Керніцька О.О., д.е.н. Прутська О.О.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ УКЛАДАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО КОНТРАКТУ В КРИЗОВИХ УМОВАХ

В умовах глобалізації, яка високими темпами розвивається сьогодні, досить актуальним є питання врегулювання контрактних відносин між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Більшість держав, для ефективнішого економічного розвитку своєї країни, прагнуть стандартизувати процедури, пов’язані з діяльністю на зовнішніх ринках.

Дослідження цієї тематики можна знайти в роботах таких провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Циганкова Т., Козик В., Панкова Л., Крап’як Я., Григор’єв О., Босак А., Бігуна В., Мілаша В., Климчука О., Капелюшникова Р., Юдкевича М.М., Рябиніної А.Ю., Кузьмінова Я.І., Тамбовцева В.Л., та ін. Разом із тим потребують подальшого розвитку дослідження особливостей укладання контрактів на зовнішніх ринках.

Тому, метою статті виступає висвітлення особливостей, що склалися на сьогодні у сфері укладання зовнішньоекономічних контрактів з огляду на ризики, обумовлені кризовим станом світової економіки.

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» під зовнішньоекономічним договором (контрактом) розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності [1].

Таким чином зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається виключно між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними контрагентами. Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь – які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Укладання зовнішньоекономічних контрактів має свою специфіку. Для того, щоб мати можливість ефективно функціонувати на ринку, потрібно володіти знаннями особливостей укладання контрактів із зовнішньоекономічними партнерами. На сьогоднішній день, дослідники мають різні погляди, щодо визначення порядку укладання зовнішньоекономічного контракту. На думку Козика В.В., порядок укладання контракту повинен поділятися на два етапи: технічні переговори і комерційні переговори. Як правило, переговори про комерційні умови контракту починаються тільки після закінчення технічних переговорів [2]. Але, на нашу думку, більш обґрунтованим є порядок укладання зовнішньоекономічного контракту, який запропонувала Т.М. Циганкова (рис. 1).

На сьогоднішній день, найпоширенішими формами попередніх переговорів є: поштове, телеграфне, телетайпне листування, особисті зустрічі, розмови по телефону. Найбільш розповсюдженим є поштове листування. При типових умовах контракту, на масові стандартні товари, які відомі і продавцю, і покупцю, переговори ведуть в більшості випадків по телефону. При цьому, технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко, зокрема, в тому випадку, коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко одна від одної.

Рис. 1. Порядок укладання контракту [3]

У зовнішньоекономічних відносинах партнери виступають, маючи, як правило, різні позиції з основних питань майбутньої угоди, різний досвід та різні правові норми у галузі зовнішньоекономічної діяльності. Тому процес укладання угоди між ними фактично складається з трьох стадій:

- викладення власної позиції та побажань партнеру;

- вивчення пропозицій та умов партнера;

- пошук компромісу та оформлення його в тексті угоди.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності знають один одного і підтримують довгострокові контакти. Якщо ініціатива початку переговорів належить експортеру (продавцю), то він заявляє про бажання укласти договір купівлі-продажу шляхом розсилання ініціативних пропозицій – оферт.

В практиці міжнародних економічних відносин немає чіткої регламентації відносно того, хто готує текст контракту. Такою підготовкою можуть займатися як представники обох сторін, так і представники однієї сторони. Сторона, яка займається підготовкою проекту контракту, має певні переваги: проводить вигіднішу редакцію тексту контракту, має можливість уникнути додаткових валютних витрат на консультацію із спеціалістами тощо.

При укладанні зовнішньоекономічного контракту контрагенти повинні враховувати ризики, які можуть виникнути у майбутньому. Застосування аналізу і оцінки контрактних ризиків дає змогу найповнішою мірою відобразити можливі варіанти розвитку подій і дати їм кількісну оцінку. Це дає можливість підприємству ґрунтовно підготуватися до переговорів та істотно полегшує сам переговорний процес. Внаслідок, якщо підприємство і приймає на себе ризики, то робить це свідомо й обґрунтовано. До ризиків, пов’язаних з умовами контракту, належать ризики, пов’язані з товаром, його якістю і ціною, умов постачання, вибору валютно-фінансових умов контракту тощо.

