Берідзе Н.Н.
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна
ЕКСПАНСІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
Міжнародна економічна безпека являє собою такий стан світового господарства й міжнародних економічних відносин, при якому забезпечується стабільний економічний розвиток держав і створюються умови для взаємовигідного економічного співробітництва. Система міжнародної економічної безпеки покликана відгородити державу від таких загроз, як стихійне погіршення умов світового економічного розвитку; небажані наслідки економічних рішень, прийнятих без узгодження між країнами; свідома економічна агресія з боку інших держав; негативні економічні наслідки для окремих держав, викликані транснаціональною злочинністю.
У кожній державі має місце певне розбалансування в економічному розвитку регіонів, що є джерелом напруженості в державі. Якщо збільшити його до певної межі, почнуться суттєві негаразди. Між регіонами виникатимуть або загострюватимуться суперечності, протистояння, конкуренція. Відомо, що інтереси регіонів лобіюють у вищих законодавчих та виконавчих органах влади. За зазначених умов лобіювання збільшується, протистояння загострюються. Країна відчуває дисбаланс, що загострює внутріполітичну кризу. Все це суттєво підриває конкурентоспроможність держави на зовнішньополітичній арені та на світових ринках.
Оптимізація включення окремої країни до світогосподарського процесу — це насамперед пошук ефективної та динамічної моделі макроекономічної рівноваги, віднайдення простору для прийняття на центральному управлінському рівні об’єктивних критеріїв регулювання виробничої сфери, засобів обігу у національному масштабі [1]. Тому, враховуючи наведені системні взаємні зв’язки між державою як суб’єктом регулювання міжнародних економічних відносин та сферою останніх як субстанцією, що здійснює різнохарактерні впливи на національні економіки, в економічній теорії та у регулятивній практиці було обґрунтовано та апробовано чимало моделей відкритих економічних систем, серед яких одне з провідних місць посідає економічна експансія.
Експансія – це процес, спрямований на збільшення своєї сили за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел, тобто територіальне, географічне або інше розширення зони перебування, або зони впливу окремої держави, народу, культури, або біологічного виду. Сам по собі експансіонізм – це політика експансій, тобто політика монополій й держав, спрямована на економічне й політичне підпорядкування інших країн, на розширення сфер впливу, на захоплення чужих територій і ринків збуту.
Таким чином, ми можемо визначити експансію як форму соціального руху, що характеризується як: спосіб прискорення динаміки історичного часу; механізм переходу кількості в якість; каталізатор соціальних процесів. Втім, ряд вчених, серед яких Л. Еронн, використовують поняття «експансії» як синонім глобальної конкуренції, суперництва або глобальної політики [3].
На думку Б. Шапталова, джерелом експансіонізму є так звана «етноенергетика» народу – здатність етносу (племені, народу, нації) до творчої, результативної й конкурентоздатної діяльності. При цьому вченим виділяються пасивні (що характеризує статична етноенергетика) і активні народи (динамічна етноенергетика) [2, c. 156]. Виходячи із зазначеної класифікації, здатність етносу провадити суспільно значиму роботу визначає значимість кожного народу в історії, міжнародному житті й світовій науці. Лідери-експансіоністи створюють нову якість, і інші народи змушені приймати її (приклад – нові технології).
Експансія – явище багатофакторне, спрямоване на захоплення чого-небудь або розширення впливу експансіоніста в обраній ним сфері. Яскравим прикладом цьому може послужити експансія європейців в Америці, Австралії, Африці й Океанії, що докорінно змінила життя місцевих етносів або взагалі викорінила їх, на місце яких прийшли нові культури й нації (так звані – плоди експансіонізму) [2].
Таким чином, експансія може бути паразитарною й творчою, але для цивілізаційного розвитку корисна лише та експансія, що за рахунок використання чужих ресурсів створює нові виробничі сили.
Експансія не завжди закінчується конкретним результатом, нерідко цей процес загасає й зупиняється на якомусь проміжному етапі, якщо панівному класу не вдається знайти шляхи відновлення експансіоністського арсеналу відповідно до запитів часу. Фази експансії можна описати за схемою розвитку цивілізацій: народження (зовнішній виклик); зліт (розгортання експансії); розквіт (знаходження якостей лідера); надлам (максимальне досягнення на ниві лідерства); деградація (загибель цивілізації) або модернізація (відновлення арсеналу експансіонізму).
Основною рисою експансіонізму, що зароджується, є підвищена активність, метою якого є домінування, після досягнення якого експансіоніст або стає пасивним об'єктом і припиняє існування, або, при нарощуванні успішності зусиль, перетворюється в лідера певної сфери діяльності.
Варто зазначити, що відмінною рисою експансіонізму стає створення штучних цілей і потреб для подолання інерції й визначення подальшого вектора розвитку цивілізації. Яскравим прикладом цього може стати відомий вислів Д.Ф.Кеннеді: «Ми потрапимо на Місяць не тому, що це легко, а тому, що це важко» [3].
Таким чином, експансіонізм характеризується підвищеною впливовістю певного народу або репрезентованої ним держави на хід історії досить великої кількості етносів у визначальних для них сферах, насамперед економіці й культурі.
Список використаних джерел:
1. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: підручник / В.Є. Новицький. — К.: КНЕУ, 2003. — 948 с.
2. Шапталов Б. Теория и практика экспансионизма. Опыт сильных держав / Б. Шапталов. – М.: Либроком, 2009. – 384 с.
3. Eronn L. Problems of economic expansion, raising of standards of living and full employment. [Електронний ресурс] / L. Eronn. – 2007. – Режим доступу: http://onlinelibrary.wiley.com