Волошин С.Д., к.е.н. Гавриш В.П.

Хмельницький університет управління та права, Україна

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА ПРИРОДУ ЦИКЛІЧНОСТІ МАКРОСИСТЕМ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД

Закономірною для української дійсності є визначальна роль процесів, пов’язаних з становленням системи управління на державному рівні. Перехід від складної ситуації початкового періоду незалежності до етапу стабілізації економічного зростання і розвитку підтверджується тією підвищеною увагою до даного питання, яку ми спостерігаємо на сьогодні. Готовність входження до ринкової економіки може бути забезпечена об’єктивними реаліями, висловленими через кінцеві параметри держави як макроекономічного утворення. Відповідно до діалектичних законів, розвиток макросистеми спрямований або на нарощування характеристик, або на зниження досягнутих параметрів. При цьому порушується внутрішня динамічна рівновага макросистеми і, як наслідок, посилюється чи послаблюється її цілісність, вказуючи напрям еволюційного розвитку чи деградації. Вплив механізму державного регулювання на цей процес повинен мати творчий характер, спрямований на зростання результуючого тренду. Одне з дискусійних питань сучасної економічної науки, що безпосередньо стосується сьогоднішніх проблем національного розвитку, полягає у виявленні природи циклічних явищ і впливу на них механізму державного регулювання.

Теоретичні положення про дотримання визначених послідовності та черговості циклів з самого початку були спрямовані на пошук причин надвиробництва, його впливу на споживчий попит і кінцеві параметри господарської діяльності. Сьогодні в працях з вивчення макроекономічних процесів можна знайти різне тлумачення еволюційного процесу з відображенням багатьох аспектів циклічності розвитку. До джерел циклічного розвитку вчені-економісти – такі, як А.Шпітгоф, М. Туган-Барановський, К. Маркс, Т. Веблен, У. Мітчел, Дж. М. Кларк, Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, П. Самуельсон та інші – підходили по-різному. Праці, присвячені аналізу причин циклічності розвитку, базувалися на дослідженнях відкритих макросистем з таким механізмом державного регулювання, при якому ринковий фактор сприймався як дестабілізуючий. Визначаючи об’єктивний характер економічного циклу, тривалість, специфіку прояву окремих фаз, сучасні економісти, такі як Гальчинський А.С., Жаліло Я.А., Лопатін О.К., Омельченко Р.В., Тараненко І.В., аналізують вплив на нього внутрішніх і зовнішніх факторів, тобто встановлюють взаємозв’язок циклів ділової активності з інфляцією, зайнятістю, процентними ставками банку, валютним курсом, бюджетною і ціновою політикою, тобто з ендогенними факторами. Водночас вплив механізму державного регулювання на природу економічних циклів досліджено недостатньо.

Метою дослідження є визначення механізмів державного регулювання соціально-економічного розвитку в умовах циклічності макросистем.

Основне джерело циклічних змін ринкової економіки криється в динаміці взаємодії виробника і споживача. Кон’юнктурна рівновага не може бути досягнута з тієї причини, що повна відповідність параметрів попиту та пропозиції практично є недосяжною, а розбіжність зумовлена різною природою цих категорій і лежить в основі процесів розвитку.

З прискоренням науково-технічного розвитку та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується.

До особливостей сучасних економічних циклів відносяться:

1. Прискорене оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою;

2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу;

3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов’язковим проходження усіх фаз;

4. Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці – стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв’язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу.

Під впливом циклічності відбувається порушення рівноваги і мають місце перерви у розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва; зростає безробіття; банкрутує багато підприємців, що суттєво погіршує їх економічний та соціальний стан; поєднання інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, викликаючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.

Варто зауважити, що економічні кризи, будучи за своєю природою циклічними, обумовлюють дослідницьку увагу саме до сфери вироблення антикризових механізмів їх державного регулювання, які можуть бути застосовані на всіх етапах розвитку кризових ситуацій, зорієнтованих на досягнення стратегічних цілей розвитку держави й суспільства.

На нашу думку, доцільно прийняти таке розуміння механізму антикризового державного регулювання, за яким цей механізм являє собою сукупність принципів, законів та процедур, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень щодо передбачення небезпеки кризи, аналізу її симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку. Виходячи із природи економічних криз, головною метою антикризових перетворень і одночасно умовою стійкого розвитку економіки є регулювання процесів змін елементів і взаємозв’язків економічної системи в напрямку забезпечення їх синхронізації та збалансованості. Провідна роль у вирішенні цього завдання відбувається в руках держави та дієвих важелів впливу на процеси, що протікають в економічній системі та за її межами.

