К.е.н. Сокуренко П.І., к.е.н. Циба Т.Є.

Кременчуцький інститут Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, Україна

СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ ЗГІДНО СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Високий рівень вимог у сучасному глобалізованому світі вимагає пошуку більш адаптованих до бізнесу економічних систем та підприємств, пристосованих до змін умов економічної діяльності. Інтеграція і глобалізація бізнесу, зростання підприємств вимагають нових наукових підходів до розробки методів стратегічного управління. Спостерігаються прискорення темпів НТП, скорочення життєвих циклів продукції, автоматизація виробництв, упровадження комп'ютерів і мереж, а також інноваційних процесів і технологій. Названі тенденції сильно ускладнюють управління господарською діяльністю.

Наприкінці ХХ ст. у середині 90-х рр. формується і набуває широкого розповсюдження точка зору, що у конкуренції перемагає той, хто зможе формувати ринки майбутнього і домінувати на них. Новаторську концепцію стратегічного розвитку (стратегія інтелектуального лідерства) першими запропонували Г. Хемел і К. Прахалад [3]. Вони відзначили, що галузі гігантів перемагають компанії, що відстають від них за фінансовими можливостями і мають порівняно незначні традиційні переваги у якості продукції або ефективності виробництва.

Успіх підприємства на ринку у сучасному світі є неможливим без врахування світових тенденцій розвитку. У світі інформаційних технологій третього тисячоліття відстань не має великого значення для організації і ведення бізнесу. Вміння створювати і зміцнювати національні конкурентні переваги на основі специфіки регіонального природно-економічного середовища набуває більшого стратегічного значення.

Динаміка сучасної економіки, швидкість та непередбачуваність процесів, що відбуваються у різних її сферах (економічній, фінансовій, політичній, природно-екологічній, технологічній), вимагають залучення до аналізу ряду впливових конкурентних факторів: винахідництво; значні технологічні досягнення (біотхнологія, мікроелектроніка та ін.); різкі зміни цін на ресурси (нафтова криза); значні зміни на світових фінансових ринках або різке коливання обмінних курсів; різке підвищення зовнішнього або внутрішнього попиту; політичні рішення зарубіжних урядів; війни.

Ці фактори важливі тому, що вони впливають на позиції конкуруючих підприємств. У результаті цих подій можуть бути зведені нанівець переваги старих конкурентів і створені потенціали для нових фірм, які досягли достатнього рівня конкурентоспроможності в нових умовах.

Поширення явищ регіональної інтеграції, взаємне пристосування національних економік та їх єдиний відтворювальний процес починає впливати на інші сторони суспільного життя, зумовлює розвиток практики міждержавних угод, створення наддержавних структур, формування загальних норм, правил та пріоритетів – тобто відбувається інституціоналізація глобальної інфраструктури.

В ХХІ ст. відбуваються зміни в економіці і стратегії розвитку фірм. До суттєвих змін в економіці слід віднести:

1. Зростання важливості мереж. Мережі становлять все більш значиму частину економіки і їм властиві економічні характеристики. Розвиток багатьох мереж, в тому числі функціонального зв’язку, операційних систем, Інтернету доводить, що мережі набули важливості в економіці. Мережі є відображенням чіткої форми зростаючих доходів в економіці.

2. Інтернет і відкреслення потоків інформації від фізичних потоків. В економіці відбувається інформаційна революція. Кожний в мережі має змогу зробити більше цінності, якщо усуває витрати, пов’язані з володінням останнього ланцюжка цінності.

3. Поділ в економіці і ланцюгів вартості на більшу кількість рівнів, які являють кращі частки більшої цінності, ніж інші. Часткою конкуренції стає кожний окремий рівень. Mіcrosoft має доходи з великої по розмірам вартості по всієї мережі, хоча витрати фірми пов’язані тільки із однією часткою цієї мережі.

Для того, щоб зробити стратегію більш успішною, необхідно виконати наступні крокі:

1. Успіх у бізнесі потребує диференціації стратегії.

2. Операційні менеджери – ті, хто повинен робити стратегію, а автори стратегії – за межею бачення.

3. Необхідно бути прагматичним по відношенню до формулювання стратегії (метод послідовного наближення).

4. Стратегія не повинна розроблятися в дрібних деталях. Вона повинна бути як результат постійного процесу роздумів і гіпотез, експериментів, успіху і нових експериментів.

Неможливо йти тим самим шляхом, який домінував в ХХ столітті, потрібно виживати та розвиватися у новому тисячоріччю, яке диктує нові умови та тенденції до розвитку і враховувати нові, які необхідні для успіху фірми у сучасних умовах, а саме: залежність від екосистем; визнавати, що перспективність та успіх фірми визначається майбутніми ринками, де пріоритет за інтелектуальним лідерством; вміле використання базових характеристик продукту + ключових компетенцій (знання, вміння та бажання людей); перемога не ресурсами, а умінням; володіти найбільшою якістю та глибиною; процвітання можуть забезпечити лише принципово нові види бізнесу, інновації й нестандартні рішення; не відволікатися на реструктуризацію і перебудову, не прогнозувати майбутню діяльність, а проектувати майбутнє, тобто створювати ринки майбутнього і домінувати на них; потрібне не стратегічне планування, а стратегічні наміри, тобто стратегічна архітектура, тобто стратегічна гнучкість (здатність швидко змінити продукт, канали розподілу тощо).

Але разом з тим, неможливо заперечувати значення традиційних факторів конкурентоспроможності. Так, як і раніше, важливо:

- розмір фірми для використання ефекту масштабу;

- вигоди від асортиментів і галузевої стандартизації.

Наведені рекомендації можуть бути адаптовані до будь-якої екосистеми, незалежно від рівня (мікро-, мезо-, макро-, мега-) її функціонування й розвитку.

Список використаних джерел:

1. Сазонець І.Л. Корпоративне управління: навч. посіб. / І.Л. Сазонець, П.І. Сокуренко, Ю.В. Вдовиченко. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2008. – 372 с.

2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 – 2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Гальчинский А.С., Геєць В.М. та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – С. 36–45.

3.  Циба Т.Є. Удосконалення системи управління та стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку підприємств / Т.Є. Циба // Економіка і регіон Полтавського нац. техн. університету. – 2009. – № 2. – С. 115-121.