Білій А.І., Бершадська Т.І.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ ФРАНЦІЇ

Створюючи ринкову економіку, потрібно орієнтуватися на досвід інших країн, які пройшли через нові для нас форми організації виробничих відносин. При цьому слід враховувати, що господарства розвинутих країн мають різноманітні поєднання функцій держави і первинних господарських суб’єктів. У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи найбільші надії покладено на автоматичне ринкове регулювання економіки, тобто дерегулювання.

Проте механізм державного регулювання не відкидається. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням.

Головний принцип централізованого керівництва у країнах Західної Європи полягає у стимулюванні або стримуванні господарських процесів, не заважаючи при цьому нікому, хто хоче працювати. Чітко вирізнилися два підходи у державному регулюванні ринкового господарства: макрорегулювання, засноване на дії засобів податково-бюджетного і кредитно-грошового регулювання, та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Особливої уваги для України заслуговує досвід державного регулювання економіки Франції, яка за територією, чисельністю населення, менталітетом громадян, державним устроєм найбільш подібна до нашої країни.

Економіка Франції розвивається на засадах вільного підприємництва і торгівлі. В наш час економіка Франції функціонує в умовах ринкового господарського механізму, однак держава має значний вплив на свободу ціноутворення.

В діяльності держави щодо впливу на економіку виділяють: участь у виробництві, вплив на екологію, структурну політику, протекціонізм, регулювання фінансової сфери, регулювання трудових відносин. Особливістю Франції є досить значна частка держсектора, сформованого в результаті трьох етапів націоналізації (1936, 1945, 1982 pp.). Тому однією з найважливіших складових системи державного регулювання економіки у Франції є інститути державного управління державним сектором.

Державні підприємства у Франції поділяються на дві групи: ті, які мають статус державної установи (Генеральна дирекція пошти і зв’язку; Національне товариство французьких залізних доріг та ін.), й ті, які мають статус акціонерної компанії (промислові підприємства комерційного сектору, великі банки тощо). Структурна політика у Франції реалізується через систему державного планування, конкурентне законодавство, стимулювання інвестицій, регулювання іноземних інвестицій і валютний контроль, інформаційне забезпечення підприємницької діяльності.

У Франції розвинута система заохочень для внутрішніх та іноземних інвестицій, яка охоплює податкові пільги, режим прискореної амортизації, "дослідницькі податкові кредити", субсидії. Добре розвинута також мережа організацій, яка займається консультуванням, науково-інформаційним та іншим забезпеченням підприємницької діяльності.

Регулювання фінансової сфери представлене: регулюванням банківської системи, яка передбачає регламентування і контроль над кредитними організаціями; регулюванням фондового ринку, яке охоплює контроль за дотриманням стандартів розкриття інформації емітентами у використанні внутрішньої інформації, видачу ліцензії на створення інвестиційних компаній та управління портфелями цінних паперів, встановлення діяльності, яка стосується операцій з цінними паперами.

Регулювання трудових відносин стосується домовленості в галузі заробітної плати і передбачає: перегляд кваліфікаційних сіток, індексацію договірної заробітної плати, встановлення мінімальної професійної заробітної плати.

Регулююча роль держави проявляється через державне програмування і планування. З цією метою були створені спеціальні офіційні органи. Розроблені плани орієнтують французьку економіку на освоєння нових технологій, проведення науково-дослідних робіт.

Французька система планування в своєму розвитку пройшла три великих етапи. Перший відноситься до післявоєнного періоду, для нього характерне досить сильне втручання в економіку органів управління, прийняття обов’язкових для підприємств планів. На другому етапі був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволяло координувати позиції держави і приватного підприємництва. Зближення ринку Франції з національними ринками країн, характерне для третього етапу, обумовило необхідність переходу від індикативного до стратегічного планування.

Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку національної економіки, провідну роль у реалізації яких відіграє держава. Так, наприклад, у плані на 1992 р. визначено шість головних напрямів розвитку Франції, які набули статусу цільових комплексних проблем. Формуванням стратегічних і поточних планів займається Генеральний комісаріат з планування. Приватні фірми не зобов’язані давати будь-які відомості державним органам управління, крім тих, що є в декларації про доходи. Проте ті фірми, які зацікавлені в отриманні державних замовлень та пов’язаних з ними фінансових і кредитних пільг, направляють комісаріату заяви про наміри, які містять прогнозні дані про свій розвиток.

Важливим напрямом державного регулювання ринку у Франції є стимулювання розвитку конкуренції. Роль держави проявляється в заохоченні розвитку малих підприємств – індустріальних, сімейних, групових. Їм надається сприяння в отриманні довгострокових і короткострокових кредитів, підвищенні кваліфікації управлінського персоналу, надаються податкові пільги, комерційна інформація.

Приклад Франції показує високий рівень політичного впливу на роль держави в економіці, обумовленого зміною правлячих коаліцій лівих і правих сил.