Цілеспрямоване державне анти циклічне регулювання в сполученні з довгостроковим прогнозуванням стає постійним фактором циклічного розвитку виробництва, переплітаючись зі стихійними законами ринку. Анти циклічні заходи держави проводяться за двома основними напрямками:

– бюджетне: варіювання обсягів державних закупівель, оплати праці державних службовців, обсягів державних капіталовкладень, величини трансфертних платежів, податкових ставок, правил і норм амортизації основного капіталу;

– кредитне: зміна дисконтної ставки позичкового відсотка – ставки рефінансування, зміна норм обов’язкового резервування для комерційних банків, випуск або викуп державою короткострокових фінансових зобов’язань, кількісні обмеження кредиту, зміна умов споживчого, іпотечного та біржового кредиту.

Антикризове державне регулювання передбачає аналіз зародження й протікання циклічних процесів, а також вироблення спеціальних антикризових стратегій для пом’якшення наслідків криз. Основними завданнями антикризового державного регулювання є пом’якшення кризових процесів і використання кризи як стартової точки для нового витка розвитку економічної системи [3].

До функцій антикризового регулювання відносяться: передкризове регулювання, регулювання в умовах кризи, регулювання процесів виходу із кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація трат і витрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень. Кожна із перелічених функцій має свої особливості, але у сукупності вони характеризують антикризове регулювання в цілому як безперервний процес, що потребує наукового підходу до формування всіх його етапів з огляду на властивості економічної системи та на необхідність забезпечення сталого розвитку економіки.

Антикризова політика держави реалізується на трьох рівнях:

– підтримка конкурентоздатності основних галузей економіки;

– попередження й недопущення криз в економічно і соціально значимих сферах, таких як банківський бізнес або сфера суспільного транспорту;

– зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств, максимально повне задоволення інтересів їх співробітників та кредиторів.

У сферах, що мають особливе значення для економічного й соціального життя, держава застосовує спеціальні заходи попередження кризових ситуацій: фінансової підтримки (цільове фінансування на поворотній та безповоротній основі, субсидування процентної ставки по кредиту, надання гарантій по кредиту, податкові пільги); особливого адміністрування (введення додаткових звітності, встановлення обов’язкових нормативів, ліцензування, обов’язкове страхування).

Стабільний економічний розвиток, економічне зростання має бути основною метою антикризового регулювання. З огляду на це, антикризове регулювання повинне здійснюватись із врахуванням стратегії економічного розвитку країни. Базуючись на цьому, на нашу думку, підходи до антикризового регулювання економіки мають бути орієнтовані не лише на подолання наслідків кризи, але, в першу чергу, на забезпечення трансформаційних змін в економіці як наслідок ефективної поведінки держави до та під час економічної кризи. В першу чергу це стосується світової економічної кризи, зважаючи на неможливість в умовах глобалізації уникнути її впливу для конкретної держави.

З огляду на вище викладене, визначаються етапи реалізації стратегії економічного розвитку в умовах світової економічної кризи, кожен з яких за своєю суттю може розглядатись на визначеному етапі як окрема стратегія антикризового регулювання. В той же час, в указаній послідовності ці стратегії формують підсистему поведінки держави в умовах світової економічної кризи, що відноситься до системи заходів держави, спрямованих на забезпечення стабільного розвитку держави, що втілюється в стратегію економічного розвитку. До етапів реалізації стратегії економічного розвитку відносяться: попередження кризи, підготовка до її появи; очікування зрілості кризи для успішного її подолання; протидія кризовим явищам з уповільненням її процесів; стабілізація ситуації за допомогою використання резервів, ресурсів; розрахунок ризику; послідовне виведення з кризи; передбачення й створення умов усунення наслідків кризи.

Оскільки криза є постійною формою руху, це потрібно враховувати в процесі регулювання розвитку економіки. На макрорівні необхідна наявність власного, постійно діючого антикризового підрозділу, групи експертів. У періоди кризи цей підрозділ відповідав би за вживання заходів з її пом’якшення. Основним завданням, що має стояти перед антикризовим підрозділом держави в сприятливий період є коротко- й довгострокове прогнозування можливих кризових ситуацій і розробка пакету превентивних заходів, спрямованих на своєчасну діагностику кризи, що зароджується, і її локалізацію ще на ранніх стадіях виникнення.

