Худієв Н.Е.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Україна

ГЛОБАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ САНКЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ

В останні десятиліття істотно змінилося ставлення урядів і світової громадської думки до питання про те, в яких випадках застосування санкцій є виправданим і доречним. У період з початку Першої світової війни і до закінчення Другої світової війни санкції застосовувалися в основному для запобігання (покарання) військових інтервенцій і як частину загальних зусиль держави у війні. У наступні десятиліття спектр цілей застосування санкцій розширився і став включати в себе такі завдання як припинення регіональних конфліктів, просування поширення демократії і політичних свобод, утвердження прав людини, запобігання розповсюдженню ядерної зброї, звільнення заручників і звільнення захоплених територій. Крім того, новітня історія рясніє чималою кількістю прикладів збройних конфліктів, що виникають з економічних причин.

Санкції являють собою рестриктивні примусові інструменти реалізації державою національних інтересів проти країни, яку вважають порушником міжнародного права, спрямованими на те, щоб змусити цю державу дотримуватися закону До них відносять економічні обмеження, ембарго на поставки озброєнь, розрив дипломатичних відносин, обмеження на пересування громадян, бойкот культурних та спортивних заходів. Таким чином, існують два центральні елементи, що формують концепцію економічних санкцій у світовій політиці: примусові заходи, що мають економічну природу та переслідують політичні цілі.

Санкції є чимось середнім між дипломатичним окриком і більш інтенсивними діями, які можуть включати військові дії і таємні операції. Разом з тим, найбільш поширеною формою санкцій є обмеження на міжнародну торгівлю, фінансові операції та переміщення людей. Санкції видаються досить привабливим інструментом зовнішньої політики, так як, на відміну від війни, вони покликані вирішувати міжнародні конфлікти і розбіжності з меншими витратами і людськими жертвами. Інтенсивність санкцій визначається ступенем шкоди, що може бути ними завдано як економіці країни в цілому, так і політичному режиму або приватним інтересам політиків, що знаходяться при владі, зокрема. Серед іншого – загроза інтересам і конкурентоспроможності окремих галузей економіки та промисловості або інтересам окремих фінансово-промислових груп і компаній [1].

Прикладом санкцій високої інтенсивності, які загрожують економіці країни в цілому, є заборона на експорт нафти для країн, чия економіка ґрунтується на експорті енергоносіїв.

Представлений арсенал економічних заходів щодо попередження збройного конфлікту можна розглядати як можливий. Проте ефективне використання цього арсеналу заходів економічного характеру можливе тільки у відносно сприятливих умовах, коли поява і характер збройного конфлікту передбачувані, а для підготовки до її запобігання або локалізації є необхідний час.

Серед найдієвіших форм попередження та ліквідації збройних конфліктів власне економічними заходами – економічна блокада. Економічна блокада – це економічна ізоляція держави з метою підірвати її економіку, чинення тиску шляхом припинення ввезення в країну сировини і готових товарів і позбавлення її ринків збуту. При блокаді зовнішньоторговельні, фінансові, кредитні та інші економічні зв'язки з державою, що блокується, забороняються. Вона може носити загальний характер, тобто поширюватися на всі види економічних зв'язків країни, або охоплювати деякі з них [2].

Окремим випадком економічної блокади може бути фінансова і митна блокада. Фінансова блокада – припинення або обмеження фінансових відносин з блокованою країною з метою чинити на неї економічний або політичний тиск. За фінансової блокади різко скорочується чи припиняється експорт державного капіталу в заблоковану країну. У цьому випадку національні компанії позбавляються фінансової підтримки у формі субсидування, кредитування, страхування та пільгового оподаткування [2].

Фінансова блокада може проводитися у відкритій формі – на основі урядових указів, декретів, розпоряджень, що стосуються експорту державного капіталу та оподаткування, або приховано – шляхом відмови у фінансовій допомоги приватним компаніям, що здійснюють вивіз товарів або капіталу в заблокованих країну. Фінансова блокада може бути повною – при використанні всіх методів фінансового впливу, або частковою, при якій застосовуються лише окремі з них. Часткова блокада може здійснюватися також і у формі фінансової дискримінації, тобто погіршенні умов надання позик і субсидій [1].

Митна блокада – економічна ізоляція яких-небудь державою або групою країн одного або декількох держав з метою припинити або призупинити експорт їхніх товарів, хоча в даний час митна блокада застосовується лише у модифікованому вигляді. Підкреслимо, що згідно зі Статутом ООН, використання митної блокади передбачається як можлива колективна міра, здійснювана країнами – членами організації для запобігання збройних конфліктів та підтримання миру.

Іншим, менш "жорстким" методом економічних заходів попередження та ліквідації (локалізації) збройних конфліктів є введення ембарго – заборона ввезення в країну або вивозу з неї товарів та валюти. Ембарго у воєнний час по суті стає формою економічної блокади і в умовах збройного конфлікту застосовується як захід впливу чи засіб економічного і фінансового тиску на інші країни.

Обмеження на застосування санкцій мають швидше внутрішньополітичну природу. Ці неформальні обмеження полягають у тому, що, з точки зору світової громадської думки, обсяг, інтенсивність і ефект економічних санкцій повинні бути в цілому пропорційні меті, заради якої вони вводяться. У функціональному плані, застосування санкцій може переслідувати декілька цілей. Обмеження експорту країни-об'єкта санкцій послаблює її національний дохід і надходження твердої валюти, тим самим знижуючи її можливості купувати на світовому ринку необхідні їй товари. Досить часто такі заходи також сприяють зростанню прибутків бізнесу країни-об'єкта, тому що подібні санкції надають схожий економічний ефект з тарифними обмеженнями [2]. Обмеження на імпорт країни-об'єкта санкції можуть складатися в забороні на імпорт будь-яких товарів або в забороні на імпорт лише специфічних товарів і сировини, необхідної у військових цілях.

Глобалізація в цілому двояко вплинула на практику використання санкцій у світовій політиці. З одного боку, глобалізація диверсифікує експортні та імпортні ринки, робить ефективне здійснення санкцій все більш важким, тому що у будь-якої держави з'являється все більше альтернативних варіантів для експорту та імпорту. З іншого боку, фінансова та інформаційна складові глобалізації дозволяють легше відстежувати проходження міжнародних платежів і фінансових потоків в цілому, що дає розвиненим країнам-власникам світових резервних валют більше можливостей втручатися у фінансову сторону світової торгівлі і блокувати торгові операції через фінансову сферу. З цієї причини в останні роки акцент в практиці застосування економічний санкцій зміщується з власне торговельних санкцій на фінансові санкції.

Таким чином, в якості однієї з причин відносного зниження ефективності торговельно-економічних санкцій можна вказати глобальний характер світової економіки, в якій дуже важко ввести і підтримувати по-справжньому суворі обмеження на потоки товарів і послуг. Іншою причиною обмеженою ефективності санкцій є те, що економічний ефект від застосування санкцій позначається на населенні країни-об'єкта, а не на її політичній еліті, яка приймає рішення.

Список використаних джерел:

1. Daoudi M.S. Economic Sanctions: Ideals and Experience [Електронний ресурс] / Daoudi M.S., Dajani M.S. – 2006. – Режим доступу: http://www.infibeam.com

2. Eaton J. Sanctions: Some Simple Analytics [Електронний ресурс] / Eaton J., Engers M. – 2006. – Режим доступу: http://www.jstor.org/pss/117145