Митні ризики в структурі ризиків зовнішньоекономічної діяльності посідають одне з чільних місць. До цієї групи ризиків належать ризики, пов’язані із несвоєчасною сертифікацією товарів, неправильним розрахунком митних платежів, акцизів, ПДВ і т.п., ризики недотримання вимог щодо заповнення документів ЗЕД, ризики вибору транспортного засобу, що не відповідає вимогам Митної конвенції МДП. Один із найбільш негативних факторів, що несуть указані ризики –часовий (є особливо важливим, коли товар уже перетнув кордон). Збитки визначаються простроченням надходження коштів на розрахунковий рахунок митниці й проведенням сертифікації. Чим триваліший цей час, тим більші збитки через простій транспортних засобів і штрафів за прострочення платежів.

Для того, щоб застрахуватись від можливих втрат підприємство повинне вибрати правильну цінову політику контракту.

Її вибір у першу чергу залежить від мети зовнішньоекономічної угоди. В залежності від того, намагається суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності забезпечити збут продукції, утримати ринок або максимально збільшити прибуток, він обирає спосіб фіксації ціни, надання надбавок або знижок тощо.

Що стосується форм розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, то в міжнародних розрахунках суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України застосовують документарний акредитив, інкасо та переказ.

Діяльність українських банків в сфері міжнародних розрахунків направлена на удосконалення якості обслуговування зовнішньоекономічних угод клієнтів і банків-кореспондентів, зокрема, здійснюючи розрахунки за документарними формами, банки сприяють зменшенню ризиків за зовнішньоекономічними операціями, збільшенню грошових потоків, залученню нової клієнтури, більш надійному фінансуванню та зміцненню зв’язків із закордонними банками.

В умовах загострення світової фінансової кризи особливу небезпеку представляють ризики коливань валютних курсів. Запобігання валютним ризикам – одне з головних завдань страхування від стрибків валютних курсів. Світова практика страхування валютних ризиків відображає зміни, що відбуваються у світовій економіці й валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпоширенішим методом страхування валютних ризиків є валютний опціон, форвардні валютні операції, валютні ф’ючерси, міжбанківські операції "своп". Наведені варіанти страхування валютного ризику термінових операцій дозволяють зробити висновок про те, що при будь – яких прогнозах зміни валютного курсу правильний вибір стратегії дає можливість наперед обмежити потенційні збитки. А використання різних комбінацій термінових операцій приводять, крім того, до отримання додаткового прибутку, створюючи широке поле для спекулятивної гри. Ці операції досить прості у використанні й активно застосовуються українськими експортерами та імпортерами, що дає змогу збалансовувати грошові потоки і підтримувати фінансову стійкість підприємства.

Підприємство може суттєво знизити валютний ризик зовнішньоекономічних угод, використовуючи два методи:

- правильний вибір валюти;

- регулювання валютної позиції по контрактам.

Метод правильного вибору валюти ціни зовнішньоекономічного контракту полягає у встановленні ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідна для даної організації [4].

Висновок. Запорукою успіху зовнішньоекономічного обміну є грамотно складений контракт, всі елементи якого повинні буди повністю прописані, включати аналіз можливих відхилень та поставлені перед суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності цілі. Для того, щоб зросла можливість врахування якнайбільшої кількості факторів потрібно чітко дотримуватись проходження зазначених вище етапів і залучати до роботи кваліфікованих фахівців. Особливого значення набуває страхування від валютних ризиків.

На нашу думку, врахування перелічених особливостей значно спростить процес укладання контрактів та підвищить ефективність їх використання у зовнішньоекономічній діяльності.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29.

2. В.В. Козик, Л.А. Панкова, Я.С. Крап'як, О.Ю. Григор'єв, А.О. Босак. – 2-ге вид. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

3. Циганкова Т.М. Міжнародна торгівля: навч. посіб. / Т.М. Циганкова, Л.П. Петрашко, Т.В. Кальченко. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.

Зінь Е.А. Основи зовнішньоекономічної діяльності: підручник / Е.А. Зінь, Н.С. Дука; за ред. д.е.н., професора Е.А. Зіня. – К.: Кондор, 2009. – 432 с.