Для подолання глобальної економічної кризи у ФРН урядом було прийнято два «кон’юнктурні пакети», які були розраховані на допомогу суб’єктам господарювання, установам, організаціям та населенню зокрема. У рамках першого кон’юнктурного пакету було запропоновано низку заходів зі стабілізації сектору економіки, загальним обсягом 500 млрд. євро. Другий кон’юнктурний пакет обсягом 50 млрд. євро має на меті підтримання звичайних громадян та підприємництво під час кризи. Бюджет другого антикризового пакету відповідає за обсягом 1,5% ВВП ФРН. Метою прийнятого пакету є запобігання спаду виробництва та збереження близько 1 млн. робочих місць, які можуть бути скорочені внаслідок зниження темпів економічного зростання. Значна частина антикризового пакету виділяється на ремонт шкіл, вищих навчальних закладів, будівництво доріг (близько 18 млрд. євро).

Урядом ФРН в період кризи були зменшені також відрахування громадян у каси медичного страхування з 15,5% до 14,9%. В якості термінового та одноразового заходу вирішено виплатити із бюджету малозабезпеченим сім’ям з дітьми по 100 євро на кожну дитину. Крім того, вирішено підвищити дитячі дотації сім’ям, які живуть на соціальних дотаціях. У результаті наймані робітники та роботодавці до кінця 2010 року заощадили на даних платежах майже 9 млрд. євро. На цю ж суму збільшились дотації лікарняним касам [7].

Для того, щоб уникнути звільнень, роботу зі скороченим графіком зробили більш привабливою. Період роботи зі скороченим графіком повинен використовуватися для підвищення кваліфікації. Федеральне агентство з питань праці до 2010 року взяло на себе сплату внесків роботодавців у фонди соціального страхування на суму 2,1 млрд. євро. Близько 2 млрд. євро були виділені додатково на перекваліфікацію хронічно безробітних [7].

З метою збільшення ділової активності малих та середніх підприємств держава надавала кредитну підтримку виробництву верстатів та устаткування, комп’ютерів та автомобілів. Для цього на 15 млрд. євро було збільшено кредитну програму державного інвестиційного банку «Кредитна установа з питань відбудови». Ця фінансова установа надає кредити на розвиток малого та середнього підприємництва. Завдяки новим правилам списання інвестиційних витрат з суми оподаткування інвестиції будуть коштувати дешевше та швидше окупатися [7].

Важливою стороною процесу подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи у ФРН є взаємодія федерального центру та федеральних земель, з одного боку, і здійснення регіонами власної політики в цьому напрямку. Зокрема, одна з найбільш населених і промислово розвинених земель Німеччини Північний Рейн-Вестфалія активно залучає іноземних інвесторів з метою збереження свого промислового потенціалу та нарощування інноваційного сектору. Серед напрямків цієї діяльності можна виділити підтримку та стимулювання діяльності університетів і дослідницьких центрів, розвиток страхової галузі, ставку на розвиток нових технологій, співробітництво з державою у вирішенні проблем міжнародного рівня [8].

Дослідження взаємозв’язку антикризових заходів, проведених на макрорівні, дозволяє сформулювати наступні рекомендації з удосконалення механізму антикризового регулювання в умовах світової економічної кризи на базі стратегії економічного розвитку України, яка орієнтуючись на запобігання згубної дії та забезпечення стабільного зростання економіки та підвищення добробуту населення, повинна містити наступні пріоритети: удосконалення податкової системи (застосування податкових стимулів до інноваційних і високотехнологічних підприємств); створення й державну підтримку реально діючої мережі надійних кредитних установок; удосконалення нормативно-правової бази, особливо в розділах про неспроможність підприємств і регулювання діяльності акціонерних товариств; підвищення інноваційної та інвестиційної активності; перехід до стандартів розвинених країн у сфер бюджетної політики; підвищення ефективності антимонопольної політики, створення здорового конкурентного середовища; забезпечення відповідності політики держзакупівель, включаючи закупівлі держкорпорацій, пріоритетам розвитку вітчизняної промисловості; забезпечення охорони інтелектуальної власності за світовими стандартами тощо.

