К.філософ.н. Петінова О.Б.
Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського
ОСВІТА ЯК ДЕТЕРМІНАНТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В ХХІ столітті серед наукових пошуків українських дослідників провідні позиції в порівнянні з ХХ століттям починає займати філософія освіти. Як галузь філософського знання, вона досліджує світоглядні та загальнометодологічні проблеми освіти, висхідні основоположення теорії та практики педагогічного процесу, забезпечує взаємодію філософії з теорією педагогіки та практикою освітянської діяльності. Наукові дослідження в Україні з цієї галузі сприяють свідомому та цілеспрямованому використанню світоглядних та науково-методологічних принципів у процесі реформування освіти та управління нею. Філософія освіти виконує функцію інтегратора течій та напрямків в різних галузях науки стосовно освіти та дає можливість панорамно розглянути міждисциплінарні проблеми, які відбуваються в різних сферах буття особистості.
В умовах ринкової економіки економічну основу буття людини складає інноваційне виробництво, в процесі якого ми можемо спостерігати інтеграцію освіти, науки та виробництва в інноваційній діяльності. Так як саме освіта є основним елементом інноваційного виробництва, то вона і виступає саме тією продуктивною силою, яка безпосередньо визначає темпи та якість економічного зростання, його спрямованість та динаміку. Оцінки ступеня інтеграції освіти України в процесі глобалізації досить суперечливі, а її невизначеність у своїх геополітичних та геоекономічних пріоритетах ускладнює вироблення освітньої політики. Тому завданням нашої держави є сприяння розвиткові конкурентоспроможної економіки, активізації дво- та багатосторонніх переговорів у рамках міжнародних інститутів, дотримання прийнятих економічних та політичних зобов'язань, пошук та розширення прибуткових ніш у світогосподарському механізмі, який знаходить своє вираження і в освітньому просторі. Серед науковців, які зверталися до аналізу взаємозв’язків між освітою та економічною сферою буття людини можна назвати такі імена як І.П.Аносов, О.Б.Будник, Г.А.Баликін, І.С.Каленюк [1,2,3,4] та ряд інших.
Відмінність у підходах до глобалізаційних виливів виявляється на рівні як державної політики, так і науково-теоретичних розробок науковців. В Україні, визнаючи незворотність глобалізаційних та інтеграційних впливів на формування політики, загалом переважають обережні підходи та оцінки щодо включення країни в глобальні процеси. Базовим положенням є те, що українська економіка ще не відповідає жорстким вимогам світової конкуренції, тому переважна більшість теоретичних і практичних положень стосовно поглиблення інтеграції освіти в міжнародний освітній простір піддається критиці.
Сучасна криза світової системи освіти, існування якої визнає більшість теоретиків та практиків цієї надзвичайно важливої і відповідальної сфери суспільного життя, зумовила істотне підвищення інтересу до філософського осмислення проблем самого феномена освіти. Чільне місце серед цих проблем посідає визначення джерел і глибинних причин цієї кризи, можливості та доцільних шляхів її подолання. Системний підхід до аналізу цих питань дозволяє виокремити в числі причин і проявів кризи освіти низку процесів і явищ, що кардинально змінюють цілі, зміст і характер людської цивілізації, насамперед суспільного виробництва, і сам спосіб життя людини. Без аналізу їх сутності та характеру впливу на розвиток освітньої системи, а відтак і напрями подальшого розвитку людства, неможливо належним чином подолати кризу і забезпечити сталий стратегічний розвиток суспільства. Таким чином, сьогодні важливою загальною проблемою соціальної філософії і філософії освіти постає виявлення взаємозв’язку тих складних і суперечних процесів, що визначають сутнісні напрями науково-технічного і соціального розвитку людства, з доцільним характером реформування освіти, вибору її цілей і змісту, розробки і використання адекватних педагогічних технологій. Добре відомо, що освіта являє собою один з найважливіших соціальних інститутів, який забезпечує збереження, накопичення і передачу від одного покоління до іншого надбань матеріальної і духовної культури і, таким чином, відтворення самого суспільства. Тільки на підставі результатів філософської рефлексії та системного аналізу змісту і сутності процесів, сукупність яких характеризує сучасний стан людської цивілізації, і визначальних тенденцій розвитку науково-технічного і соціального прогресу можна визначити природу кризи освіти, цілі, зміст і характер її реформування. Розв’язання ж цього надзвичайно складного і важливого завдання відкриє шлях до розробки практичних дій та рекомендацій стосовно визначення нового змісту самої освіти та ефективних шляхів і засобів подолання її кризи.
Реалізація державної стратегії розвитку освіти та науки повинна спрямовуватись на перетворення цієї галузі в ключову детермінанту стійкого соціально-економічного росту країни, при цьому стратегія планування освітньої сфери передбачає дослідження структурних зрушень та довгострокових тенденцій в економіці й відтворенні людини як головного фактора продуктивних сил. Головний принцип трансформації системи планування та прогнозування обсягів і структури підготовки спеціалістів має бути орієнтований на те, для кого і скільки необхідно спеціалістів, яких готують навчальні заклади різних рівнів акредитації. При цьому держава повинна не просто коректувати та спрямовувати розвиток сфери освіти, а в цілому формувати її зміст та структуру, визначати національну освітню стратегію. В іншому випадку орієнтація суспільства виключно на ринкові цінності буде мати деструктивний характер. Цей факт не виключає того, що в умовах правильно організованої та цілеспрямованої підготовки спеціалістів, завдяки матеріальному фінансуванню сфери освіти, економіка України зможе подолати кризовий стан та вийти на більш високий рівень розвитку і наша країна буде сприйматись як більш конкурентоспроможна на міжнародній економічній арені.
Список використаних джерел:
1. Будник О.Б. Етноекономічна компетенція школяра: монографія / О.Б. Будник. – К.: Івано-Франківськ «Плай», 2008. – 200 с.
2. Балыкин Г.А. Управление развитием образования: организационно-экономический аспект / Г.А. Балыкин. – М.: Экономика, 2003. – 428 с.
3. Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект: монографія / І.П. Аносов. – К.: Твім інтер, 2003. – 103 с.
4. Каленюк І.С. Освіта в економічному вимірі. Потенціал та механізми розвитку / І.С. Каленюк. – К.: ТОВ Кадри, 2001. – 326 с.