Салашенко Т.І.

Харківський національний економічний університет, Україна

ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ ЯК КРИТЕРІЙ ІННОВАЦІЙНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Сучасний рівень господарювання в Україні відзначається низьким рівнем енергоефективності, що складається з високого рівня енергомісткості продукції, (0,4 т н.е./тис. дол. США проти світового рівня 0,19 т н.е./тис. дол. США), високим рівнем вуглецемісткості енергоспоживання (2,22 кг СО2 / т.н.е.), низьким рівнем енергетичної незалежності, що визначається через співвідношення паливно-енергетичних ресурсів власного виробництва до загального обсягу їх споживання та становить 66 % у 2009 р. (розраховано за даними джерела [1]).

У той же час проблема низької енергоефективності чітко усвідомлена в Україні, для розв’язання якої створюються різні державні (Державна цільова економічна програма енергоефективності на 2010–2015 роки [2], Енергетична стратегія України до 2030 р. [3]), галузеві (Галузева програма енергоефективності та енергозбереження до 2017 р. в промисловості [4]) та регіональні (наприклад, Програма підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів в Харківській області на 2010-2014 роки [5]) програми.

Проте, вибір енергоефективних проектів відбувається частіше інтуїтивно з доведенням можливого економічного ефекту від їх досягнення, що врешті-решт не призводить до суттєвих змін у вирішенні енергоефективності.

Метою публікації є науково-теоретичне та практичне обґрунтування управлінського впливу інновацій на процеси підвищення енергоефективності національного господарства.

Отже, в якості ключового вектора управління енергоефективністю та сталим розвитком національного господарства пропонується вважати інноваційні процеси. Обґрунтування рушійної сили інновацій як фактора підвищення енергоефективності походить від теорії зміни технологічних укладів С. Ю. Глазьєва  [6], та враховує класифікацію інновацій за рівнем прогресивності (принципово нові, поліпшуючі та інші), а також за технологічною спрямованістю (продуктові та процесні) [7], відповідно до яких можна виділити стадії життєвого циклу технологічного укладу та відповідні види інновацій (табл. 1).

На думку автора, запропонована Глазьєвим С. Ю. теорія технологічних укладів наглядно демонструє, що досягти радикально іншого рівня енергоефективності можливо лише завдяки впровадженню принципово нових продуктових інновацій на базі принципово нових прогресивних технологій. Будь-яке інше удосконалення, у тому числі за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій, не матиме настільки ярко вираженого впливу на підвищення енергоефективності як перехід до нової сукупності технологічних процесів в економіці.

На сьогоднішній день нормативно-правовими документами України вже визнана стратегічна інноваційна пріоритетність підвищення енергоефективності. Так, Законом України від 11.07.2001 р. № 2623-ІІІ [8] енергоефективність визначено пріоритетним напрямом розвитку науки і техніки в Україні, а Законом України від 16.01.2003 р. № 433-IV [9] ресурсозбереження (різновидом якого є енергозбереження) є стратегічним пріоритетом інноваційної діяльності в Україні до 2013 р. Проте, відсутність дієвих організаційно-економічних механізмів регулювання підвищення енергоефективності робить зазначені пріоритети декларативними.

Таблиця 1. Стадії життєвого циклу технологічного укладу (ТУ) – адаптовано за джерелом [6]

Для вирішення цієї складної задачі, автор дослідження пропонує розробляти стратегію мобілізації, що передбачає «вбудовування інноваційної активності компаній (особливо великих) у «вертикаль» відносин з державою, включаючи механізми державно-приватного партнерства» [10, c. 83] в науково-технічній та інноваційних сферах, а енергоефективність обрати в якості ключового критерію оцінки інноваційності науково-технічних проектів.

За Законом України від 01.07.2010 № 2404-VI [11] під державно-приватним партнерством розуміється співробітництво між державою … та юридичними особами/фізичними особами-підприємцями, що здійснюється на основі договору та забезпечує вищі техніко-економічні показники ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера; довготривалість відносин (від 5 до 50 років); передачу приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства; внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.

Вважається, що механізми державно-приватного партнерства у науково-технічній та інноваційних сферах дозволять для держави залучити дефіцитні інвестиційні ресурси у створення інноваційних продукції та технологій (1 стадія життєвого циклу ТУ) та залишити за собою право державної власності (3 стадія життєвого циклу ТУ), а для приватних інвесторів отримати надприбутки в період широкого розповсюдження інновацій (2 стадія життєвого циклу технологічного укладу).

Отже, вважається, що радикально підвищити енергоефективність національної економіки можливо шляхом розвитку інноваційних процесів в Україні, але за умов високої ризикованість інноваційних проектів та дефіцитності інвестиційних ресурсів пріоритетним напрямом розбудови мають інноваційних процесів стати механізми державно-приватного партнерства, що забезпечать вищі техніко-економічні показники енергоефективності та, як наслідок, обумовлюватимуть перехід України до нового технологічного укладу.

Список використаних джерел:

1. Key Word Energy Statistics – 2011 [Електронний ресурс] // OECD. IEA. – 2011. – 80 p. –– Режим доступу: http://www.iea.org/textbase/nppdf/free/2011/key_world_energy_stats.pdf

2. Державна цільова економічна програма енергоефективності України на період 2010-2015 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://saee.gov.ua/diyuchi

3. Енергетична стратегія України на період до 2030 року та подальшу перспективу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.naer.gov.ua

4. Галузева програма енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://195.78.68.71/industry/control/uk/archive/ docview?typeId= 73191

5. Програма підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів по Харківській області на 2010-2014 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oblrada. kharkov.ua/dod/1707V58d01.doc

6. Глазьев С. О неравномерности современного экономического роста как процесса развития и смены технологических укладов: Доклад на Международном симпозиуме, посвященного 110-летию со дня рождения лауреата Нобелевской премии, выходца из Украины Саймона Кузнеца «Научное наследие С. Кузнеца и перспективы развития глобальной и национальных экономик в ХХI веке» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glazev.ru/ econom_polit/270

7. Innovation Strategy for Education and Training Innovation: the OECD Definition / Centre for Educational Research and Innovation [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd. org/document/10/0,3746,en_2649_35845581_40898954_1_1_1_1,00.html

8. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.07.2001 № 2623-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=2623-14

9. Закон України «Про пріоритети інноваційної діяльності в Україні» від 14.07.2009 № 433-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=433-15

10. Шаститко А. Структурные альтернативы социально-экономического развития России / А. Шаститко, С. Афонцев, С. Пласкин // Вопросы экономики. – 2008. – № 1. – С. 71–85.

11. Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 № 2404-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2404-17