К.е.н. Сокуренко П.І.*, к.е.н. Циба Т.Є.*, к.е.н. Валіков В.П.**

*Кременчуцький інститут Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, Україна;

**Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕГІОНАЛЬНОГО СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ

Сучасний розвиток світової економіки свідчить, що головною рушійною силою будь-якої національної господарської системи є регіони. Саме на рівні регіонів вирішуються питання відтворення продуктивних сил, реалізуються проекти соціально-економічного розвитку, задовольняються ключові соціальні потреби населення.

Стає очевидною необхідністю відновлення стратегічного процесу реформування економіки згідно з євроінтеграційними орієнтирами національного розвитку, вимогами та потребами розвитку суспільства, викликами сучасної глобалізованої економіки.

Дослідження регіональних аспектів дозволяє визначити сильні й слабкі сторони функціонування регіональних економічних систем, сприятливі та загрозливі тенденції у цій сфері та на основі цього сформувати систему заходів щодо удосконалення політики в різних сферах життєдіяльності. Економічний і соціальний розвиток України в регіональному вимірі визначається такими тенденціями:

1. Динаміка промислового виробництва регіонів значною мірою визначається структурою регіональних промислових комплексів. На промисловість припадає близько 30,0 % валової доданої вартості, створеної у країні. Найбільшим є внесок промисловості Донецької (20,5 % загального показника в країні), Дніпропетровської (16,5 %) і Луганської (8,7 %) областей [4].

2. Регіональна диференціація показника середньої заробітної плати. Столиця, а також східні області, маючи конкурентоспроможні підприємства із значним рівнем рентабельності (металургійна промисловість, фінанси, нерухомість), забезпечують своїх працівників високою заробітною платою.

У червні 2011 р. найвищою середньомісячна зарплата була в м.Києві, Донецькій і Дніпропетровській областях (3591 грн, 2618 грн і 2432 грн. відповідно) [2].

3. У розподілі ресурсів спостерігається певне збільшення частки менш розвинених регіонів. Хоча інвестиційні ресурси, зважаючи на показники регіональної диференціації, концентруються в регіонах із значним рівнем економічного розвитку, але при цьому поступово розосереджуються у напрямі менш розвинених територій України.

4. Сировинне спрямування економіки руйнує природно-ресурсний потенціал та погіршує екологічну ситуацію в країні та регіонах. Першочергове освоєння саме мінеральних ресурсів відповідало потребам індустріальної економіки, проте зворотним боком такого освоєння стало надмірне забруднення навколишнього середовища та руйнація природно-рекреаційного потенціалу, насамперед в індустріально-розвинених регіонах.

5. Деформована структура виробництва, негативно позначаючись на регіональних ринках праці та екологічній ситуації, погіршує якісний та кількісний стан трудового потенціалу регіонів України.

Структурні та технологічні зрушення у сучасній економіці спричиняють зміну конкурентних переваг регіонів і відповідно регіонів – економічних лідерів. Згідно із сьогоднішніми оцінками найбільшим природно-ресурсним потенціалом в Україні забезпечені передусім такі індустріально розвинені області, як Донецька (12,3 % від сумарного по Україні), Дніпропетровська (10,9 %) та Луганська (8,8 %) області.

Проте технологічна революція змінює співвідношення економічних ресурсів, їх внесок у створюваний ВВП і відповідно характер і рівень конкурентоспроможності різних регіонів країни.

Модернізація виробництва, використання новітніх енергоощадних технологій, знижуючи енергоємність та ресурсоємність виробництва, зменшує і залежність розміщення промислових підприємств від наявності значної кількості відповідної сировини, палива, трудових ресурсів тощо.

Це обумовлює необхідність оволодіння новітніми чинниками та резервами розвитку регіонів, що відображено на рис.1.

Рис. 1. Стратегічні напрями регіональної політики

Таким чином, Україні необхідна цілеспрямована політика щодо послаблення територіальних розбіжностей розподілу економічних і соціальних ресурсів між регіонами.

Основними стратегічними напрямами регіональної політики повинні бути: удосконалення нормативно-правових положень регіонів, удосконалення стратегічного регіонального розвитку; ефективне використання ресурсів, удосконалення механізмів стратегічного управління; активізація резервів конкурентоспроможності регіонів; забезпечення пріоритетного розвитку видів економічної діяльності (охорони здоров’я, туризму); розвиток інфраструктури, прискорення інновацій.

Список використаних джерел:

1. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001.

2. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів: парламентські слухання від 17 червня 2009 р. – К., 2009.

3. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 р.р.) «Шляхом європейської інтеграції» / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

4. Україна-2015: Національна стратегія розвитку / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко, Е.Є. Кваснюк та ін. – К.: ГПО «Український форум», 2008. – 72 с.

5. Хомяков В.І. Економіка сучасної України: навч. посіб. / В.І. Хомяков, І.В. Бакум. – К.: Кондор, 2009. – 426 с.