальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності однієї особи (ст. 14), що становить100 гектарів. Загальна площа земельних ділянок, яка може перебувати в оренді однієї особи не може перевищувати 6000 гектарів сільськогосподарських угідь на території одного району та не більше 5 відсотків площі сільськогосподарських угідь на території області. А прописавши, що одна компанія може володіти багатьма ділянками в різних регіонах України, автори проекту зазначили, що орендар зобов'язаний зареєструватися за місцем розташування однієї ділянки [1].

Практика встановлення граничних розмірів сільськогосподарської земельної власності є загальноприйнятною у країнах Європейського співтовариства. Наприклад, гранична норма власності у Франції складає 125 га, Данії – 130 га, Румунії – 200 га, Іспанії – 250 га, Угорщині – 300 га, Польщі – 500 га. В Японії – не більше 3 гектари.

Варто звернути увагу на практику США, де для фермерів обмежується загальна сума підтримки зі зростанням земельних площ, за рахунок чого розширення землекористування понад 800 га втрачає економічний сенс [5].

Таблиця 1. Ефективність використання земель

у сільському господарстві країн світу та в Україні

Важливим критерієм привабливості ринку земель України є економічні показники її використання, які ми можемо розглянути в табл. 1 та порівняти з іншими країнами. За даними видно що в порівнянні з розвинутими державами ми маємо значно нижчі показники по вартості валової продукції з 1 га та найвищий показник розораності, що говорить про екстенсивний тип господарювання. Крім того в Україні найдешевша орендна плата [2].

Велику увагу у процесі координації ринку земель сільськогосподарського призначення слід приділити державному регулюванню, оскільки грамотна організація процесів ринкового перерозподілу земель дозволить не тільки уникнути більшої частини негативних наслідків залучення землі в ринковий оборот, але і повною мірою реалізувати потенціал земельного ринку як механізму саморегулювання у сфері землекористування і залучення додаткових фінансових ресурсів у виробництво за рахунок інвестиційних вкладень.

Список використаних джерел:

1. Проект закону України «Про ринок земель».

2. Данкевич А.Р. Особливості розвитку земельних відносин / А.Р. Данкевич // Землеустрій і кадастр. – 2011. – № 2. – С. 36.

3. Кірейцева О.В. Іноземний досвід формування земельного ринку / О.В. Кірейцева // Економіка АПК. – 2011. – № 10. – С. 174–178.

4. Матеріали щодо запровадження ринку земель [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.ng.gov.ua/ru/zemelnie-resursi/zem-info

5. Електронний ресурс. – Режим доступу: http//www.selskohozjajstvennye-zemli.ru/prodazha-zemli-selhoz-naznachenija.html