К.е.н. Табенська О.І.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

УМОВИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

На сучасному етапі інновації – це сприятливий шлях до досягнення успіху в бізнесі. Тому, найважливішою економічною метою підприємницьких структур є підтримання здатності до інноваційного розвитку. В умовах глобалізації відбувається розвиток транснаціональних виробничо-збутових мереж; кооперація і мережева взаємодія між суб’єктами науково – технічної сфери.

«Становлення нових інноваційних ринків викликає необхідність аналізу тенденцій розвитку МЕВ і міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС). Це дасть змогу визначити найбільш ефективні форми і шляхи розвитку МНТС, що вагомо впливають на економіку і політику країни. Для успішної інноваційної діяльності та скорочення виробничих витрат потрібне поєднання науково-технічних ресурсів багатьох країн шляхом інтеграції та кооперації у науково-технічній сфері» [1, с. 16-19].

Для прийняття раціональних державних рішень стосовно пріоритетних напрямів інноваційного розвитку країни необхідно провести всебічний технологічний аудит вітчизняних підприємств, визначити потенціальні їх можливості і необхідні потреби для підвищення інноваційної активності. Такі дії забезпечать покращення інноваційного менеджменту, формування інформаційної інфраструктури, розвитку диверсифікованого ринку послуг [2, с. 31-33].

 Зарубіжний досвід розвитку інноваційної моделі підприємницької діяльності свідчить, що у США застосовують наступні методи розвитку інвестиційно-інноваційних процесів: безкоштовна видача ліцензій на комерційне використання винаходів; стимулювання створення венчурних фірм і дослідницьких центрів; розвиток інфраструктури, основними елементами якої є: мережа технологічного капіталу, потужні технополіси, науково-технічні парки, бізнес-інкубатори, науково-логістичні центри, науково-інженерні центри. Пріоритетним напрямом розвитку в країнах Європейського Союзу обрано створення кластерів на базі великих науково-дослідницьких центрів [3, с. 82 85].

В економічній літературі кластер – це підприємницька структура, яка здійснює управління технологічними ланцюжками від постачальників сировини і виробничих або сервісних фірм, які створюють технології до споживачів. Російські вчені С.І. Грядов і І.В. Ковальова пропонують досліджувати кластерні утворення, як досить ефективні організаційні утворення, а саме: регіональні, вертикальні виробничі ланцюжки, об’єднання великих масштабів (рис. 1).

Рис. 1. Види кластерів в країнах з перехідною економікою

 Кластерні системи мають наступні особливості: наявність великої організації-лідера, яка визначає довгострокову господарську, інвестиційну і іншу стратегію всього об’єднання; територіальна локалізація господарюючих суб’єктів учасників даного кластера; стійкість господарських зв’язків учасників даної системи. Перша і друга моделі в якості імпульсу розвитку передбачають внутрішньо-кластерну конкуренцію; третя – передбачає активне державне регулювання; четверта – конкуренцію в межах стратегічних планів розвитку організації [4, с. 74-79].

Ми підтримуємо думку В.І.Тереховова, який вважає, що найбільш важливими формами розділено-сумісних взаємин великих і малих підприємницьких структур є також субпідряд, франчайзинг, венчурне кредитування, лізинг, факторинг, форфейтинг. Зокрема, договір франчайзингу передбачає високу етику взаємовідносин суб’єктів господарювання, тобто можливість розширювати і продавати дистриб’юторські мережі [5, с. 90-97].

Франчайзинг є заходом мобілізації капіталу, який залучає капіталовкладення від інвесторів, що прагнуть стати співвласниками будь-якої справи, при цьому загальна сума капіталовкладень набагато перебільшує суму, яка б могла бути отримана з традиційних джерел, акціонерного або залученого капіталу. Франчайзинг дає можливість почати власну справу, користуючись досвідом, знаннями і підтримкою з боку того, хто надає франшизу [6, с. 107-113].

Останнім часом серед форм поведінки ринкових суб’єктів на ринку, крім протистояння, також набувають свого поширення співпраця та між фірмова взаємодія, спрямовані на отримання синергійного ефекту та організацію господарської діяльності на засадах інноваційності. Створюються і договірні торгівельні мережі, які формуються на засадах франчайзингу. Достатньо перспективними є партнерські (добровільні) мережі. Завдання управління ними полягає у забезпеченні тісної взаємодії між учасниками-партнерами, що дозволить підтримувати потенціал компаній на належному рівні як для досягнення поточних цілей бізнесу, так і для його розвитку у довгостроковій перспективі [7, с. 96-100].

Науково-технологічне прогнозування має на меті перш за все дослідження можливостей, які можуть бути реалізовані. Прогнозний план науково-технічного розвитку фірми, насамперед, має конкретизуватися на такому важливому аспекті НДДКР, як обґрунтований розподіл усіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослідницько-конструкторськими розробками і технологічною підготовкою фірми. Мережі – реальний феномен сьогодення, їх види розвиваються та набувають все нових характеристик [8, с. 70-72].

Висновки. Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності сприяє якісному оновленню економіки країни, окремих підприємств та потужних інтеграційних угрупувань. Отже, в середині компанії існує жорстка ієрархія і спостерігається галузева інтеграція з підприємствами, операційна діяльність яких, характеризується спільною технологією та однорідністю продукції, що виготовляється. Виникла потреба створити більш гнучку і ефективну мережеву структуру, яка є більш гнучкою організаційною формою, досить швидко пристосовується до середовища і здатна до розвитку разом з ним, на відміну від формальних ієрархічних організацій.

Список використаних джерел:

1. Ляшенко О.М. Міжнародне науково-технічне співробітництво в умовах глобалізації: сучасні тенденції та напрями перспективних досліджень / О.М. Ляшенко, Т.І. Слободян // Інноваційна економіка. – 2010. – № 3. – С. 16-19.

2. Детюк Т.Г. Інвестиційний клімат в Україні / Т.Г. Детюк // Економіка та держава. – 2009. – № 1. – С. 31–33.

3. Кризська Р.Ю. Методи державного стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів: зарубіжний досвід та вітчизняна практика господарювання / Р.Ю. Кризська // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 8. – С. 82–85.

4. Грядов С.И. Агропромышленный кластер: проблемы и перспективы развития / С.И. Грядов, И.В. Ковалева // Вестник Алтайского гос. аграр. ун-та. – 2009. – № 4 (54). – С. 74–79.

5. Терехов В.І. Франчайзинг як форма міжнародного трансферу технологій / В.І. Терехов, Л.В. Максимчук, О.О. Бадзим // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 7 (73). – С. 90–97.

6. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: [підруч. для вузів] / І.В. Багрова, Н.І. Рєдіна, В.Є. Власюк, О.О. Гетьман; за ред. докт. екон. наук, проф. І.В. Багрової. – К.: Центр навч. літер., 2004. – С. 107-113.

7. Кавун О.О. Підприємницькі мережі у роздрібній торгівлі України: сутність, класифікація і перспективи формування / О.О. Кавун // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 5 (107). – С. 96–100.

8. Безшкура А.Ю. Методологічні підходи щодо вивчення впливу НТП на інституціональну структуру міжнародного бізнесу / А. Ю. Безшкура // Економіка та держава. – 2010. – № 8. – С. 70–72.