Дяків Х.М., д.п.н. Нагорняк М.М.

Інститут історії і політології Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, Україна

СНД ЯК ФОРМА РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

У сучасних умовах участь України у світових інтеграційних процесах набуває особливого значення, адже тільки вона здатна забезпечити успішний соціально-економічний розвиток нашої держави.

У політологічному словнику зазначено, що інтеграція – це, перш за все, об’єднання в ціле яких-небудь частин чи елементів; у геополітиці – це різноманітні форми об’єднання декількох просторових секторів [6, с. 102]. Як відомо, інтеграція може здійснюватися як на основі воєнної експансії, так і мирним шляхом, але усі вони мають своїм кінцевим результатом досягти збільшення стратегічного і просторового об’єму блоку. Саме тому постає необхідність визначити, чи може СНД стати оптимальною формою регіональної інтеграції України, здатною забезпечити її участь в міжнародних інтеграційних процесах на сучасному етапі розвитку економіки.

Проблема інтеграції України в СНД у науковій літературі знайшла своє висвітлення в роботах таких вчених як М.С. Дорошко, Ф. Барановський, М. Шульга та інших.

Створення СНД було зумовлено потребою пошуку таких організаційних форм, які б, по-перше, зробили процес формування національних господарств нових держав мінімально болісним, а, по-друге, дозволили б використати потенційні можливості попередніх взаємозв'язків з іншими країнами для структурної перебудови економіки, утримання та розвитку позицій на сучасному ринку.

Україна бере участь у роботі СНД на правах асоційованого члена, підписуючи лише ті документи та сприймаючи лише ті програми, які відповідають її національним економічним та політичним інтересам, і не обмежують її суверенні права.

За роки існування СНД в її функціонуванні дали про себе знати дві тенденції: одна до розвитку інтеграційних форм та процесів, друга – центробіжна [2, с. 117].

З одного боку, в середині Співдружності виникли нові форми інтеграції між окремими державами, такі як Економічний союз, Митний союз (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія), з жовтня 2000 р. – Євразійський союз, до якого згодом приєднався Таджикистан, союз Білорусії та Росії. Навесні 1996 р. Названі країни підписали «Угоду про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах». У перші роки XXI ст. сформувалася ідея створення нового регіонального об'єднання на теренах колишнього СРСР – Єдиного економічного простору (ЄЕП), до якого, за логікою інтеграторів, мали б увійти насамперед Росія, Україна, Білорусь і Казахстан [1, с. 141].

У цей час Україна виступила ініціатором створення нового економічного союзу окремих країн-членів СНД – ГУУАМ (Грузія, Україна, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, який у 2005 р. практично вийшов із організації, скоротивши її абревіатуру до ГУАМ). Регіональне об'єднання ГУАМ створює новий перспективний для України економічний простір, оскільки об'єднує нашу країну із Молдовою (Південно-Східна Європа, Балкани) та Грузією, Азербайджаном (Кавказ, Закавказзя, Іран). ГУАМ окреслив дві основні стратегічні цілі свого функціонування:

- економічна – створення міжрегіональних транспортних коридорів, пов'язаних із транспортуванням до Європи азербайджанської та узбекської нафти, а згодом нафтопродуктів з України, водночас товарів і послуг з Європи та України на Кавказ і до Середньої Азії;

- політико-економічна – диверсифікація джерел енергоносіїв, ліквідація монополії Росії на їх постачання в Україну, а отже, зменшення впливу політичних чинників на можливості вільного вибору країною напрямів зовнішньоекономічної орієнтації. Інтерес до цих стратегічних напрямів, отже до співпраці з об'єднанням, виявляє сьогодні й Польща [2, с. 119].

Певним недоліком, слабкістю такого союзу є насамперед недостатнє теоретичне обґрунтування проекту співробітництва. Адже будь-яка мета економічної політики повинна бути забезпечена конкретними засобами її реалізації, лише в цьому разі вона стає визначальним елементом практичної діяльності.

Разом з тим, треба зазначити, що рівень регіональної інтеграції України виходить за межі суто економічного співробітництва.

Україна як держава не може існувати в світі ізольовано, спираючись лише на власне розуміння своїх інтересів. Вона має усвідомити себе в геополітичному контексті й у контексті розвитку світової цивілізації.

Отже, СНД стає достатньо реальним полем інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Дослідники визначили, що у своєму нинішньому варіанті Співдружність не є ні державою, ні наддержавним (наднаціональним) утворенням, виступаючи як регіональна міжнародна міжурядова організація [1, с. 93]. Отже перебування України у складі СНД пріоритетне лише за умов врахування відповідного потенціалу України. Якщо ми зможемо подолати власні труднощі, побудувати сильну національну економіку, створити розвинуте громадянське суспільство, тоді прийнятна для нас модель інтеграції відбудеться природно.

Не дивлячись на те, що регіональна інтеграція для України є необхідним, невід’ємним процесом, наша держава не в змозі визначитися з єдиним пріоритетним напрямом інтеграції. В цій ситуації слід пам’ятати, що багатовекторність є причиною багатьох проблем нашої країни.

Треба зазначити, що будь-яка форма міжнародного, геополітичного, економічного союзу, регіонального співробітництва передбачає отримання певних вигод, прибутків, «окупності» проектів. На сьогодні, це можливо лише використовуючи сучасні технології світового рівня, досвід розвинутих країн. Тільки на базі цього можна сформувати та забезпечити нову якість зростання держави, динамічне підвищення добробуту громадян, гідне місце у світовій співдружності країн.

Отже, успіх інтеграції України насамперед залежить від чіткої, виваженої зовнішньоекономічної політики, а тому найкращим для України буде розвиток подальшої співпраці з Росією та країнами СНД в рамках зони вільної торгівлі, як форми міжнародної економічної інтеграції.

Список використаних джерел:

1. Алчинов В.М. СНГ – Россия – Евросоюз. Проблемы и перспективы интеграции: монография / В.М. Алчинов. – М. : Восток-Запад, 2008. – 220 с. 

2. Барановський Ф. Чинники та мотиви європейської інтеграції України / Ф. Барановський // Політичний менеджмент. – 2007. – № 6. – С. 115–124.

3. Дорошко М.С. Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД: навч. посіб. / М.С. Дорошко, Н.В. Шпакова. – Рек. МОН. – К.: ЦУЛ, 2011. – 204 с.

4. Задорин И. Интеграционные ориентации населения стран СНГ: динамика и перспективы / И. Задорин // Полития. – 2008. – № 3. – С. 138–153.

5. Косов Ю.В. Содружество Независимых Государств: учеб. пособ. / Ю.В. Косов, А.В. Торопыгин. – СПб. : ИВЭСЭП, Знание, 2006. – 147 с. 

6. Ліпкан В.А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В.А. Ліпкан. – К.: Текс, 2006. – 256 с.

7. Шульга М. Критерії європейської ідентичності: [регіональна інтеграція] / М. Шульга // Політичний менеджмент. – 2010. – № 2. – С. 139-147.