Лещенко М.М.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РОЗВИТКУ ХОЛДИНГІВ У КРАЇНАХ СВІТУ

Основою економіки розвинених країн є великі інтегровані структури, в першу чергу холдингові об’єднання, які акумулюють можливості промислового, фінансового, торгівельного, інформаційного і інтелектуального капіталів. Підтвердженням тому є той факт, що більше 80% найбільших міжнародних компаній є холдингами в чистому вигляді або мають ознаки холдингової структури.

Географічний розподіл міжнародних холдингів свідчить, що найбільші холдинги з розвинутих країн та країн, що розвиваються визначають основні тенденції розвитку міжнародного виробництва для всіх міжнародних компаній. Протягом 2005-2007 рр. на їх частку припадало 10% світових закордонних активів, 16% обсягів продажів та 12% зайнятих на всіх міжнародних холдингах світу [1]. За період 2007-2009 рр. в середньому на 100 найбільших нефінансових холдингів з розвинутих країн та країн, що розвиваються припадало 9 % продажів закордонних активів, 16% продажів та 11% зайнятих на всіх міжнародних корпораціях у світі; їх частка у світовому ВВП склала 4% [2].

За країнами базування більшість світових холдингів мають власне походження з країн тріади – ЄС, Японії та США. Водночас міцно закріпилися на світовому ринку компанії з країн, що розвиваються – Республіки Кореї, Гонконгу (Китай), Малайзії, Мексики та Сінгапуру. Проте, холдинги з країн, що розвиваються значно поступаються компаніям з розвинутим країн за географією розташування власних дочірніх підрозділів. Згідно результатів досліджень щодо регіонального розподілу закордонних підрозділів найбільших світових холдингів, більшість з них мають власні підрозділи в середньому у 40 зарубіжних країнах.

Домінуючі позиції за кількістю приймаючих країн для закордонних підрозділів належать виключно холдингам з розвинутих країн – Німеччині, Великобританії, США, Нідерландам, Франції та Швейцарії. Практично ті ж країни є лідерами і за кількістю розташування іноземних дочірніх компаній. Схожим є географічний розподіл приймаючих країн для іноземних філій найбільших фінансових холдингів. Дослідження показують, що найпривабливішими країнами для них є Великобританія, США та Китай.

Проаналізувавши показники транснаціоналізації для найбільших світових холдингів у регіональному розрізі,слід відмітити, що їх значення були вищими середньосвітового рівня для компаній з Великобританії (насамперед для компаній, що діють у галузях важкої та легкої промисловості) і нижчими для холдингів з Німеччини, Японії та США. Слід відмітити, що сталу тенденцію до зростання індексу транснаціоналізації протягом 2006-2008 рр. продемонстрували лише європейські холдинги.

Аналізуючи показники індексу GSI (Geographical Spad Index) та індексу інтернаціоналізації для найбільших світових фінансових холдингів, слід відмітити суттєве збільшення значення першого для холдингів з Канади, Японії, Великобританії та країни ЄС. Поєднуючи показники вказаних індексів для найбільших світових фінансових холдингів, слід відмітити, що значення GSI є вищими для холдингів з Франції та Німеччини в порівнянні з іншими. Показник індексу інтернаціоналізації значно вищий для найбільших фінансових груп та холдингів зі Швейцарії внаслідок невеликих розмірів внутрішніх ринків.

Міжнародний статус найбільших холдингів зумовив і значну залежність від глобальної рецесії у світі. Північноамериканські фінансові холдинги найбільше постраждали від кризи, і в майбутньому має місце висока ймовірність зниження рівня інтернаціоналізації їх діяльності, в основному через розпад великих фінансових груп на менші окремі компанії. Фінансові холдинги з Японії та Китаю, які володіють великими обсягами активів по всьому світу та могли б отримати певні вигоди від кризи, продовжують демонструвати нижчі фінансові показники, ніж інші компанії з розвинутих країн. Так, найбільша холдингова група в Азії «Mitsubishi UFJ Financial Group» (Японія) за основними фінансовими показниками опинилася лише на 38 місці серед 50 найбільших фінансових холдингів [2].

Дослідження перспектив світових інвестиційних процесів показали, що розвинуті країни Північної Америки та Європейського Союзу – які протягом останніх років залишаються головним осередком розподілу прямих іноземних інвестицій та цінних паперів – стали лідерами серед інших регіонів за місцем, де найбільші холдинги змушені відмовитись від реалізації власних інвестиційних програм. Серед країн, що розвиваються, регіон Східної і Південно-Східної Азії більше потрапив під вплив світової кризи, хоча дане значення менше, ніж для розвинутих країн [3].

Разом з тим, деякі з міжнародних холдингів змогли реалізувати власні стратегії інтернаціоналізації та досягти збільшення рівня ефективності власної діяльності на ринках та у регіонах. Крім того, у ситуації, що склалася, великі холдинги з країн, що розвиваються, можуть значно зміцнити власні позиції, якщо їм вдасться успішно розвивати та підтримувати стабільний попит на власну продукцію. Швидкий розвиток таких холдингів буде залежати від внутрішньої динаміки на ринках в країнах базування, оскільки сприятлива ринкова кон’юнктура на внутрішніх ринках може стати реальним імпульсом успішного виходу на міжнародні ринки за навіть найменшого покращення зовнішніх умов.

Список використаних джерел:

1. World Investment Report 2008: Transnational Corporations and the Infrastructure Challenge. United Nations Conference on Trade and Development. – New York and Geneva, 2008. – 287 р.

2. World Investment Report 2009: Transnational Corporations, Agricultural Production and Development. United Nations Conference on Trade and Development. – New York and Geneva, 2009. – 274 р.

3. World Investment Prospects Survey 2009–2011. United Nations Conference on Trade and Development. – New York and Geneva, 2009. – 74 р.