Важливими складовими державного антикризового механізму є сукупність таких як: економічний, правовий, інноваційний механізми, а також механізм антикризової стійкості. Економічний антикризовий механізм державного регулювання соціально-економічного розвитку передбачає діагностування та оцінку стану соціально-економічної системи, аналіз зовнішнього середовища та можливих негативних впливів, організацію та управління соціально-економічною інфраструктурою, оптимізацію фінансового забезпечення, формування антикризової інвестиційної політики та планування, вирішення проблем з нерентабельними секторами національної економіки [4].

Економічний антикризовий механізм органічно доповнюється правовими механізмами, серед яких найбільш доцільними з точки зору державного управління є фінансова санація (перевагою його є те, що органи державної влади отримують можливість контролювати сегменти економіки, що знаходяться у кризовому стані, обмежуючи повноваження основних суб’єктів господарчої діяльності аж до виходу з кризи) та зовнішнє управління (запобігання розвитку кризи за рахунок розробки і впровадження антикризових організаційних та економічних заходів, спрямованих на санацію конкретного сегменту економіки) [3].

В межах державної стратегії соціально-економічного розвитку країни інноваційний антикризовий механізм передбачає прогнозування змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі з виділенням основних зон ризику, тобто зон які найбільш слабко протистоять кризам, виявлення необхідних ресурсів для створення антикризових інновацій та визначених пріоритетів соціально-економічного розвитку, які поєднуються в інноваційній стратегії подолання кризи. Складна аналітична робота, що передбачена інноваційним антикризовим механізмом, виправдовується лише з точки зору відповідності витрачених ресурсів реальним результатам збереження позитивної динаміки соціально-економічного розвитку [4].

Іншим важливим механізмом державного регулювання соціально-економічного розвитку, що безпосередньо поєднується з інноваційним, може вважатися механізм антикризової стійкості, який здатен забезпечити відтворення умов, за яких система може повернутися до стану економічної та соціальної рівноваги після кризи. У даному випадку йдеться про розробку заходів щодо забезпечення фінансової, і в цілому ресурсної стійкості, адаптивної здатності організаційної структури управління економікою та державного управління, необхідної динаміки змін у науково-технічному озброєнні національної економіки та її галузей, правове регулювання відносин держави та суб’єктів господарської діяльності, вирішення проблем безпеки [4].

Висновки. Таким чином можна зазначити, що вироблення механізмів державного регулювання соціально-економічного розвитку країни передбачає створення системи антикризового та стратегічного управління на всіх рівнях, виваженої та дієвої регуляторної, соціально-економічної політики держави. Лише комплексне застосування механізмів державного регулювання таких як економічного, правового, інноваційного, а також механізму антикризової стійкості дозволяє вказати на важливий дієвий захід, спрямований на подолання негативних наслідків кризи, а саме – на можливість та необхідність, якщо вона об’єктивно існує, реструктуризації соціально-економічної інфраструктури, метою чого є також і відтворення адаптивної здатності соціально-економічної системи протистояти кризам майбутніх періодів.

Список використаних джерел:

1. Гальчинський А.С. Криза і цикли світового розвитку / А.С. Гальчинський. – К.: АДЕФ-Україна. – 2009. – 392 с.

2. Жаліло Я.А. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи / Я.А. Жаліло, О.С. Бабанін, Я.В. Белінська. – К.: НІСД, 2009. – 142 с.

3. Лопатин А.К. Системный анализ экономических циклов Украины, России, Германии, США на фоне мирового финансового кризиса 2007–2009 гг. / А.К. Лопатин, О.Б. Черненко // Искусственный интеллект. – 2010. – №3. – С. 494–500.

4. Омельченко Р.В. Інноваційні фактори циклічності економічного розвитку / Р.В. Омельченко // Економічний часопис – ХХІ. – 2011. – №1. – С. 31–34.

5. Перспективы развития мировой экономики: кризис и подъем [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//: www.imf.org/txternal/russian/pubs/ft/weo/2009/01/pdf/textr.pdf

6. Тараненко І.В. Структура економічного розвитку відкритої економіки України в контексті виходу зі світової фінансово-економічної кризи / І.В. Тараненко // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2010. – № 1(3). – Т. 1. – С. 343–357.

7. Germany: 2010 Article IV Consultation–Staff Report Supplement: Public Information Notice on the Executive Board Discussion; and Statement by the Executive Director for Germany, Januar 2010 // IMF Country Report № 09\15. – 2010. – January.

8. Wirtschaftspolitik belebt Konjunktur. IMK-Prognose der wirtschaftlichen Lage 2010. – Dezember 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.boeckler.de/pdf/ p_imk_45_2009.pdf