III Международная научно-практическая конференция молодых ученых и студентов «Стратегия экономического развития стран в условиях глобализации» 17-18 февраля 2012г. Том 3

Башинська У.А.

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

РОСІЯ В ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СТРАТЕГІЇ КИТАЮ

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що в сучасному глобалізованому світі енергетична безпека стала невід’ємною частиною економічної безпеки держави. До того ж, економічний розвиток неможливий без стабільного енергозабезпечення. Китайській Народній Республіці, яка поставила економічний ріст в якості головного пріоритету своєї національної політики, необхідно підтримувати безперервний прогрес. Саме тому головною метою даного дослідження є аналіз основних аспектів сучасної енергетичної стратегії Китаю та визначення ролі і місця Російської Федерацій в даній категорії.

За наявності зростаючих показників споживання нафти та залежності від її імпорту для енергетичної безпеки Китаю стало життєво необхідним забезпечити диверсифікацію шляхів транспортування та країн-постачальників нафти. КНР намагається діяти у всіх доступних регіонах світу, формуючи таким чином потрібну інфраструктуру з допомогою мережі трубопроводів, доріг, інвестиційних проектів. Останніми роками Китай вкладає значні фінансові ресурси у потенційно цікаві та вигідні для своєї економіки зарубіжні проекти. Зокрема, в розробку нафтодобувної промисловості Венесуели Китаєм інвестовано 20 млрд. дол. США, під російські нафту та газ надано кредит у 25 млрд. дол., а Казахстан отримав 10 млрд. дол. США [1, с.33]. Згідно з прогнозами, споживання Китаєм нафти до 2020 р. зросте в 2–2,6 рази в порівнянні з 2000 р. Якщо в 2006 р. імпорт нафти складав 3,5 млн бар. в день, то, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, враховуючи сучасні тенденції, до 2030 р. він досягне 9,8 млн бар. в день, а до 2045 р. Китай обійде США в якості найбільшого імпортера нафти [2].

Таким чином, варто виділити наступні складові стратегії Китаю із забезпечення енергетичної безпеки, а саме:

1) безперервна активна дипломатична діяльність;

2) зміцнення економічних зв’язків із сусідніми країнами та країнами-постачальниками для забезпечення перманентних поставок енергоресурсів;

3) впровадження альтернативних видів палива та їх розвиток, а також економія енергії з метою зменшення залежності від імпортерів вуглеводнів;

4) заохочення китайських та закордонних компаній до участі та інвестуванні проектів з видобутку нафти та газу.

На шляху розширення енергетичного співробітництва найбільш перспективним партнером для Китаю є Росія. Міждержавні та міжурядові домовленості сформували нормативно-правову базу для енергетичного співробітництва двох країн. Перспективними напрямами енергетичного співробітництва між КНР та РФ є: довгострокові постачання російських енергоресурсів до Китаю, будівництво нафтогазових трубопроводів, торгівля електроенергією та співробітництво в області мирного використання атомної енергії.

Обидві сторони вирішили активно розширювати співробітництво в енергетичній сфері. Зокрема, Росія оголосила Китай головним стратегічним партнером на Далекому Сході, а КНР, в свою чергу, оголосив про стратегію «багатосторонності енергоносіїв» [3, 18]. Нестабільний Близький Схід змушує Китай шукати нові джерела імпорту нафти, саме тому Росія найбільш підходящий в даному плані варіант. Географічне розташування, стратегічне партнерство у зовнішній політиці, дружні зв’язки КНР з РФ – сприяють гарантії стабільного співробітництва в області енергоресурсів.

Ще у 2006 році Росія заявила про намір розпочати будівництво двох газопроводів (перший – по території Західного Сибіру через західну частину російсько-китайського кордону, другий – східний маршрут з Якутії та острову Сахалін) пропускною спроможністю близько 68 млрд кубометрів газу в рік. Проте недомовленість щодо формули розрахунку ціни при постачанні газу пригальмувала подальші переговори [4].

Щодо експорту російської нафти, то в даному напрямі сторони досягли значно більшого успіху. Завершено будівництво російсько-китайського нафтопроводу Сковородіно-Дацин, офіційний запуск якого провели президент Росії Д.Медведєв та голова КНР Ху Цзіньтао у вересні 2010 року. З січня 2011 року трубопровід увійшов у експлуатацію [5]. Це свідчить про те, що сторони вийшли на новий етап довгострокового стратегічного співробітництва в нафтовій сфері. Енергетичне співробітництво, особливо в нафтовій сфері, є взаємовигідним та має очевидне значення для економік двох країн.

Китай розраховує на отримання зростаючих об’ємів нафти з Росії, з тим, щоб диверсифікувати джерела імпорту нафти і таким чином послабити залежність від поставок з Близького Сходу. Двостороннє партнерство в даній галузі має широкі перспективи.

З іншого боку, між сторонами наявні перманентні розходження щодо бачення окремих питань. Зокрема, можна визначити наступні перешкоди, які негативно впливають на динаміку російсько-китайського енергетичного співробітництва в нафтогазовій сфері. А саме: технічні перешкоди, слабко розвинена транспортна інфраструктура, яка сполучає дві країни, адже під час «холодної війни» кордон між КНР та радянськими республіками був закритий та мілітаризований, до того ж мережа енергетичних трубопроводів була направлена переважно на захід. Головним каменем спотикання залишається конфлікт навколо ціни, як заявив В. Путін «ті, хто продає, хочуть продати дорожче, хто купує, хоче купити дешевше» [6]. Саме тому необхідно досягти компромісу, який би задовольняв обидві сторони.

Незважаючи на наявність блоку неврегульованих питань, співробітництво в енергетичній сфері розглядається обома сторонами як один з найважливіших напрямів подальшого зміцнення стратегічної взаємодії.

Енергетичний конструктивний діалог розвивається не тільки в сфері постачань сировини, а й в галузі технологій, обладнання, інженерних установок та ін. Китай розпочав експорт в Росію бурового обладнання, конструкцій для видобутку руди, електронного обладнання, також бере участь в реконструкції енергомереж Росії, будівництві електростанцій.

КНР та Росія розпочали новий етап в енергетичному співробітництві, який відрізняється від попередніх різноманітністю форм та сферами спільних інтересів. Російсько-китайське стратегічне партнерство на всіх рівнях в енергетичній сфері має достатній простір та стимули для розвитку.

Список використаних джерел:

1. Литвин І. Українсько-китайське співробітництво: від стагнації до прориву / І. Литвин // Зовнішні справи. – 2010. – № 11-12. – С. 32-36.

2. Бергер Я.Об энергетической стратегии Китая [Електронний ресурс] / Я. Бергер // Московский центр Карнеги. – Режим доступу: http://www.opec.ru/arhiv.aspx?ob_no= 85913

3. Лукин А. Российско-китайские отношения: не ослаблять усилий / А. Лукин // Международная жизнь. – 2009. – №11 – С. 89-105.

4. Михеев В. Россия–Китай: «дозагрузка» отношений / В. Михеев // Мировая экономика и международные отношения. – 2010. – № 6. – С. 10-19.

5. Петелин Е. Энергомонолог Китая в Центральной Азии / Е. Петелин // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pircenter.org/ data/publications/sirus4-11/Petelin.pdf

6. Островский А.В. Рынок энергоресурсов КНР: проблемы и решения [Електронний ресурс] / А.В. Островский. – Режим доступу: http://www.ifes-ras.ru/announce/271-rynok-energoresursov-knr-problemy-i-resheniya